Що гріє нас цієї зими? Усвідомлення того, що православний хрест — зброя більша за кийок в осатанілих руках, і що Господь нас захищає. Це точно знають тисячі людей, які у ніч на 11 грудня повірили в Бога, пише на сторінках Gazeta.ua луцька журналістка Ольга Гембік.

Гріє те, що Хрещатик із майданом Незалежності у снігопад ніколи не були такі чисті, як зараз. І це - силами простого люду з усієї України.

Те, що дядько з Кіровограда пританцьовує на площі на 10-градусному морозі у взутті на тонкій підошві. Сміється: "Да развє ж це мороз? От служив я на Сєвєрі…"

Гріє те, що машиніст поїзда метро по спецзв'язку розповів усім у вагоні про ситуацію на Майдані.

Те, що Гімн України в підземці звучить краще, аніж із високих сцен. Бо співають наші люди. Гріє, що гламурна подруга вдруге пропускає спортклуб і втретє солярій, бо зайнята в Будинку профспілок. А днями зняла акрилові нігті: "Неудобно нарезать канапки".

Гріє, що 200 беркутівців стали на захист простого люду. Може, не 200, може, й не стали. Але завтра обов'язково стануть.

Гріє, що міліціонер пише активістці Майдану, щоб виходила за нього заміж. "Спочатку мусиш опустити щит!", — була відповідь.

Гріє, що в нас така надзвичайна "йолка".

"Новий рік на Майдані? Чудова ідея!" — підхоплює знайомий — затятий мандрівник. Він уперше святкуватиме в Україні.

Гріє, що пенсіонерка з Луганська, яка день простояла в клітці "за Януковича", пожертвувала зароблених 200 гривень на потреби Майдану. Може, це газетна "качка", але гріє.

Гріє, що матусі на дитячому майданчику питають: "Как там наши? Все спокойно?". Вони без інтернету гуляють уже годину, а ми щойно з дому. А 6-річний сусіда додає, що найкраще гріють теплі шуби й рукавички. Він вбирається тепло, і ми йдемо на Майдан. Усім будинком! Це гріє.