Каліфорнійські вчені створили пластик, який повністю розкладається у воді або компостній ямі всього за кілька днів.

З нього вже можна робити екологічно чисту упаковку для їжі і пластиковий посуд. Як цього досягли і які перспективи у розробки – читайте у матеріалі.

Хіміки Каліфорнійського університету на чолі з ученою Тін Сю створили спеціальні речовини, які при додаванні в пластик дозволяють йому повністю розкладатися за кілька днів або тижнів у звичайному компості чи водопровідній воді.

Проблема забруднення

За останні 70 років у світі виробили понад шість мільярдів тонн пластику. З них переробили лише 9 відсотків. Ще 12 відсотків – спалили. Все інше залишається на звалищах, у воді, ґрунті, проникає в живі організми у вигляді мікропластику. Його мікрочастинки, осідаючи в живих тканинах, здатні викликати різні патології.

Проблему вже довгий час намагаються розв’язати вчені з усього світу. Вони пробують створювати різноманітні біорозкладні види пластику, але всі вони вимагають спеціальних умов для повного розкладу. Повністю зникнути у водоймі чи домашній компостній ямі вони не можуть, залишаючи після себе величезну кількість мікропластику.

Вихід є

Команда Тін Сю знайшла причину такої неефективності біорозкладаних пластиків. Виявилося, що при їх розкладанні ферменти, які «розбирають» молекули полімерів до простих речовин, сильно сплутуються між собою. Сплутані ферменти безладно ріжуть молекули пластику і залишають масу «нерозібраних» полімерів.

Вчені додали в пластик кілька нових речовин, які запобігають заплутуванню ферментів. У результаті вони перестали заважати одне одному і змогли повністю «розібрати» пластик, не залишаючи мікрочастинок. Щоб повністю розкластися, такому пластику вистачає звичайного домашнього компосту або водопровідної води.

Додавання ферментів зазвичай робить пластик дорогим і порушує його властивості. Однак цього разку вони складають лише 0,02 відсотка від ваги пластику, а результат виходить настільки ж міцним та гнучким, як і зазвичай.

Перспективи

Технологія працює не на всіх пластиках, оскільки їх молекулярна структура різниться. Команда пані Сю працює над тим, щоб розширити спектр застосування технології. Патент на технологію уже подали, а співавтор заснував стартап для її комерціалізації.

«Ми хочемо, щоб це було у кожному продуктовому магазині», – каже вона.

Такий пластик потенційно здатен розв’язати проблему забруднення, в тому числі й мікропластиком, який останнім часом почали знаходити навіть в організмах морських тварин. Якщо виробники масово перейдуть на нову технологію, це дозволить уникати величезної частини сміття і зменшити навантаження на навколишнє середовище.

Однак залишиться ще одна велика проблема: збір всього пластику, який людство уже викинуло.