Історія одного злочину в Луцьку 400 років тому
Жорстке і брутальне поводження у ранньомодерній родині було поширеним явищем. Його вважали типовим. Такої думки дотримується сучасна дослідниця волинського повсякдення ХVІ – першої половини ХVII століття Ірина Ворончук.
В умовах патріархальних порядків майже необмежена влада чоловіків над жінками призводила до частих випадків агресії у подружніх стосунках та в родинному колі. Негативну тенденцію на львівському прикладі простежив Мирон Капраль.
Окремі епізоди про жорстоке побиття жінок «у губу» і за допомогою київ, стусани вагітним тощо розвіюють ілюзії щодо гендерної толерантності у Львові ХVІІ-ХVІІІ століть.
Такий сумний стан речей, імовірно, виникав через відсутність глибоких емоційних зв’язків у родинах в зв’язку з поширеною смертністю серед дітей і дорослих. Впливали також брак емоційної стабільності (схильність до крайніх настроїв, вибуховості, невміння погамувати агресію, брутальність, з якою щодня зіштовхувалися тогочасні люди), соціальне зубожіння, епідемії, війни.
Ієронім Босх. Фрагмент твору «Сім смертних гріхів». «Гнів», 1475-–1480 роки. Зображення з Вікіпедії
Жертвами насильників здебільшого ставали жінки з недостатньо захищених верств населення. Це служниці, міщанки, селянки. На обороні прав жінок знатного походження стояли норми Литовських статутів. Білоглов (заміжніх жінок) з простолюду натомість це стосувалося лише частково.
Читати ще: Сюжет із міського повсякдення Луцька чотириста років тому
Зґвалтуванням у часі, про який ідеться, вважали примушування жінки до статевого акту з допомогою сили чи морального тиску. Злочин вважали дійсним у разі крику жертви під час нападу насильника, невідкладного засвідчення в суді «сліду» від насилля трьома свідками перед міськими урядниками. Карали за доведений злочин відрубуванням голови мечем. Якщо незаміжня жертва згоджувалася стати дружиною свого ґвалтівника – кари смерті вдавалося уникнути.
Ієронім Босх. Фрагмент твору «Сім смертних гріхів». «Похіть», 1475-1480 роки. Зображення з Вікіпедії
15 жовтня 1639 року Луцький маґістрат «на ратуші» розглядав резонансну справу. В місті померла недорослих літ дівчинка. Донька кушніра Грицька Ізика певний час була служницею в домі батькового колеги по цеху Стефана Лихоівановича. Причиною смерті став непристойний ґвалт, який вчинив дівчинці горе-господар. Міський уряд в особах лентвійта Яна Гепнера, бурмистра Шимона Злоторовича, райців Яна Соколениці та Павла Антоновича, лавників Романа Левоновича і Стефана Несторовича наказав чинити інквізицію – заслуховувати свідків.
Пітер Брейгель старший. Дитячі ігри, 1560 рік
Першим почав говорити свідок позивача. За його словами, вони разом з позваним (звинуваченим у злочині) певний час мешкали в будинку останнього за Глушцем. Там чоловік почув від дівчинки, що двома тижнями після Великодня Лихоіванович звернувся до дитини словами: «Ходи, Федорко, навчу тебе соловейка грати».
Кушнір, 1543 рік. Джерело www.nuernberger-hausbuecher.de
Дитина підбігла до зловмисника. Він силою взяв її на ліжко і зґвалтував. Дівчина знепритомніла. Наляканий злочинець виніс дитину в сіни й облив водою. Після цих подій малій на горлі з’явилася болячка. Хвору доньку батько забрав додому. Коли одужала – беззастережно знову віддав на службу кушнірові. Стефан повторював наругу над дитиною. Часами юна міщанка навіть не могла ходити. Свідок стверджував, що саме від того ґвалту Федорка і померла.
Олександр Дишко. Площа Ринок у Луцьку XVI-XVIII століть, 2017
Другий очевидець злочину Гаврило Кушнір під присягою також розповідав про скарги маленької служниці на господаря. Дівчинка у сльозах оповідала, що від того ґвалту й ганьби померти мусить. Марина Низькоплечанка засвідчила, що бачила страхітливі болячки на горлі дитини, а тіло її було опухлим від побоїв.
Читати ще: Сюжет із повсякдення лучан 400 років тому
Федорка скаржилася сусідці на злого пана, який «ґвалт вшетечний» з нею чинив перед ярмарком. Міщанка підтвердила свідчення про відливання жертви водою і бажання дитини через знущання померти. Дівчина Галка додала до попередніх свідчень ще деталей. Вона бачила Федорку одразу після зґвалтування й помітила за нею на підлозі кривавий слід.
Судовий процес ХVI-ХVII століття передбачав заслуховування свідків з обох сторін. Тому Стефан Лихоіванович привів із собою тих, хто мав підтвердити його непричетність до злочину.
