Риторика конфлікту 400 років тому в Луцьку

За влучною заувагою французького історика Фернана Броделя, «не існувало міст без влади, яка водночас і захищала, і примушувала, хоч би яка була форма такої влади, хоч би яка соціальна група її втілювала». Людським уособленням тієї міської влади-маґістрату були його урядники – лентвійт, лавники, райці, бурмистри, канцеляристи-писарі.

Складаючи присягу на уряд, вони обіцяли «Богу всемогутньому та найяснішому пану Королеві Польському, а також усьому поспільству міста того бути вірним і справедливість кожному – так багатому, як і бідному, сусідам і гостям чинити і множити, а несправедливість нищити». Часами ці сакральні обіцянки нівелювали життєві перипетії й особисті інтереси.

Аркуші міської книги Луцька фіксують ім’я Яна Гепнера в статусі райці, бурмистра й лентвійта. Записи свідчать і про достатньо активні позиції міщанина як луцького купця й аптекаря.

Підтвердженням тому був судовий процес, започаткований в луцькій ратуші наприкінці жовтня 1638 року. Тоді до війта Андрія Загоровського, райці Шимона Злоторовича та лавника Романа Левоновича звернувся шляхетний Флоріан Вуєвич – слуга червоноґродської старостини Марини Даниловичевої.Книга Ґроїцького Porządek sądow i spraw miejskich prawa magdeburskiego w Koronie Polskiej («Порядок судів та справ міських права маґдебурзького в Короні Польській»)

Зі слів позивача стають зрозумілими махінації, які собі дозволяв Гепнер, торгуючи ліками. Незадовго до звернення в маґістрат скаржник приїжджав до Луцька. За дорученням своєї пані він мав придбати тут «різного коріння за потребою». Усе необхідне шляхтич Вуєвич купив у луцького райці-аптекаря відповідно до його ваг за суму, яку запросив Гепнер.

Сплачені за ліки кошти викликали підозру й сумніви у червоноґродської старостини. Бажаючи відновити справедливість, Марина Даниловичева відправила до Луцька вже двох своїх слуг: разом з Вуєвичем поїхав Федір Кулин. У місті вони знайшли інших аптекарів, за допомогою яких і з’ясували «несправедливість ваги» Яна Гепнера.

Прийшовши до кам’яниці райці, червоноґродські гості не застали господаря вдома. Пані Гепнерова як добра дружина заперечувала чоловікові шахрайства. Навіть заручилася підтримкою аптекаря Петра Моримушича та аптекарчика (учня) пана Йонасового, що свідчили на користь Гепнерів.

Читати ще: Історія одного злочину в Луцьку 400 років тому

Аби остаточно переконати позивачів не йти до суду, жінка пропонувала їм «кільканадцять злотих». Однак ця пропозиція ані Флоріана Вуєвича, ані Федора Кулина не зацікавила, і промовиста скарга з’явилася у міських актах.Руїни Червоногродського замку. Фото з Вікіпедії

Скандальна й водночас курйозна подія, що зумовила чергову скаргу проти Яна Гепнера, сталася наприкінці серпня 1639 року. Тоді все місто ретельно готувалося до початку осіннього Святосеменівського ярмарку. Доводило до ладу свій крам та ятки. Задля збагачення ратушної скарбниці того літа торговельну буду посеред Ринку по сусідству з будинком бурмистра Шимона Злоторовича звів і маґістрат.

Отримати жаданий прибуток від оренди ятки міським урядникам так і не вдалося. За наказом лентвійта-райці Яна Гепнера його слуги розібрали буду. До початку ярмарку залишалося менш як два дні. Лучани не полишали приготувань. Саме ця обставина стала вирішальною на судовому слуханні справи в ратуші 31 серпня 1639 року. Очевидців неприємної ситуації виявилося чимало.

Перший з них – Андрій Трубач. Склавши присягу на правдиве свідчення, розповів, що пізно вночі почув якийсь галас на Ринку. Вийшовши з власної комори, він побачив перед собою двох озброєних аптекарчиків – слуг і учнів луцького аптекаря-райці Яна Гепнера. Вони вправно й відкрито, просто перед очима у чоловіка носили дерево з буди через Вірменську вулицю до Стиру. Шокований і здивований нахабством чоловік запитував аптекарчиків, навіщо ті шкоди чинять. Відповіді він не дочекався, побачивши натомість «самого пана Гепнера в білій кучмі з голим кордом, який за ними йшов».Лікар і аптекар. Ілюстрація із «Книги Життя», Флоренція, 1508 рік

Цінним для розуміння міського сюжету були свідчення Гната Шевчика. За його словами, аптекарчики взагалі не зважали на людей. Двоє з них, повз міщан дерево носячи до води, доброго вечора побажали.

