USD 39.62 39.90
  • USD 39.62 39.90
  • EUR 39.70 40.00
  • PLN 9.75 9.94
Профіль користувача
yav
Дата реєстрації: 17 Липня 2013 13:40
Коментарів: 133
Дурять людям голову, як завжди. В Кропиви - борг, йому навіть лімітів на газ не дали. Мусили якось відмазатись, от і придумали ремонт якоїсь труби. Думаю, до дня незалежності Борис Петрович втрутиться, щоб собі балів підзаробити і все розрулить, як свого часу Бондар "розрулив". До наступного літа))) 16 Серпня 2011 08:50
тоді гріш ціна 90% наших чоловіків.. я не засуджую, я - намагаюсь зрозуміти, констатувати і зробити так, щоб запобігти)) думаю, це розумніше, ніж битися в істериці "ну, як він міг!" 1 Серпня 2011 10:05
а давайте побудемо на місці чоловіка, якого любили, здмухували пилинки, годували тричі на день, рівненько розвішували одяг на ранок, спокушали нічками, пестили, ніжили, а потім - в один день - все змінилося. Жінка то розуміє, що дитинка - це все, це цілий світ, це величезне щастя, це купа (ні, не так - КУПА!!!) турбот, а що з чоловіком?.. може, розумом він все й розуміє, але в душі - він така сама капризна дитина, і куди все зникло, те що було ДО?.. чого тепер не він центр всесвіту?.. ну, і йде чоловік шукати, де в іншому місці на нього молитися будуть. Правда, дуже багато чоловіків зраджують саме в період вагітності їхньої дружини і народження дитинки. Це здається підлим, але - блін! - є звичайна фізіологія, і якщо дружина хоче вберегти сім"ю, то має розуміти, що з материнством ніхто їй не відміняв інших подружніх обов"язків. Це так, з гіркого життєвого досвіду - всім жінкам рекомендую про це пам"ятати ))) 1 Серпня 2011 09:37
Десь загубила закінчення історії: одного зимового дня Люсю розкопали двірники під сугробом біля фонтану з дельфінами. Я плакала... 29 Липня 2011 16:59
Блін, а я пригадала Люсю - була така в центрі, з фіолетовим волоссям. Хочу, щоб всі, хто знав її - пригадав. От її історія: "А були жінки, яких неможливо було не помітити, не перейнятися їхньою долею, не полюбити, і, безперечно, найяскравішою з них була Люся. Сиве рідке волосся, нещадно спотворене часом обличчя давно перетворили її на стареньку бабусю, хоча насправді їй було ледве за 40. Неохайно вбрана – у яскраво зеленому халаті на голе тіло та червоних хатніх тапцях – вульгарна і груба Люся не соромилася нав’язувати свою компанію підліткам, які прогулювалися центральними вулицями Луцька. То попросить цигарку (ще й підкурити – руки трясуться, не може!), то нахабно вихопить пляшку з пивом, то причепиться з компліментами й подяками. Завжди схмелілої, напідпитку чи добряче п’яної Люсі незнайомці бридилися, жахалися, але постійні відвідувачі літніх кафе та сусідніх до майдану кав’ярень добре ставилися до неї і треба віддати належне – навіть любили. Для когось її червоне, опухле обличчя п’янички, її вифарбоване місцевими неформалами волосся у фіолетовий колір було кумедною розвагою. Її вибрики, її слова перетворили Люсю у клоуна, блазня, улюбленця публіки. Бували й ті, хто всерйоз переймався її долею, намагався поговорити, стати її другом, чимось допомогти, та Люся не вміла прив’язуватися до людей. Якось місцева журналістка підійшла до неї, аби завести розмову, дізнатися про її життя, чимось зарадити її проблемам (адже напевне відомо, що люди, які спиваються, мають купу проблем). Та на всі спроби пробратися до її душі, понишпорити там, Люся лише відповідала: „У тебе негарні зуби. У твоєму віці треба стежити за своїми зубами”. Вона як ніхто відчувала людей, бачила кожну душу, кожне серце. А тому спокійно, з незворушним поглядом могла підійти до шикарного авто якогось крутого виродка і прямо у вічі облаяти його. Чи зупинити перехожу дівчину, щоб сказати: „Які в тебе гарні очі! Хай Бог тебе береже”. Частенько Люся просила гроші – не мало, не багато - п’ятдесят копійок „на ліки”. І вона казала правду, бо ті сто грамів розведеного спирту давно стали для неї не чим іншим, як ліками, життєдайними ліками – вже навіть не заради забуття і тим більше не заради веселого схмеління – ліками задля жевріння, задля підтримання функцій організму. Якось вона підійшла до компанії молодих людей і