Як виявилося, справу про кушніра в ратуші вже розглядали. У зв’язку із цим перший свідок захисту, постригач Мартин Розицький, доповнив картину новими свідченнями. З’ясувалося, що коли Лихоівановича тримали під вартою у ланцюгах-кайданах, до нього в темницю приходив батько Федорки. Злочинець питав у «гостя», чи хворіла донька перед тим, як він її до себе на службу взяв. Григорій Ізик відповідав, що «на якісь болячки».
Золотомережний чепець, датований 1640 роком. Його в крипті колишнього кляштору отців бернардинів у Дубні знайшла львівська археологиня Віра Гупало. З фондів Дубенського замку
Другий свідок Матвій також переповідав розмову двох чоловіків у ратушному підземеллі-в’язниці. Він зазначав, що батько небіжчиці виправдовувався, мовляв, то міський уряд до нього справу мав. Донька ж насправді власною смертю від хвороби-болячок померла. Ті самі слова під присягою «Богу всемогутньому» підтвердила Матяшова вдова, лучанка Настазія.
Костянтин Нестерович, який добре знав і позивача, і позваного, вніс певну ясність у справу.
Він розповів, що перед смертю Федорка кликала батька до себе, аби попрощатися. Чоловік запитував, од чого вона хворою зробилася і чи їй хтось таке заподіяв. Дитина свого сорому батьку прямо не визнавала. Але сказала: «Нехай Бог мого батька не благословить і гріхів йому не відпустить, якщо тому Стефанові мій ґвалт не покараним залишить».
Сукня alamoda, 1640 рік. Пошита за тогочасним модним французьким зразком. З крипти монастиря бернардинів у Дубні
Чи то через усвідомлення безповоротності подій і трагедії втрати доньки, яку вже з того світу не повернеш, чи то через імовірну вагомість контраргументів батько дівчини сказав, що донька у зґвалтуванні ні йому, ні людям не зізнавалася… Свідчення перших очевидців до уваги міський уряд уже не брав.
Стефана Лихоівановича зобов’язали до присяги. Урочистий юрамент на підтвердження правоти власних слів чоловік мав виголосити прийдешньої п’ятниці. Зробив це аж за місяць, 27 листопада 1639 року.
«Я, Стефан Лихоіванович, кушнір, у Луцьку мешкаю, присягаю Богу Всемогутньому в Трійці Святій єдиному, в тому, що я Федорці, Ізиковій доньці, жодного ґвалту і вчинку розпусного не чинив. Тож мені, Боже, поможи і невинна мука Христова».
Справа луцької дівчинки Федорки закінчилася безкарно. Для визнання цього насилля злочином забракло доказових аргументів. Зважаючи на сакраментальність присяги в тогочасному суспільстві, слова, що їх виголосив посеред Ринку в Луцьку причетний до смерті дитини Лихоіванович, вчинили його вільним від належної кари.
Оксана ШТАНЬКО
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
В умовах патріархальних порядків майже необмежена влада чоловіків над жінками призводила до частих випадків агресії у подружніх стосунках та в родинному колі. Негативну тенденцію на львівському прикладі простежив Мирон Капраль.
Окремі епізоди про жорстоке побиття жінок «у губу» і за допомогою київ, стусани вагітним тощо розвіюють ілюзії щодо гендерної толерантності у Львові ХVІІ-ХVІІІ століть.
Такий сумний стан речей, імовірно, виникав через відсутність глибоких емоційних зв’язків у родинах в зв’язку з поширеною смертністю серед дітей і дорослих. Впливали також брак емоційної стабільності (схильність до крайніх настроїв, вибуховості, невміння погамувати агресію, брутальність, з якою щодня зіштовхувалися тогочасні люди), соціальне зубожіння, епідемії, війни.
Жертвами насильників здебільшого ставали жінки з недостатньо захищених верств населення. Це служниці, міщанки, селянки. На обороні прав жінок знатного походження стояли норми Литовських статутів. Білоглов (заміжніх жінок) з простолюду натомість це стосувалося лише частково.
Читати ще: Сюжет із міського повсякдення Луцька чотириста років тому
Зґвалтуванням у часі, про який ідеться, вважали примушування жінки до статевого акту з допомогою сили чи морального тиску. Злочин вважали дійсним у разі крику жертви під час нападу насильника, невідкладного засвідчення в суді «сліду» від насилля трьома свідками перед міськими урядниками. Карали за доведений злочин відрубуванням голови мечем. Якщо незаміжня жертва згоджувалася стати дружиною свого ґвалтівника – кари смерті вдавалося уникнути.
15 жовтня 1639 року Луцький маґістрат «на ратуші» розглядав резонансну справу. В місті померла недорослих літ дівчинка. Донька кушніра Грицька Ізика певний час була служницею в домі батькового колеги по цеху Стефана Лихоівановича. Причиною смерті став непристойний ґвалт, який вчинив дівчинці горе-господар. Міський уряд в особах лентвійта Яна Гепнера, бурмистра Шимона Злоторовича, райців Яна Соколениці та Павла Антоновича, лавників Романа Левоновича і Стефана Несторовича наказав чинити інквізицію – заслуховувати свідків.
