«Діти постійно бігають до тата на могилу», – дружина загиблого прикордонника з Волині Сергія Косея

Сергій Косей із села Нуйно Камінь-Каширського району воював з березня 2022 року. Служив в 11-му Краматорському прикордонному загоні. Загинув 30 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Вовчанські Хутори Харківської області. У чоловіка залишилися дружина та троє дітей.

Спогадами про чоловіка поділилися Сніжана Косей та сестра загиблого військовослужбовця Валентина Самсонюк, пише Суспільне.

Сніжана каже, що разом з чоловіком вони 15 років, у шлюбі прожили 11. Старшому сину Деміру 10 років, середній доньці Анні шість, а найменшій Ніколь – рік. Батько її бачив лише при народженні та на хрещенні. Після загибелі Сергія Ніколь – найбільша розрада та стимул жити для всіх у родині.«Хоч в нас і троє діток, але він сказав, що має пройти цей шлях на сході. Він став командиром, не міг покинути хлопців. Казав: «Це чиїсь діти, чоловіки, я не можу їх залишити, тому що вони всі пропадуть без мене», – розповідає Сніжана Косей.Чоловіка востаннє бачила у жовтні 2024 року. Він мав приїхати у відпустку на випускний до сина у четвертому класі, але не судилося.«Вранці я йому зателефонувала, привітала з Днем прикордонника. Він сказав: «Ну, все добре, я іду у справах». Цілий вечір 30 квітня не виходив на зв'язок. У нас була така домовленість: коли все добре, то він плюсика надсилав, а того вечора я вже щось запідозрила», – каже Сніжана Косей.

Згодом стало відомо, що Сергій загинув миттєво внаслідок влучання дрона.«Ми їздили разом зі Сніжаною на впізнання. Ми бачили частково, нам багато не дали подивитися на нього. Я впізнала, що це братик, що це наш Сергійко. Я тільки встигла його обійняти, поцілувати. Кум мене виніс звідти. І більше я не пам'ятаю нічого», – каже сестра загиблого Валентина Самсонюк.

Читати ще: «Збирав по кістках хлопців, щоб батькам була могилка»: історія бойового медика з Волині

З її слів, Сергій був у їхній сім'ї найменшим. Ріс слухняним та життєрадісним. Його однорічна донька Ніколь найбільше схожа на батька і зовні, і за характером.

«Старший син найбільше переживає, йому дуже потрібен тато. Його тато навчив грати у футбол. Він тренується. Нещодавно привіз перемогу зі змагань. Присвятив її батькові. Ми живемо навпроти кладовища, то діти постійно бігають до тата на могилу. Розмовляють з ним», – каже Сніжана Косей.Нині дружина збирає підписи під петицією про надання звання Героя України Сергію Косею. До закінчення збору підписів залишилося 22 дні.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---