«Діти – це найщиріші люди, яких я зустрічав»: луцький студент-художник проводить арт-терапевтичні сесії
Лучанину Владиславу Лебедю – 23 роки. Він студент, художник, проводить арттерапевтичні заняття у студії «Пятерня» й мріє видати свою власну терапевтичну казку з авторськими ілюстраціями. Ранок свій починає із запису снів.
Як розповів Суспільному Владислав, він любить записувати побачене уночі або ж робити з цього замальовки, бо такі чернетки потім можуть стати сюжетами повноцінних картин.
З його слів, малювати почав змалку, у п’ятому класі пішов до художньої школи, однак надовго там не залишився, після трьох років залишив навчання.
«Настільки система мене пригнітила. Я себе завжди порівнював з іншими, й це порівняння якось перебило бажання малювати. Мене не тягнуло до цього протягом п’яти років», – зізнається він.
Про своє хобі згадав уже у 2020-му після складання ЗНО. Тоді його найвищий бал становив 132 з 200, каже Владислав. Перед ним постали два варіанти – вступити на факультет фізкультури або ж повернутися до колишнього захоплення й спробувати вивчати графічний дизайн у Луцькому національному технічному університеті.
Владислав Лебідь. Студент
Зі слів хлопця, після першого курсу зрозумів, що хоче малювати ще більше. Однак мусив зробити перерву: потрібні були гроші, зокрема й для купівлі техніки для продовження навчання. Каже: через два роки поновився на курсі й вчиться далі, хоча має сильнішу тягу до традиційного образотворчого мистецтва.
«Дизайн – це все ж сфера обслуговування. Я віддаю дизайн замовнику, а творчість – це про те, що я створюю. Та творчим людям важко себе прогодувати, якщо ти непопулярний. Я до цього йду, але треба з чогось починати», – зауважує художник.
На перервах Владислав працює над своєю книжкою «Ляк та переляк» – пише поему та створює до неї ілюстрації. Зазначає, що любить змальовувати страшні образи, але подавати їх через висміювання.
«Щоб люди дивилися: «Мене це лякає». Проте розуміли: «Це смішно подано, тому я не боюся». Так долаються страхи», – пояснює він.
Владислав Лебідь. Художник
Влад наголошує: мистецтво – це вільний прояв, проте варто розвивати у собі й академічні знання, як-от композиція чи кольори. Твір не завжди може бути зрозумілим для глядача, тому його творцю потрібно підтримувати зв’язок з аудиторією, якщо потрібно – пояснити свій задум.
Переконаний: якщо художник хоче рости й чогось досягнути, він має тримати міцний контакт з глядачем.
«Коли художники кажуть: «Любіть мене, бо я такий». «Не розумієте мене? Мені все одно», це рідкість, що вони стають дуже великими. Люди, зазвичай, пізніше це бачать в них. Можливо, після смерті. Мені важливо пізнати цю комунікацію (з глядачем, – ред.) живим», – каже він.
Одним із його масштабних проєктів є мурал у Будинку офіцерів. «Смерть пташиного короля» створений у межах соціально-культурного проєкту «Інший поруч», який організував Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК). Головним символом роботи Владислава став лебідь.
«Це наче полювання на лебедя. Але насправді – стріляє не браконьєр. Лебідь стріляє сам в себе. У свій вид птаха», – пояснює автор муралу.
Владислав Лебідь. Викладач у студії «Пятерня»
В арт-студії «Пятерня» Владислав Лебідь проводить уроки з малювання, ліплення, аплікації. До громадської організації «Пятерня» спершу потрапив на запрошення художника Івана Петрука та очільниці ГО Тетяни Мялковської написати мурал у студії.
Згодом доєднався до артреабілітаційного табору для дітей «Теплі долоні» від ГО й відтоді став її частиною. Додає, після власного досвіду навчання у художній школі намагається у своїй роботі давати учням більше свободи у проявленні своїх поглядів, але й не забувати надавати художню базу.
«Діти – це найщиріші люди, яких я зустрічав. Якщо я бажаю щирості – а я її бажаю – то я буду спілкуватися з дітьми, бо вони нічого не приховують, вони чесні, вони яскраві. Мені не складно з ними», – каже він.
Зі своїм колегою Сергієм Ничем проводить у межах студії сеанси з інтуїтивного малювання та саундхілінгу – зцілення звуку. Головна мета таких заходів – порелаксувати.
Сконцентруватися на своїй уяві та емоціях допомагають помаранчеві стрічки, які за бажанням учасники можуть зав’язати на очі й створювати малюнки, спираючись на власні відчуття.
Владислав Лебідь та вплив війни
Батько Владислава служить у ЗСУ з 2014 року. Тож хлопець каже, що не раз замислювався, що настане час і йому теж доведеться стати військовим. Розповідає: зміни через війну помітив і в собі, і у своїх вихованців та відвідувачів арт-студії.