Читати ще: Сюжет із міського повсякдення Луцька чотириста років тому

Врешті зупинити свавілля урядника спробував сторож єврейської крамниці Дмитро. Та хлопці-слуги, упившись Гепнеровим вином, мало реагували на зауваження чоловіка. Поважний пан лентвійт красномовно порадив бідоласі не втручатись у чужу справу словами: «Чоловіче, як довідаєшся про те, що тобі не належить, то згинеш марно».Засідання маґістрату, archives.gov.ua

З позовами до ґродського суду приходили і проти урядників зокрема, і проти маґістрату загалом.

16 серпня 1616 року до замку в пошуках справедливості звернувся шляхетний пан Ян Андріяшевич. Виступав у ролі представника міщанина Андрія Мурадиновича. Позивач скаржився на весь Луцький маґістрат в особах лентвійта Олександра Бендермана, бурмистра Яна Матвієвича, райців Труша Матюшича і Симона Золотаревича та лавників Романа Трушевича, Яцька Федоровича, Григорія Володькевича, Івахна Стецькевича і Яна Загайки, а також міського писаря Івана Половковича. Звинувачував уряд у неправомірних діях стосовно згаданого Мурадиновича й забороні вступити у володіння його покійного батька Федора.Пiтер Брейгель Молодший. Ярмарок з театральним дiйством. Кiнець ХVI ‒ початок ХVII столiття

За словами позивача, маґістрат особливо не переймався правовою обізнаністю та моральними якостями свідків, бо «Іван Богомаз, свідок на той час, напившись горілки, свідчив… Роман Блажнин від розуму відходить і п’яницею великим є. Іван Сезень віку поважного, має більше, аніж сімдесят літ». Найстарішому ж свідку-лучанину в тій справі, як вказував Ян Адріяшевич, було «літ більше за сто» (!). Такі люди, на переконання шляхетного пана, не могли правдиво свідчити й адекватно сприймати реальність.Печатка луцької лави iз зображенням архангела, початок ХVII столiття

Ще одним прикладом скарги, поданої до суду проти міського маґістрату Луцька, було звернення до замкової влади міщанки-вірменки Васюти Михитарової 17 серпня 1616 року. Жінка, прийшовши до ґроду, просила вписати до актових книг свою протестацію проти маґістрату в особах лентвійта Олександра Бендермана, бурмистра Яна Матвієвича, райців Труша Матюшича і Семена (Симона) Золотаревича та лавників Романа Трушевича й Івана Стецькевича.Карикатурне зображення львівської вірменки Норсесової, 1670 рік, archives.gov.ua

Причиною звернення луцької вірменки до ґроду був арешт за наказом урядників: «Вони, в часі відсутності чоловіка мого вдома, не дбаючи про право посполите й вини в нім описані, спокій сусідський, наслали ґвалтом слуг своїх міських на дім мій вільний в пору обідню. Ті слуги мене, білоголову спокійну, нікому нічого не винну, не даючи мені позову, але як яку вшетечницю і лотриню, ґвалтом з дому вирвавши, до ратуші забрали й до в’язниці посадили».

У ратушній в’язниці жінка змушена була просидіти цілий день. Визволитися з полону пані Васюті вдалося лише пізнього вечора. Жінка прагнула дізнатись причину свого безправного ув’язнення й покарати кривдників. Тому луцька вірменка просила замкових канцеляристів вписати її протестацію до актів ґроду.Площа Ринок у Луцьку XVI-XVIII століть, 2017 рік. Реконструкція Олександра Дишка

Ця розвідка ніяким чином не мала на меті дискредитувати «людей влади» у місті в очах сучасного читача. Насичена міська історія маґдебурзького Луцька, без усякого сумніву, серед урядників знала й чимало позитивних персоналій, наділених владою.

Вони залагоджували конфлікти поміж міщанами, дбали про міський спокій та добробут, справедливо розпоряджалися коштами міської скарбової скриньки. Добрі вчинки не потребували записів до судових книг. Вони залишалися лише у вдячній пам’яті тих, кого вже давно немає серед живих.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---