Вірш Матері та звернення Брата до Брата, випадково знайдені мною в соціальних мережах, привернули мою увагу до цього унікального явища - поезії Майдану. Зайшовши на офіційну сторінку http://evromaidan.org.ua/?page_id=299 я знайшов багато віршів. Деякі з них підписані авторами, деякі ні, як народні пісні, що віками передаються з покоління в покоління. Хто-зна, можливо, події останніх місяців подарують нам і нових поетів та прозаїків, якими будуть гордитися нащадки? Ось що я знайшов, буду радий, якщо читачі додадуть у коментарях щось своє, або навіть нове, знайдене в глобальній мережі?

МАЙДАН 2013
Вже в котрий раз нас обдурили,
Украли підло мрію вікову.
Знов свої ікла загострили
Відверто й нагло слухають Москву.
Це і своя й чужа підлота,
Це Симоненки, Бойки, Фірташі,
Олійники і вся їхня спільнота,
Що народилась з нами на одній землі.
Керують ними Путінські васали:
Медведчуки, Єфремови й Рибак,
Табачники, Азірови, Кидали,
Ще й флюгер Чечетов – мудак.
Ми мали світлу перемогу
Якихось вісім літ тому.
Та, Ющенко, поклявшись Богу,
Як Юда, зрадив людям і Йому.
Тепер ми знову опинились
У стані гніту, тиску і зневаг,
Але нам очі вже давно відкрились
На цінність Європейських переваг!
Ми ситі вдоволь харчем москаля.
Його харчі политі рясно кров’ю.
Нам добре знані ласки від Кремля.
Там і не пахне братською любов’ю.
Я не кажу про весь народ Росії,
У нас багато спільного в житті.
У них є також заповітні мрії
Про мир, свободу, рівність на землі.
Ми знов піднялись, щоб навіки
Позбутись страшного ярма.
Нам серце й душу думка має гріти,
Що боремось для спільного добра!
Щоб ми добились перемоги, -
Стояти треба до кінця!
Назад, в минуле, нам нема дороги.
Просімо поміч у Небесного Отця.
Нехай Господь нам допоможе
На нашім праведнім шляху.
Я вірю – Україна переможе!
Ми за Європу, а не за Москву!
Ми ще недавно сподівались
На успіх зустрічі в Литві.
Надії наші обірвались –
Гарант прислужує Москві.
Його ганебна поведінка
Достойна необтесаного хама.
Як пропонує свою руку жінка –
Це знак поваги і до нього шана.
Невіглас зовсім знахабнів.
До Меркель проявив зневагу.
Не дивно, що в тюрмі сидів.
Лише у цьому має перевагу.
Він показав своє нутро.
Що він собою представляє.
В Європі ще такого не було.
Побачили, як пес хвостом виляє.
За викрутаси у серйозній грі
Здобув він відповідну славу,
Як пацану, що зайвий при дворі,
Відвели місце на останній лаві.
Та розігрався не на жарт
Гарант безмежного свавілля.
Він рясно кров’ю окропив
На Банковій усе довкілля.
А ще, крім того, хижий звір,
З дітьми вчинив страшну розправу,
Майдан від болю весь ревів,
Клянучи всю його управу.
Ми не забудем цього хама,
Його печерного правління.
Чому не вчила його мама
Елементарного сумління!?
Дивіться любі східняки,
Кого на трон Ви посадили.
Хай обминуть Вас синяки,
Не думали Ви що робили.
Тепер всім нам, щоб краще жити,
Треба добитися свого.
Злочинну владу геть змістити!
Щоб духу їхнього тут не було!
Тоді ми зможем розпочати
Свій шлях до кращого життя.
Лиш віри й волі не втрачати
До переможного кінця.
Будуймо храм в своїй державі,
В нас є для цього всі права.
Хто з Богом йде – ті завжди праві.
Всім, хто страйкує – честь й хвала!

Нам треба голосу Тараса.
Проснись, народе, пробудися
Та щиро Богу помолися,
«А то проспить собі, небога,
До суду Божого, страшного»,
Коли не буде вже нікого,
Крім зайди, що не зна нічого,
Окрім багатства і розпусти…
Невже це Господь Бог допустить?!
«Раби, подножки, грязь Москви…»
Невже не наїстеся Ви,
Хто серце матері виймає,
Її народ весь обдирає…
«За шмат гнилої ковбаси
У Вас хоч батька попроси» -
Все продадуть за бариші
Ціною власної душі.
Але хіба є в Вас серденько,
Коли конає, плаче ненька,
Вам тільки долар подавай –
І з тим багатством – просто в рай!
Та не приймає Вас земля,
Ви – діти владного Кремля,
За Вами плаче інший суд,
Куди усіх Вас поведуть.
А там-то Ви відповісте
За те, що слово це святе
Ви затоптали у багнюку
І всім показуєте руки
У Вас, які людей карали,
В Сибіри й Соловки загнали,
За слово правди розпинали,
А патріотів катували…

«Суєслови, лицеміри, іудині діти…»
Як же можна так знущатись,
Нашу крівцю пити,
А душами торгуватись,
Злорадно радіти,
Що зуміли «братів менших»
Так гарно дурити,
Спам’ятайтесь, недолюдки…
«Схаменіться, будьте люди,
Бо лихо Вам буде,
Розкуються незабаром
Заковані люди…»
Вже народ наш пробудився,
Зняв з очей полуду,
На майданах України
Сотні тисяч люду…
«Бо хто матір забуває,
Того Бог карає…»
Патріоти виростають,
В їх серцях палає

