Народився в сорочці: історія 24-річного воїна з Волині
У селі Зарудчі Камінь-Каширського району про Миколу Корця кажуть просто: «Наш Микола». На фронті ж він – сержант із позивним Діджей. У мирному житті хлопець крутив музику на дискотеках, а тепер тримає зброю в руках.
Про це пише Нове життя.
Після дев’яти класів Любешівського ліцею Микола закінчив фаховий технічний коледж, потім вступив до Луцького національного університету. Та навчання відклав – деякий час працював діджеєм, складав плани й просто насолоджувався молодістю. Так було до війни.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я у перші ж дні пішов до місцевого військкомату. Хотів бути там, де вирішується доля країни. Але мені кілька разів відмовляли… Та коли запропонували бригаду «Лють», довго не думав. Мені тоді було всього 22», – пригадує хлопець.
Три місяці суворого навчання, злагодження з іншими підрозділами – і перший бойовий вихід.
«Я офігів, чесно… Ми тільки зайшли, і вже був у нас двохсотий. Він стікав кров’ю в мене перед очима. Тоді ми з побратимами усвідомили: це справжня війна, а не просто новини по телевізору. Символічно, що під час першого бойового виходу я отримав перше поранення осколками», – ділиться воїн.
Читати ще: «На війні головне – братерство», – 22-річний ветеран з Волині
Відтоді на його воїнському шляху – низка боїв і п’ять поранень. Крайній раз осколок зупинився за кілька міліметрів від сонної артерії.
«Посікло мене так, що кров юшила з шиї та грудей. По рації сказав побратиму: «Я трьохсотий». Він – бойовий медик, вчасно надав мені допомогу: затампонув, залатав, витягнув. Бо вже були думки, що не виживу. Лікарі кажуть, що витягувати осколок біля сонної артерії небезпечно. Так і живу поки з ним. Загалом про мене неодноразово казали і хлопці, і медики, що в сорочці народився. Але знаю точно: мене береже мамина молитва», – упевнено каже захисник.
Пригадує він і ще один епізод, який пам’ятатиме завжди. За годину до власного дня народження його знову затрьохсотило.
«Ми якраз тоді тягнули пораненого хлопця понад два кілометри. І тут мені прилетіло під ноги. Свій день народження я зустрів уже у швидкій», – розвідає воїн.У біографії Миколи – Авдіївка, Часів Яр, Торецьк, Майорськ, Богданівка… Для нього ці назви – не просто точки на карті, це – біль, досягнення, втрати й водночас справжня дружба.
«Побратим, який одного разу врятував мені життя під Часовим Яром, згодом загинув у ДТП у Львові. Іноді здається, що від себе не втечеш… Дуже важко, коли наші хлопці, з якими живеш та воюєш, гинуть. Але ми продовжуємо тримати зв’язок з їхніми рідними, за можливості їздимо на кладовища. Бо вони для нас не зникають – просто тепер поряд по-іншому», – ділиться Діджей.
У нього там – бойові побратими, друга сім’я. А вдома – мама, тато, сестра, які щодня чекають і моляться. Батьки категорично не хотіли, щоб син ішов на фронт. Тим паче, були підстави залишитися вдома: йому лише 24, а тато має інвалідність другої групи. Але Микола зробив свідомий вибір.
«Коли можу, пишу їм хоч «+» або надсилаю смайлик. Вони вже знають: я живий. І це для них найбільша цінність. Розумію, що рідні постійно хвилюються, але я вже звик до служби. Тепер мої побратими – як друга сім’я. Ми один за одного до кінця», – каже воїн.
За роки служби Микола отримав високі нагороди. Серед них – відзнака Президента України «За оборону України» та «Золотий хрест». Після поранень він був на реабілітації в Трускавці й Буковелі, трохи підліковувався та знову вертався до своїх. Так зробив і після п’ятого поранення. Бо впевнений, що його місце там.
Нині сержант Микола Корець продовжує служити у складі об’єднаної штурмової бригади «Лють». Його історія – це історія покоління хлопців, чия молодість минає у вогких бліндажах з автоматом у руках і які виборюють українську перемогу на фронті.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про це пише Нове життя.