«Люди стали більше рухатися. Якщо раніше була тенденція до того, що ми живемо в романтизованому світі, то зараз люди розуміють, що ми живемо тут і зараз, ми завтра можемо померти, і нам треба щось робити. І це зустрічається і в дорослих, і в дітей», – пояснює він.
Для молоді, переконаний Владислав Лебідь, важливо рухатися до самостійності, шукати опору в собі, бути щирим, чесним. Бо це найсміливіше, що можна робити у світі, додає він.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Як розповів Суспільному Владислав, він любить записувати побачене уночі або ж робити з цього замальовки, бо такі чернетки потім можуть стати сюжетами повноцінних картин.
З його слів, малювати почав змалку, у п’ятому класі пішов до художньої школи, однак надовго там не залишився, після трьох років залишив навчання.
«Настільки система мене пригнітила. Я себе завжди порівнював з іншими, й це порівняння якось перебило бажання малювати. Мене не тягнуло до цього протягом п’яти років», – зізнається він.
Владислав Лебідь. Студент
Зі слів хлопця, після першого курсу зрозумів, що хоче малювати ще більше. Однак мусив зробити перерву: потрібні були гроші, зокрема й для купівлі техніки для продовження навчання. Каже: через два роки поновився на курсі й вчиться далі, хоча має сильнішу тягу до традиційного образотворчого мистецтва.
«Дизайн – це все ж сфера обслуговування. Я віддаю дизайн замовнику, а творчість – це про те, що я створюю. Та творчим людям важко себе прогодувати, якщо ти непопулярний. Я до цього йду, але треба з чогось починати», – зауважує художник.
На перервах Владислав працює над своєю книжкою «Ляк та переляк» – пише поему та створює до неї ілюстрації. Зазначає, що любить змальовувати страшні образи, але подавати їх через висміювання.
Владислав Лебідь. Художник
Влад наголошує: мистецтво – це вільний прояв, проте варто розвивати у собі й академічні знання, як-от композиція чи кольори. Твір не завжди може бути зрозумілим для глядача, тому його творцю потрібно підтримувати зв’язок з аудиторією, якщо потрібно – пояснити свій задум.
Переконаний: якщо художник хоче рости й чогось досягнути, він має тримати міцний контакт з глядачем.
«Коли художники кажуть: «Любіть мене, бо я такий». «Не розумієте мене? Мені все одно», це рідкість, що вони стають дуже великими. Люди, зазвичай, пізніше це бачать в них. Можливо, після смерті. Мені важливо пізнати цю комунікацію (з глядачем, – ред.) живим», – каже він.
Одним із його масштабних проєктів є мурал у Будинку офіцерів. «Смерть пташиного короля» створений у межах соціально-культурного проєкту «Інший поруч», який організував Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК). Головним символом роботи Владислава став лебідь.
«Це наче полювання на лебедя. Але насправді – стріляє не браконьєр. Лебідь стріляє сам в себе. У свій вид птаха», – пояснює автор муралу.
Владислав Лебідь. Викладач у студії «Пятерня»
В арт-студії «Пятерня» Владислав Лебідь проводить уроки з малювання, ліплення, аплікації. До громадської організації «Пятерня» спершу потрапив на запрошення художника Івана Петрука та очільниці ГО Тетяни Мялковської написати мурал у студії.
Згодом доєднався до артреабілітаційного табору для дітей «Теплі долоні» від ГО й відтоді став її частиною. Додає, після власного досвіду навчання у художній школі намагається у своїй роботі давати учням більше свободи у проявленні своїх поглядів, але й не забувати надавати художню базу.
«Діти – це найщиріші люди, яких я зустрічав. Якщо я бажаю щирості – а я її бажаю – то я буду спілкуватися з дітьми, бо вони нічого не приховують, вони чесні, вони яскраві. Мені не складно з ними», – каже він.
Сконцентруватися на своїй уяві та емоціях допомагають помаранчеві стрічки, які за бажанням учасники можуть зав’язати на очі й створювати малюнки, спираючись на власні відчуття.
Батько Владислава служить у ЗСУ з 2014 року. Тож хлопець каже, що не раз замислювався, що настане час і йому теж доведеться стати військовим. Розповідає: зміни через війну помітив і в собі, і у своїх вихованців та відвідувачів арт-студії.
«Люди стали більше рухатися. Якщо раніше була тенденція до того, що ми живемо в романтизованому світі, то зараз люди розуміють, що ми живемо тут і зараз, ми завтра можемо померти, і нам треба щось робити. І це зустрічається і в дорослих, і в дітей», – пояснює він.
Для молоді, переконаний Владислав Лебідь, важливо рухатися до самостійності, шукати опору в собі, бути щирим, чесним. Бо це найсміливіше, що можна робити у світі, додає він.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.