Вивчення життя наших далеких пращурів – справа дуже й дуже непроста. Наприклад, простіше дізнатися, що їли люди кам’яної доби, ніж що вони вдягали.

Інформація про раціон зберігається у кістках та зубах. А от одяг швидко гниє та не «доживає» до нашого часу. Та іноді стаються унікальні знахідки, інформує 24 канал.

Кам’яна доба у нас асоціюється з людьми, що бігають з каменюками та палками й вбрані у звірячі шкіри. Та все було далеко не так. Наприклад, на території сучасної Туреччини у кам’яну добу існувало ціле місто – Чатал-Гьоюк. Ще 8 – 9 тисяч років тому там мешкало близько 10 тисяч людей. У 1962 році, проводячи там розкопки, науковці знайшли залишки одягу. До сьогоднішніх днів точилися суперечки щодо того, з чого ж цей одяг був виготовлений.

60-річна суперечка

Отож, з 1962 року, знайшовши перші шматки тканини, яка була частиною повсякденного одягу, науковці невпинно сперечалися з чого саме ця тканина була вироблена. Дійшло до того, що утворилося два табори: в одному вважали, що текстиль вироблявся із шерсті, в іншому таборі вважали, що з льону.

Недосконалість техніки та, ймовірно, фінансування, довгий час не давала дати чітку відповідь на це питання. Так тривало до 2017 року, коли до справи запросили навіть ботаніків.

«У минулому дослідники значною мірою ігнорували можливість того, що волокна тканини можуть бути чим завгодно, окрім шерсті чи льону» – мовить професор Лізе Бендер Йоргенсен.

Детальні дослідження знайденої давньої тканини показали, що наші пращури працювали не лише з льоном чи шерстю. Часто вони використовували луб’яне волокно, яке добували у проміжку між корою та самим тілом дерева. Виявилося, що деякі клаптики тканини зроблені з луб’яного волокна дуба. Також були присутні волокна інших рослин, але ідентифіковані поки не всі.

Паралельно з цим відкриттям, науковці зробили ще один висновок – жителі Чатал-Гьоюка меншою мірою використовували льон, ніж луб'яне волокно. Така думка базується на дослідженнях, які майже не виявили насіння льону в регіон, а отже – його там не вирощували.