не встигла відкрити рота, аби попросити грошей, як вони дружно – заради приколу – промовили: „Люся, дай п’ятдесят копійок на ліки! Нам не вистачає”. У це важко повірити, та Люся мовчки опустила руку до кишені, тремтячими пальцями відрахувала копійки, поклала на стіл і так само мовчки пішла геть. То була Люся, остання п’яничка Луцька. Дивна, надто проста і надто непередбачувана жінка, вдертися до життя якої хотілося кожному. Дізнатися: ну як це так?, розвідати: а в чім причина?, випитати: що ж було раніше? Розповідали, що колись вона була дуже гарною дівчиною, вдало вийшла заміж за впливового на Волині чиновника, а потім чоловік трагічно загинув, а Люся цього не витримала. Розповідали й інші ліричні історії, та ніхто напевне нічого не знав про її долю. Люся мовчала. Мабуть, вона й сама не пам’ятала, як то було, мабуть, вже звикла щодня блазнем блукати центром міста, викликаючи осуд, співчуття, страх, огиду, жалість... Почуття, для яких вона прагнула закрити своє серце багато років тому, потай перехиляючи кришталевий бокал грузинського коньяку". Давно написала це, років вісім тому, але Люсю - не забуду, не знаю, чому.... 29 Липня 2011 16:55
Цей слоник напраду один із символів Луцька! Скільки всього він бачив! 26 Липня 2011 10:21
а, може, варто Задорнова прислухатись, і ручки-ножки підкрутити, голову іншу приклеїти і - опа! - Бандера буде... і 150 тис. місто зекономить і всі задоволені будуть, а пам"ятник назвемо - "Слава праці Степана Бандери" 20 Липня 2011 15:26
потрібні люди ніколи не зникають з нашого життя. вони з"являються завжди вчасно і дають рівно стільки "кружків на воді", щоб невеличкий цунамі в наших мізках таки відбувся )) Дякую кожному із МОЇХ людей за те, що вони є. 20 Липня 2011 14:23
о, в мене нова версія... (саме такий варіант запустили б, якби зняли не сина Януковича, а доньку Тимошенко)... він не пив, то диверсанти отрути підмішали!!! А взагалі я писала не про НИХ, я писала про НАС, і про наші реакції. Так хочеться, щоб укранці навчилися отримувати насолоду від життя!! 14 Липня 2011 17:32
о, то я Вам скажу, Ви щасливий - п"яних не бачили... і мене - минулого 8-ого березня )) 14 Липня 2011 17:27
Думаю, в дтп помирає більше людей, ніж від куріння... Роздувають проблему куріння, не знаю нащо. Нещодавно забула запальничку, 10 хвилин шукала в кого підкурити - навіть, не підозрювала, що у нас така здорова нація! Курять - одиниці!! 8 Липня 2011 09:59
особливо останій пункт потішив - якраз бодун сьогодні і муки совісті 7 Липня 2011 10:16
4-тий кіт не має низу)) 6 Липня 2011 12:04
5-ий ряд, останній - турист 5-ий ряд, передостанній - аліса в країні чудес 1-ий ряд, 4-тий - плакса 4 Липня 2011 11:11
так, крім чиновників, наскільки розумію, відомих облич і не було... кому цікаво? 29 Червня 2011 09:01
а чого курців обзивають? долбодятли, невдахи, ідіоти... не подобається - не куріть, для чого інших ображати? я не пропагую куріння, курити, звісно, шкідливо, але в наших реаліях, даруйте, і дихати повітрям шкідливо 21 Червня 2011 16:25
не через те, що там ідіоти курять, а через те, що там дим, який Вам не до вподоби, а відтак цей кабак ну ніяк не повинен потрапити в Ваше розуміння слова "кльовий" 21 Червня 2011 15:00
я не можу зрозуміти, чого існує поняття "права курців", говорять тільки про "права некурців".. я за те, щоб власник кафе чи бару визначився для кого саме він хоче працювати, от і все... бо місця для некурців в закладі, де за 1 метр поряд вже курять - брєд... і хай кожен вибирає, куди йому йти 21 Червня 2011 14:59
до речі, я тільки про бари, стосовно підїздів, ліфтів, зупинок, базару - я сама категорична, ніколи не курю тут і інших лаю за це 21 Червня 2011 14:08
В чому проблема? Хай некурці не ходять туди, де немає місць для некурців. Курці ж не ходять в кафе для некурців, а коли ходять, то при цьому не палять і не завжди комфортно себе почувають.. але то їх вибір, і в кожного мають бути рівні права, а то виходить - якщо людина не курить, вона якась правильніша і їй більше прав треба? мене он в маршрутках мужики з бодуна, які поснідали часником більше турбують! 21 Червня 2011 14:07
Система Orphus