Після дев’яти класів Любешівського ліцею Микола закінчив фаховий технічний коледж, потім вступив до Луцького національного університету. Та навчання відклав – деякий час працював діджеєм, складав плани й просто насолоджувався молодістю. Так було до війни.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, я у перші ж дні пішов до місцевого військкомату. Хотів бути там, де вирішується доля країни. Але мені кілька разів відмовляли… Та коли запропонували бригаду «Лють», довго не думав. Мені тоді було всього 22», – пригадує хлопець.
Три місяці суворого навчання, злагодження з іншими підрозділами – і перший бойовий вихід.
«Я офігів, чесно… Ми тільки зайшли, і вже був у нас двохсотий. Він стікав кров’ю в мене перед очима. Тоді ми з побратимами усвідомили: це справжня війна, а не просто новини по телевізору. Символічно, що під час першого бойового виходу я отримав перше поранення осколками», – ділиться воїн.
Читати ще: «На війні головне – братерство», – 22-річний ветеран з Волині
Відтоді на його воїнському шляху – низка боїв і п’ять поранень. Крайній раз осколок зупинився за кілька міліметрів від сонної артерії.
«Посікло мене так, що кров юшила з шиї та грудей. По рації сказав побратиму: «Я трьохсотий». Він – бойовий медик, вчасно надав мені допомогу: затампонув, залатав, витягнув. Бо вже були думки, що не виживу. Лікарі кажуть, що витягувати осколок біля сонної артерії небезпечно. Так і живу поки з ним. Загалом про мене неодноразово казали і хлопці, і медики, що в сорочці народився. Але знаю точно: мене береже мамина молитва», – упевнено каже захисник.
Пригадує він і ще один епізод, який пам’ятатиме завжди. За годину до власного дня народження його знову затрьохсотило.
«Ми якраз тоді тягнули пораненого хлопця понад два кілометри. І тут мені прилетіло під ноги. Свій день народження я зустрів уже у швидкій», – розвідає воїн.У біографії Миколи – Авдіївка, Часів Яр, Торецьк, Майорськ, Богданівка… Для нього ці назви – не просто точки на карті, це – біль, досягнення, втрати й водночас справжня дружба.
«Побратим, який одного разу врятував мені життя під Часовим Яром, згодом загинув у ДТП у Львові. Іноді здається, що від себе не втечеш… Дуже важко, коли наші хлопці, з якими живеш та воюєш, гинуть. Але ми продовжуємо тримати зв’язок з їхніми рідними, за можливості їздимо на кладовища. Бо вони для нас не зникають – просто тепер поряд по-іншому», – ділиться Діджей.
У нього там – бойові побратими, друга сім’я. А вдома – мама, тато, сестра, які щодня чекають і моляться. Батьки категорично не хотіли, щоб син ішов на фронт. Тим паче, були підстави залишитися вдома: йому лише 24, а тато має інвалідність другої групи. Але Микола зробив свідомий вибір.
«Коли можу, пишу їм хоч «+» або надсилаю смайлик. Вони вже знають: я живий. І це для них найбільша цінність. Розумію, що рідні постійно хвилюються, але я вже звик до служби. Тепер мої побратими – як друга сім’я. Ми один за одного до кінця», – каже воїн.
За роки служби Микола отримав високі нагороди. Серед них – відзнака Президента України «За оборону України» та «Золотий хрест». Після поранень він був на реабілітації в Трускавці й Буковелі, трохи підліковувався та знову вертався до своїх. Так зробив і після п’ятого поранення. Бо впевнений, що його місце там.
Нині сержант Микола Корець продовжує служити у складі об’єднаної штурмової бригади «Лють». Його історія – це історія покоління хлопців, чия молодість минає у вогких бліндажах з автоматом у руках і які виборюють українську перемогу на фронті.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У Нововолинську автомобіль збив двох пішохідок на переході
Сьогодні 19:45
Сьогодні 19:45
У всіх школах Луцька зимові канікули почнуться одночасно
Сьогодні 19:27
Сьогодні 19:27
Понад два роки вважали зниклим безвісти: підтвердили загибель Героя з Шацька Олександра Козака
Сьогодні 19:09
Сьогодні 19:09
Проєктне навчання: як залучити учнів до реальних завдань
Сьогодні 18:33
Сьогодні 18:33
Чому артезіанська вода стала вибором номер один
Сьогодні 17:56
Сьогодні 17:56
На Львівщині помер солдат з Волині Адріан Крупко
Сьогодні 17:05
Сьогодні 17:05


Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.