Я сказав матері, що якщо буде сьома хвиля мобілізації, і я отримаю повістку, то знову піду в АТО. Скажу чесно, на цей раз просто тому, що не вмію «косити...» Без особливого бажання, бо пройшло два роки, а віз там же… Чому, причин можна знайти багато: на Сході й на Заході, в Москві та в Європі - та основна причина, вірніше - біда, в тому, що для кожної української влади свої особисті інтереси – вище інтересів державних…

Не скажу, що проблема лише у верхах. Мені дуже важко слухати, коли мама, яка часто їздить з села у місто, говорить навіть не про себе, а про інших, ще старших жінок, які їдуть в автобусі - стоячи… Сьогодні тією жіночкою була мама мого друга, який нещодавно повернувся з зони АТО. Вона змогла присісти лише на під’їзді до міста, коли дехто вже приїхав до свого місця призначення.

Мені не приємно чути, що на тому місці біля базару, звідки вчора виганяли охочих щось продати сільських бабусь, сьогодні вже торгує підприємливий молодик, і його ніхто, нікуди не жене…

Я стараюсь не думати, скільки молоді, проводить свій час у різних барах, пабах, ресторанах та нічних клубах…

Я маю можливість поїхати на роботу за кордон, та не просто змиритись з думкою, що варто було вижити на війні, аби втікати з дому, зі своєї країни, у пошуках кращого життя…

Мені, на жаль, все важче знайти аргументи для матері та для себе: чому(?), за ради кого(?), варто вдруге зіграти в російську рулетку…

Хотів додати фото зустрічі того самого друга, (мабуть не вийшло) чия мама з моєю разом, сьогодні їхали до Луцька стоячи... Хотів попросити за це у свого друга, Миколи Ткачука, пробачення...