USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Вишиває сорочки та плете доріжки: волинянка відзначила столітній ювілей

4 Лютого 2023 08:08
У кожній її зморшці – відбиток сотень трагедій, у кожній її усмішці – тисячі радісних моментів, у її погляді – безмежна мудрість та досвід. Інколи життя пекло її болем, часом – гріло любов’ю. Вона ніколи не занепадала духом та вміло спиналася на ноги після невдач. Тяжкою працею, бувало й слізьми, далося їй все, що має понині.

А 1 лютого Домініка Залуська із Бузак Камінь-Каширського району під ажурний вальс тендітних сніжинок зустріла соту зиму в особистому календарі. Проживає жінка в цьому селі уже 75 років. І за цей час – вона єдина, хто відзначив тут столітній ювілей, пише газета «Полісся».

Гроші полічить краще, ніж бухгалтер

Попри такий поважний вік, бабуся має чудову пам’ять, добре орієнтується у подіях в Україні та світі, знається на політиці, чудово калькулює подумки й бездоганно рахує гроші, хоча не вміє ні читати, ні писати. Останнім часом недочуває і дошкуляє їй поліартрит, але ще годна без окулярів всилити нитку в голку й часом береться нарізати матеріали для плетення доріжок.
Скільки вона їх вив’язала гачком за свій вік – і не злічити! Важко й визначити кількість вишитих рушників, подушок, картин, одягу. Навіть у 85 років без допоміжних пристосувань спромоглася вималювати хрестиком три сорочки – для сина та онуків.

Читати ще: «Узяв би до рук зброю і зараз», – волинянин відзначив 101 день народження

А ще Домініка Василівна – справжня скарбниця для етнографів та істориків, бо знає десятки повстанських і народних пісень, які мало хто коли чув. Та й сама вона їх чомусь ніколи публічно не співала, хоча, бавлячи нащадків, часом розповідала їх віршованою формою.

Увесь рід – довгожителі

Якогось особливого режиму дня чи харчування жінка ніколи не дотримувалась, не вдавалася й до різних оздоровчих процедур на зразок моржування, сироїдіння тощо. Досі серед її улюблених страв – холодець та пиріжки з квасолею. Завше вела такий же спосіб життя, як і решта родини.

Були в її житті і цукерки, і нітратні овочі з магазину, і хімія для прання та купання. Та й на долю випало чимало випробовувань. Тож секрет її довголіття, найімовірніше, пов’язаний із генами. Адже на Ратнівщині мешкає ще її сестра, якій вже минуло 95 літ. Та й їхній брат помер у 98 років. А бабуся, пригадують, свого часу дожила до 102 років!
Тяжко працювала з раннього дитинства

Про життєвий шлях Домініки завдовжки в століття можна написати зворушливу книгу, сповнену мелодрам та романсів. Ще зовсім юною потрапила в остарбайтери, а через 50 років німець розшукав свою поліську наймичку.

Родом бабця Домця із села Поступель, що на Ратнівщині. Дівоче прізвище – Юхимець. Коротким було у неї дитинство. З десяти літ їй довелося поневірятися в наймах у Теклині, Видричах, Любитові, рідному селі: пасла корови, орала, дітей доглядала. За тим всім не було коли й до науки братися. Тож грамоти так і не здобула.

Вже біда навчила рахувати й іноземної мови. У 18-річному віці дівчину вивезли на роботу у поселення на чехословацько-австрійському кордоні: хоча в сім’ї були й старші діти, староста вручив остарбайтерську «повєстку» саме їй. На чужині доля помилувала дівчину, давши не вельми багатих, зате добрих хазяїв, які ставилися до неї, як до своєї дитини. Хоча мали власних шестеро. Вони ж і допомогли українці швидко опанувати німецьку мову.

Працювала там в полі та у винограднику. Знайшла і юнацьке кохання – залицявся до неї німецький солдат. Писав їй листи та слав солодощі. Однак, коли пішов укотре на фронт, жодної звісточки від нього вже не було. Так і понині не відає Домця, чи вернувся він живим додому, а чи згинув на полі бою. Коли у 1945-му залпи війни вщухли, після трьох років служби молода поліщучка подалася додому, так і не отримавши жодної інформації про її Франца.
І в радості, і в горі

У 1947 році вона прийшла у невістки в Бузаки. Кузьму ж свого зустріла на Ратнівщині – він у Заболотті працював на заготівлі лісу. Видний був кавалер, багато дівчат за ним мліло. Але обрав він ту, що впала в око з першого погляду – Домку. Був старший від неї на 9 літ. І понині бабуся тішиться, що одружився саме з нею.

Перебравшись до Бузак, Домініка Василівна організувала бізнес: перекуповувала телята, гнала їх в Поступель, звідки автобусом возила м’ясо в Брест. Придатна була й до іншої справи. Шила дівчатам на свята сукенки, ткала рядна.

На хатку, в якій живе, переповідають родичі, – з лісу зруба перевезли, бо стара згоріла. Все самі з чоловіком понаживали, бо ні в нього, ні у неї батьків уже не було. Бог послав їм дві дочки і синочка. Жаль тільки, що недовго було безхмарним сімейне життя. Через 11 років шлюбу Кузьму паралізувало: поїхав на заробітки і захворів.

Щоправда, на початках він ще навіть корів пас, сторожував на тракторній бригаді і чергував на пошті. Ходив з палицею, розмовляв, але лівий бік був повністю скований. Тож, окрім дітей, дружині з часом випало ще й доглядати за чоловіком. І так ішли вони пліч-о-пліч по життю, поки на 86-му році не згасла життєва свічка Кузьми. І лише онуки, а за ними й правнуки, красили щастям її обійстя.

Скільки їй ще відведено – одному Богу відомо. Але історії про неї у її роду житимуть ще не одне століття. І хоч розкидала доля рідню по країні, всі вони, зодягнувши вишиванки, 1 лютого попрямували до головної хати в Бузаки.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus