8 вересня 2009 року Волинська обласна громадська організація «Захист дітей війни» зініціювала і провела акцію, анонсовану як «громадські слухання на тему «Аспекти національно-визвольних змагань на Волині в сорокових роках минулого століття».
 
На превеликий жаль, організатори перетворили це зібрання з наукового у політичне. Організатори чітко позиціонували себе як місцеві лідери політичних структур – Комуністичної партії України та партії «Справедливість». Декілька членів самозваної президії, яку, до речі, ніхто з присутніх не обирав, також відрекомендувалися колишніми депутатами Верховної Ради України.
 
Також не були належним чином дотримані принципи демократії, гласності та плюралізму. Слово надали не всім бажаючим, позбавивши можливості висловитися своїм опонентам. Серед тих, кому відмовили в можливості висловити свою думку, знані і шановані в місті науковці і громадські діячі – завідувач кафедри соціальної психології Волинського національного університету імені Лесі Українки професор Олексій Колісник, голова Волинської обласної організації Всеукраїнського об’єднання ветеранів Валентину Добрянський, голова міської організації ветеранів України Валерій Севрюков та ін..
 
Справжня мета заходу стала зрозуміла, коли його організатори завели мову про те, що вони, нібито, ініціюють проведення загальноміського референдуму щодо доцільності встановлення в Луцьку пам’ятника Степанові Бандері. Власне, ця думка й була висловлена в «документі», який організатори цього нечисленного зібрання голосно оголосили як «заключна резолюція зібрання».
 
Тим часом зібрання пройшло з порушенням обов’язкової і передбаченої Законом  України «Про громадські слухання» процедури проведення такого роду заходів. Організатори не провели реєстрації учасників, не роздали присутнім тексту проекту резолюції, не відбулося його обговорення та коригування. Очевидно ще й тому, що в т. зв. «резолюції» містяться відверто неправдиві та образливі слова та вислови на адресу учасників національно-визвольних змагань. Не дивно, що оприлюднення «резолюції» присутні в залі зустріли вигуками «Ганьба!».
 
Організатори оголосили, ніби «резолюція» схвалена, хоча голосування і підрахунку голосів, які б це підтверджували, просто не було.
Подібні речі можна розцінювати як спроби шляхом підтасовок та інсинуацій нав’язати громаді думку, яка викривляє історичну правду.
 
Всі перераховані факти також дають підстави стверджувати, що 8 вересня 2009 року в міському Будинку «Просвіта» відбувся спільний передвиборчий захід місцевих організацій КПУ і «Справедливості», який організатори для кращого сприйняття абсолютно безпідставно назвали «громадськими слуханнями».
 
Відповідно, і сприймати подібні політичні акції слід не більше, як проголошення суб’єктивної думки купки політиків, які напередодні низки виборів роблять спроби відновити свій попередній статус у владі.