«Таких, як він, стає все менше»: у Рожищі попрощалися з Героєм Анатолієм Репшем

13 лютого в Рожищі прощалися із загиблим воїном Анатолієм Репшем. Коли траурний кортеж із тілом захисника їхав містом, над ним лунала повітряна тривога. Пронизливий звук сирени змішувався з плачем людей, а небо, затягнуте важкими хмарами, сипало холодним дощем, ніби розділяючи спільний біль. Громада зустрічала свого Героя навколішки – мовчки, зі сльозами та квітами.

Про це повідомили в міській раді.

Анатолію Репшу було 44 роки. Народився у селі Забужжя на Любомльщині, але половину життя прожив у Рожищі. Тут створив сім’ю, тут власноруч збудував дім, у якому виросли його діти. До повномасштабної війни працював будівельником, був людиною діла – звик не говорити зайвого, а просто допомагати. Так згадують його всі, хто знав: спокійний, щирий, завжди готовий підставити плече.

На війну Анатолій Репш пішов 19 квітня 2022 року. З перших місяців служби був у складі 14-ї окремої механізованої бригади. Служив у 2-му механізованому батальйоні, де з часом став головним сержантом та заступником командира бойової машини. Службу починав з охорони штабу, однак наполіг на переведенні безпосередньо на передову. Казав, що не може бути осторонь, коли його побратими воюють на найважчих позиціях.

Анатолій Репш боронив Україну на Куп’янському напрямку Харківської області – у районах населених пунктів, які щодня з’являлися в зведеннях Генерального штабу. Пережив інтенсивні обстріли, неодноразово був поранений, але після лікування та реабілітації щоразу повертався у стрій. Казав просто: як головний сержант він має бути прикладом для своїх хлопців і залишатися з ними там, де найважче.

Понад усе Анатолій любив свою сім’ю: дружину Олену, сина Іллю та доньку Марію. Навіть під час коротких відпусток намагався кожну хвилину присвятити рідним – разом подорожували, проводили час удома, складали плани. Він умів радіти простим речам і повторював: «Є день, є час – треба жити».

Дуже пишався донькою Марією, яка разом із друзями створила дитячий волонтерський батальйон «Бандерівці». Діти співали, збирали кошти та передавали допомогу військовим, зокрема й підрозділу, де служив її батько. Анатолій приходив на їхні виступи під час реабілітації і зізнавався, що ця підтримка була для нього сильним мотиватором на фронті.

Про війну говорив мало. Оберігаючи рідних, часто повторював: «Вам про це знати не треба». Вірив, що колись повернеться й напише книгу – правдиву, без прикрас, про пережите, про побратимів і ціну свободи. Цю книгу він не встиг написати… Та його життя, мужність і вибір уже стали живою історією, яку ми зобов’язані пам’ятати й передати далі.

18 січня 2026 року Анатолій Репш загинув під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого обстрілу в районі Куп’янська-Вузлового. Він до останнього залишався вірним військовій присязі, своєму обов’язку та переконанню, що має бути там, де вирішується доля країни.

…Біля рідної оселі загиблого воїна зібралося чимало людей. Не лише рідні, а й сусіди, для яких він назавжди залишиться справжнім господарем, людиною з великим серцем, завжди готовою допомогти.

Після прощання на рідному подвір’ї траурний кортеж рушив у центр міста, де біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида.

Прощалися з Героєм його побратими. Для них він був мужнім воїном і надійним товаришем, з яким вони разом йшли у бій, ділили небезпеку і перемагали ворога. Скупі чоловічі сльози свідчили про біль і смуток, які словами не передати.

Відспівали воїна у храмі Архістратига Михаїла. У спільній молитві громада просила Всевишнього прийняти світлу душу воїна Анатолія у Царство Небесне, адже він виконав одну з найвищих Божих заповідей – віддав життя за ближніх, за кожного з нас, за Україну.

Поховали захисника з усіма військовими почестями на Алеї Слави міського кладовища. Під звуки Державного Гімну України та залпи Почесної варти Рожище в останнє прощалося зі своїм Героєм. Його ім’я назавжди залишиться у пам’яті громади, а подвиг – у серці України.

Наостанок командир загиблого воїна закликав пам’ятати таких людей, як Анатолій – відданих, мужніх, чесних. Адже їх на війні стає все менше. Саме вони виконують найважчу роботу, яка наближає перемогу.

«Противника ми перемагаємо не кількістю, а якістю. І ця якість зникає, бо гинуть такі хлопці, як Анатолій. Пам’ятайте про це завжди. Підтримуйте тих, хто на передовій, навіть простим добрим словом. А ті, хто не бере участі в боях, мають знати: війна не десь там далеко – вона поряд, всюди», – додав командир.

Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття родині. Вічна пам’ять і слава Герою!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---