Він залишив по собі багато світла: у Ковелі провели вечір пам’яті Героя України Петра Каноніка

Учора в Ковелі відбувся вечір пам’яті Героя України Петра Каноніка. Згадували, розповідали, ділилися спогадами, нотували думки. У Транскордонному центрі діалогу культур зібралися рідні, бойові товариші, друзі, знайомі.

Про це повідомили в Ковельській міській раді.

9 серпня рівно рік тому, близько восьмої години вечора, Петро Канонік загинув у бою, рятуючи побратимів. Сьогодні він — Герой. Герой для усіх нас. Герой України. Ковельчанин, удостоєний найвищого державного звання посмертно.

«Він у всьому хотів бути найкращим. Він не був ідеальним, але саме такі неідеальні люди здатні на геройські вчинки, які роблять людину ідеальною. Він дуже поспішав жити, був активним, у нього була хмара ідей. Він був досить простим, але спілкуючись з ним, ти набирався енергії. З ним було комфортно, класно», – сказав його брат Володимир.«Ми з ним не набулися, не наспілкувалися. Набувайтеся з тими, хто з вами поруч: з рідними, близькими людьми спілкуйтеся частіше. Я це раджу на своєму досвіді», – додав він.Яким Петро був чоловіком, татом, людиною, розповіла його дружина Анастасія, яка вела цей вечір і знає про нього найбільше. Вони прожили 10 щасливих років. Тепер це – у теплих спогадах, фотографіях, нотатках. Анастасія хоче, щоб пам'ять про чоловіка жила не лише в родині, бо він вартий того, щоб про нього знали, ним пишалися, з нього брали приклад.Її слова малювали образ Петра – сильного і водночас неймовірно доброго, відважного, з відкритим серцем, яке вміло любити і берегти.«Дякую за наших двох донечок, які нагадують тебе. Ти був особливим, бо твій погляд на все часто збивав мене з ніг. У цьому був весь ти. Твої жарти завжди піднімали настрій, а твої обійми були найзатишнішим місцем у світі. Пишаюся тобою. Хочу, щоб там, на небі, жилося тобі добре, тому тут, на землі, я буду старатися виховувати наших донечок гідними людьми. Колись, якщо я стану письменницею, то першу книгу напишу про тебе – про мужнього, відданого чоловіка, що став на захист не лише своєї сім’ї, а й своєї держави. Ти – приклад справжнього чоловіка і бойового медика», – сказала Анастасія.Петро був великим книголюбом, багато читав, чудово грав у шахи, тому цього дня також провели шаховий турнір у його пам'ять.

Побратим Микола поділився, що в підрозділі вони вдвох змагалися, і Петра важко було перемогти. А коли приходили гравці з інших батальйонів – він і там був лідером.Командир роти Героя Олександр, який також приїхав цього дня у Ковель, розповів, що зазвичай бойовий медик виконує лише певні функції, але це не про Петра. Він ніколи не відмовлявся від завдань і завжди запевняв: «Усе буде добре».34-річний сержант, бойовий медик на позивний Хаус віддав життя, рятуючи інших. У тому останньому бою, вже поранений, він до кінця виконував свій обов’язок і вивів з-під вогню вісьмох побратимів, заплативши за це власним життям.«Наші Герої гинуть. Нам треба їх пам’ятати. І пам’ятати, яка ціна того, що ми тепер усі тут. Втрата кожного побратима є дуже важкою, але коли йдуть з життя такі фахівці, це дуже впливає на підрозділ, на всіх хлопців. Бо ми думали: з ним точно нічого не може трапитися. На жаль… Пам’ятаймо», – сказав командир.Петро залишив по собі багато світла у серцях рідних, друзів і побратимів. І воно не згасає. Він часто дивився смерті у вічі. В один із таких моментів надіслав дружині запис відомої пісні гурту Rammstein – