Вчені підтвердили, що африканський гризун розміром з кролика збирає отруту з кори дерева Acokanthera schimperi на своє хутро.

Ця тварина називається Lophiomys imhausi або кошлатий хом’як.

Це єдиний гризун, який збирає рослинну отруту в якості засобу самооборони, заявили дослідники з Університету Юти, Смітсонівського інституту біології і Національного музею Кенії, передає Новое Время.

За словами вчених, хутро тварини, «схожої на гібрид сірого клубка і скунса», наповнене отрутою, настільки смертоносною, що вона може звалити слона і всього кілька міліграмів можуть вбити людину. Кошлатий хом’як – єдиний відомий ссавець, який використовує токсини рослин для хімічного захисту.

Люди в Східній Африці давно підозрювали, що тварина отруйна. У статті 2011 року було припущення, що ці великі гризуни використовують токсини з акокантери абісінської, яку ще називають «дерево отруйної стріли» (Acokanthera schimperi). Джерело традиційних африканських отрут для стріл, акокантера містить карденоліди, з’єднання, подібні до тих, які містяться в деяких серцевих препаратах людини. Ці речовини дуже токсичні для більшості тварин.

«Початкове дослідження 2011 року спостерігало таку поведінку тільки у одного примірника. Основна мета нашого дослідження полягала в тому, щоб визначити, наскільки поширена ця поведінка», – сказала співавтор роботи Деніз Диринг з Університету Юти.

У разі загрози кошлатий хом’як виправдовує свою назву і піднімає гребінь з волосся на спині, щоб показати попередження на боках – чорні і білі смуги, що йдуть від шиї до хвоста з кожного боку тіла.
У новому дослідженні дослідники зловили 25 африканських кошлатих хом’яків, це найбільша вибірка з коли-небудь спійманих в пастку. Вони задокументували близько 1000 годин поведінки гризунів. Вперше вони зареєстрували кілька тварин, які збирали токсини Acokanthera, і виявили безліч ознак, які припускають, що ці хом’яки є соціальними і, ймовірно, моногамними.

Коли вчені запропонували хом’якам гілки дерева отруйної стріли, принаймні 10 з 25 тварин жували рослину, змішували отруту зі слиною, а потім облизували себе. При цьому токсини Acokanthera не вплинули на поведінку хом’яків. Ці спостереження показують, що кошлаті хом’яки мають унікальну стійкість до цих токсинів.

«Ми особливо зацікавлені у вивченні генетичних механізмів, які дозволяють Lophiomys imhausi і їх паразитам протистояти токсичним карденолідам», — сказав співавтор Хесус Мальдонадо зі Смітсонівського інституту біології охорони природи.