«Поки є енергія та здоров'я, потрібно щось робити у житті»: над чим працює різьбяр із Луцька

Олександр Прохорук із Луцька – майстер різьблення. Робота з деревиною захопила його в студентські роки, та до улюбленого ремесла повернувся після виходу на пенсію.

У своїй майстерні на проспекті Волі виготовляє чашки, миски, глечики, горщики та інші декоративні вироби з деревини. Майстер розповів про розвиток декоративного мистецтва та створення колекції дерев’яних виробів, пише Суспільне.

Шлях до різьбярства

Олександр Прохорук виріс на Рівненщині. Вільно володіючи чеською та польською мовами, після школи він планував вступити до інституту на факультет іноземних мов. Коли це не вдалося, каже лучанин, то вирішив піти працювати на меблеву фабрику.

«Працював місяць помічником з станкового. За цей місяць я встиг познайомитися практично з всіма станками, які на той час були доступні для меблевих фабрик. Там мені майстер показав токарний станок по дереву. Показав мені дві стамески, як їх треба в руках тримати і пішов. Каже: «А ти працюй». Я попробував, вийшло щось, а через місяць я став різьбярем по дереву», – сказав чоловік.Після трьох років роботи різьбярем по дереву на фабриці, Олександр Прохорук вступив на підготовче відділення Тернопільського державного медичного інституту. Після отримання вищої освіти три роки працював психіатром у медичному закладі в місті Дубно на Рівненщині. Згодом потрапив на Волинь і працював психіатром-наркологом.

Вийшовши на пенсію, чоловік вирішив знайти справу для своєї душі. Олександр Прохорук каже: вирішив, що займатиметься тим, що добре вмів зі студентства – роботою по дереву.

«Чому дерево? Мій дід, чех, був столяром-червонодеревником. Я його не знав, бо його німці в 41-му році прийшли і розстріляли. Біля Дубна було повністю чеське село, чеське поселення, яке називалося Чеський Страхлів. І там мій дід був столяром. Він мав свою школу, набирав учнів, вчив їх», – розповів чоловік.

До повномасштабного вторгнення лучанин займався мисливством і виготовляв човни. Придбавши токарний станок, Олександр взявся до майстрування легшого човна, з яким можна буде добре вправлятися. Однак перша спроба була невдала.

«Я його зробив з листків фанери з доступного для мене дешевого матеріалу. Я почав листати інтернет, шукати. Мій погляд зачепився за каное. Спочатку попробував такий зробити. Поробив шаблони і по них зробив. Я виріс біля річки Іква в Дубно, тому я на човні з дитинства. Вмію користуватись і веслом, і тичкою. Це каное, з яким я поїхав на полювання, на першому ж полюванні з нього вивалився», – сказав Олександр.

Читати ще: «Хочу розвінчати міф, що це суто жіноча справа»: волинянин вирощує понад 50 сортів квітів у теплицях

Три років пошуку варіантів і схем в інтернеті – і Олександр Прохорук розпочав роботу над рейковим каное.

«Воно називається рейкове каное, бо воно виготовлено було з таких рейочок. Це дерево осика. Потім воно покривається склотканиною, на епоксидці, на посиленій смолі, потім фарбується, потім зверху яхтовим лаком. Я зробив це для молодшої внучки. От вам різниця – це каное, що я робив з фанери, коротше, бо це 4,20 має довжину. Це 37 кг важить, а це важить 27 кг», – каже майстер.Глечики, миски й декоративні фігури: над чим працює майстер у Луцьку

У колекції майстра є миски, чашки, глечики, вази, горщики, фігури з деревини тощо. Спершу Олександр Прохорук майструє заготовки з деревини, які ще інколи називають «зелене дерево». Після цього виріб покривається з однієї сторони лаком і сохне впродовж 3-5 місяців. Матеріали майстер не купує, а знаходить чи отримує від знайомих.

«Якість роботи на 50% залежить від інструменту, яким ти її робиш. Ще 50% залежить той від того матеріалу, з якого ти робиш. Це дерево ясен, наприклад, не фарбоване, це палений ясен. Береться газова горілка, палиться, потім береться щітка і все палене зчищається, а потім вже в кінці просякається тунговою олією», – зазначив майстер.Як розповів майстер, різьбярі люблять використовувати для своїх виробів грушу, адже з неї можна створити дерев’яні мініатюрки. У майстерні Олександру Прохоруку складає компанію його такса Зейна.

«Вона всіх впускає сюди, але не всіх випускає. Ми з нею інколи разом точимо. Вона знає, де моя майстерня. На замовлення я не точу. Я точу може не так для душі, як через те, що не вмію відпочивати – вмію тільки працювати», – додав чоловік.

Зі слів Олександра Прохорука, свій час потрібно використовувати з користю для себе та інших. Каже: поки є бажання, енергія, сили та здоров’я, потрібно чимось займатися у житті.

«Враховуючи наш зараз стан війни, не можна спрогнозувати навіть, що буде через годину. А з другої сторони – подивлюсь, як люди мого віку сидять тут біля під’їздів на лавочках зранку до вечора і плачуться, що їм малу пенсію дали. Я вранці йду – вони сидять. В обід йду – вони сидять. Ввечері йду – вони знов сидять. Ну я так не вмію, не можу і рахую, що це невірно», – додав майстер.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---