Літній ранок. Над Дніпром лише благословляється на світ, а Андрій Павлюкович на гумовому човні вже налягає на весла.

Він тут не вперше. Тож добре знає і водойму, і специфіку поведінки риби, зазначає газета Експрес. Глибина -- майже 13 метрів. На дні -- чимала яма, в якій люблять ховатися сазани, особливо в спекотну погоду. Звідти дикий короп зрідка вибирається на перекати, щоб знайти якусь поживу. Ось туди Андрій і закидає наживку. Ні, не хробаки, не хліб, і не бойли. Для літньої риболовлі він готує спеціальну суміш за власним рецептом: з макухи, обсмажених соняшникових зерняток і дешевого печива.

Коли я вперше почув про це, не повірив. Печиво для сазана?! Якась нісенітниця. А може, риболов пожартував?  “Ні, -- усміхається Андрій, -- це справді так. Сазан любить солодке, тим паче приправлене ваніліном -- відчуває таку наживку на відстані навіть ста метрів.

Отож я ретельно перемелюю три компоненти, опісля змішую їх і пресую у невеличкі гранули циліндричної форми. Вони дуже ароматні. Відтак -- добре приваблюють рибу”. Але того дня чомусь не клювало. Майже три години Андрій пронудьгував у човні. Вже вирішив збиратися додому: навіщо сидіти, якщо день не фартовий. Таке буває -- і погода сприятлива: тихо, сонячно, і наживка випробувана, і місце знайоме, а трофеїв катма. Аж раптом на одному з вудлищ волосінь напружилася, як струна. Мерщій підсік і відчув неабиякий спротив. Щось тягнуло наживку на глибину, чимдалі. “Боровся хвилин із десять, -- згадує. -- То відпускав волосінь, то пригальмовував катушку, то підтягував рибину до себе.

Cазан спробував звільнитися від гачка й вискочив із води. То було справжнє видовище: здоровенна головешка, довжелезний тулуб... Такого велетенського трофея я ще не бачив. Рибина плюхнулась в річку, зробила ще одне коло й ніби зупинилась -- на якусь мить. Мабуть, від втоми. Підтягую бличже і бачу, що підсак у мене дуже малий. Що робити?  Обережно підважую з хвоста і якимось дивом закидаю у човен. Серце калатає від хвилювання та радості. Але тішитися нема коли: мерщій пропускаю мотузку під жабрами. Все, тепер цей трофей мій”.

Невдовзі Андрій Павлюкович дістався до берега, виніс на руках здоровенну рибину й зупинився перед знайомим. “Таким трофеєм і похвалитися не соромно, -- всміхнувся. -- Ох і помучив він мене. Я думав, що не впораюсь: волосінь не витримає або ж гачок розігнеться. На щастя, поталанило. Мабуть, це компенсація за вчорашню втрату: щупак гайнув на дно”.

Тепер Андрій жартує, мовляв, сазани добре клюють на печиво. А хіба не так? Вдома він зважив свого трофея і був приємно здивований -- 10 кілограмів 550 грамів! Що зробили з м’ясом? Частину підсмажили, решту -- замаринували. А зі здоровенної голови, яка заважила понад кілограм, зварили юшку. Смакували всією родиною. “Ось той трофейний сазан, -- Андрій показує фото на смартфоні. -- Це все, що залишилося від нього. Ні, даруйте, ще спогади та купа позитивних емоцій. Для справжнього риболова це, мабуть, найваживіше”. Володимир Ісаєв