Вогонь правди і науки,
Щирої любові
До страшної воріженькам
Маминої мови!
Не продайся ж ти, народе,
Адже твої діти
Ще відчують смак свободи,
Будуть вільно жити!
Надія Чайка-Бистрицька

Майданер
Я бачив чудо благодаті,
Що із віків живим потоком,
Се люди чесні і завзяті
Яких не осягнути оком.
Майдан – насправді жива сила,
Яку не можна подолати,
Народна світла, мирна жила,
Яку не можна зруйнувати.
І кожен з нас тут Майданер
Учасник вільний і могутній,
Від площі став революціонер,
Бо кожен є на ній присутній.
Ми сила, ми потік, ми люди
Своєй вільної країни,
Ми правда, честь, ми від усюди
Для щастя й слави України.
Ми майданери, ми говорим
І нас почув весь білий світ,
Ми майданери, ми світ творим
На безліч років, сотні літ.
О.Пастушенко

* * *
Осіння ніч холодна й непривітна
Та не для двох закоханих сердець.
Наталка дівчина тендітна
З нею юнак Роман розумний молодець.
Не плач, кохана, промовляв до неї
Ти знаєш, як тебе люблю, я обіцяю,
Що нічого дурного не зроблю.
Пробач мені пора, за рогом вже
Чека загін. Я повернусь.
Я лише Україну підніму з колін.
Сказав, й розтанув у нічній імлі.
Наталка ж плакала й стояла до зорі.
Там в Києві зібравсь Майдан.
Ідея і надія в піснях і танцях молодь зігрівала
А Україна вже давно на них чекала,
Вона пишалась ними, і плекала.
Ось хто не дасть, мені Вкраїні, на колінах жити.
А я їх буду славити й любити.
У так би і було, та не приспали ми ще зло.
І в ту суботню ніч тим «беркутом» воно прийшло.
Ні, не прийшло, а налетіло… І в головах
Дівчат і юнаків все раптом потемніло.
Чека Наталка телефонного дзвінка.
Чекає день, чекає два, ой що ж це за годинонька така?
Включила телевізор, Боже милий –
Руслана зниклих вже по Києву шука.
І дівчина голубкою до Києва летіла.
Романе, любий, я тебе знайду,
Сама до себе промовляла і сльози рукавом втирала.
Раптом дзвінок: іще один прийшов до тями.
Через годиноньку Наталка біля дверей уже стояла.
В палату тихо двері прочинила – її
Роман, тільки в пов’язках голова й рука
Романе, нащо я тебе пустила?
Тому, що ти мене любила й розуміла.
Я вже встаю, чека мене загін.
Я лише Україну підніму з колін.
Та ні коханий, ти лежи тобі іще потрібна буде сила.
Я стану замість тебе в твій загін
Чекай я повернусь
Я лише Україну підніму з колін
І тихо двері зачинила.
27.12.2013 Т.І.Олійник

Молитва предков
Не сейте ненависть! – пожнете кровь!
А сейте мужество, Огонь, Любовь!
Возьмитесь за руки – и будьте Рать,
Чтоб дрогнуть нелюдям – не устоять!
Пусть с вами воинство Небесных сил,
Чтоб враг Огонь ваш не угасил.
Вам Слава Новым, Ваш светел Путь,
Не дай Вам Боже опять заснуть!
Украйна ждет - ни шагу назад,
И только к новому! Так стройтесь в ряд!

***

Невже наші стяги не вдосталь побачили крові?
Невже наші предки хотіли такого життя?
Ми варті того, щоб зростати у мирі й любові.
Назад до ярма нам немає уже вороття!
Настав час порвати усі ненависні кайдани!
Кривава ялинка на жовто-блакитному тлі.
Усіх українців з’єднали не тільки майдани,
А й віра в життя і любов до святої землі.
Бо нас не зламали ні голод, ні війни й гармати.
Безсмертний вогонь у серцях наших досі горить!
Чому за Вкраїну доводиться нам умирати?
Коли задля неї так хочеться віддано жить!
ШЕВЧЕНКО ВІКТОРІЯ

Усміхнися, Україно
Ой, як важко стало жити в Україні:
Є жебрак і є багатий, – чудно якось нині.
Загубили віру в правду, відцурались брата,
Та в добро надія зійде, – засіяє ватра!
Серце моє так і рветься із грудей на волю!
Гайвороном обернеться і блука по полю,
І шукає щастя й долі для свого народу.
А тебе… дехто, як зміг би, та з гори і в воду
Лиш за те, що чути правду це для когось – мука,
Лиш за те, що ти існуєш, кобзаря онука,
І пильнуй ще свої речі в себе на квартирі,
Бо грабіжник жде, до речі, чи нас би простили.
Козаки і отамани за життя погане
Тяжких воєн інваліди – славні ветерани,
Що кров’ю освятили нашу з вами душу,
О, народе мій єдиний, я страждати мушу
Із тобою, бо вже бачиш, незрячий народе
В безкультур’ї погибаєш, в хаосі “свободи”.
Усміхнися, моя люба, мила та єдина, -
В Божій ласці хай святиться славна Україна!
ГАЛИНА КОРОТИНСЬКА

***

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

***
"З Донецька - ти, а я живу у Львові,
Приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(а сам в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
Мовляв, хай чубляться "презренные рабы"
У мене на столі лиш картоплина,
А ти, хто-зна, чи й вчора їв. ...
Я вже не хочу, щоб моя родина,
Й твоя також, кормила упирів!
Немає "москалів" між нас, нема "бандерів,"
Є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є "міжгірських" людожерів,
То не вони... А ми - одна Сім'я!"