Першим почав говорити свідок позивача. За його словами, вони разом з позваним (звинуваченим у злочині) певний час мешкали в будинку останнього за Глушцем. Там чоловік почув від дівчинки, що двома тижнями після Великодня Лихоіванович звернувся до дитини словами: «Ходи, Федорко, навчу тебе соловейка грати».
Дитина підбігла до зловмисника. Він силою взяв її на ліжко і зґвалтував. Дівчина знепритомніла. Наляканий злочинець виніс дитину в сіни й облив водою. Після цих подій малій на горлі з’явилася болячка. Хвору доньку батько забрав додому. Коли одужала – беззастережно знову віддав на службу кушнірові. Стефан повторював наругу над дитиною. Часами юна міщанка навіть не могла ходити. Свідок стверджував, що саме від того ґвалту Федорка і померла.
Другий очевидець злочину Гаврило Кушнір під присягою також розповідав про скарги маленької служниці на господаря. Дівчинка у сльозах оповідала, що від того ґвалту й ганьби померти мусить. Марина Низькоплечанка засвідчила, що бачила страхітливі болячки на горлі дитини, а тіло її було опухлим від побоїв.
Читати ще: Сюжет із повсякдення лучан 400 років тому
Федорка скаржилася сусідці на злого пана, який «ґвалт вшетечний» з нею чинив перед ярмарком. Міщанка підтвердила свідчення про відливання жертви водою і бажання дитини через знущання померти. Дівчина Галка додала до попередніх свідчень ще деталей. Вона бачила Федорку одразу після зґвалтування й помітила за нею на підлозі кривавий слід.
Судовий процес ХVI-ХVII століття передбачав заслуховування свідків з обох сторін. Тому Стефан Лихоіванович привів із собою тих, хто мав підтвердити його непричетність до злочину.
Як виявилося, справу про кушніра в ратуші вже розглядали. У зв’язку із цим перший свідок захисту, постригач Мартин Розицький, доповнив картину новими свідченнями. З’ясувалося, що коли Лихоівановича тримали під вартою у ланцюгах-кайданах, до нього в темницю приходив батько Федорки. Злочинець питав у «гостя», чи хворіла донька перед тим, як він її до себе на службу взяв. Григорій Ізик відповідав, що «на якісь болячки».
Другий свідок Матвій також переповідав розмову двох чоловіків у ратушному підземеллі-в’язниці. Він зазначав, що батько небіжчиці виправдовувався, мовляв, то міський уряд до нього справу мав. Донька ж насправді власною смертю від хвороби-болячок померла. Ті самі слова під присягою «Богу всемогутньому» підтвердила Матяшова вдова, лучанка Настазія.
Костянтин Нестерович, який добре знав і позивача, і позваного, вніс певну ясність у справу.
Він розповів, що перед смертю Федорка кликала батька до себе, аби попрощатися. Чоловік запитував, од чого вона хворою зробилася і чи їй хтось таке заподіяв. Дитина свого сорому батьку прямо не визнавала. Але сказала: «Нехай Бог мого батька не благословить і гріхів йому не відпустить, якщо тому Стефанові мій ґвалт не покараним залишить».
Чи то через усвідомлення безповоротності подій і трагедії втрати доньки, яку вже з того світу не повернеш, чи то через імовірну вагомість контраргументів батько дівчини сказав, що донька у зґвалтуванні ні йому, ні людям не зізнавалася… Свідчення перших очевидців до уваги міський уряд уже не брав.
Стефана Лихоівановича зобов’язали до присяги. Урочистий юрамент на підтвердження правоти власних слів чоловік мав виголосити прийдешньої п’ятниці. Зробив це аж за місяць, 27 листопада 1639 року.
«Я, Стефан Лихоіванович, кушнір, у Луцьку мешкаю, присягаю Богу Всемогутньому в Трійці Святій єдиному, в тому, що я Федорці, Ізиковій доньці, жодного ґвалту і вчинку розпусного не чинив. Тож мені, Боже, поможи і невинна мука Христова».
Справа луцької дівчинки Федорки закінчилася безкарно. Для визнання цього насилля злочином забракло доказових аргументів. Зважаючи на сакраментальність присяги в тогочасному суспільстві, слова, що їх виголосив посеред Ринку в Луцьку причетний до смерті дитини Лихоіванович, вчинили його вільним від належної кари.
Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Мають спільних дітей: за зґвалтування волинянки чоловіка відправили за ґрати на 5 років
Сьогодні 11:34
Сьогодні 11:34
Зеленський прокоментував слова Трампа, що США не потребують допомоги України з дронами
Сьогодні 11:05
Сьогодні 11:05
Історія одного злочину в Луцьку 400 років тому
Сьогодні 10:37
Сьогодні 10:37
У Росії дрони атакували Афіпський НПЗ та порт «Кавказ»
Сьогодні 09:10
Сьогодні 09:10
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.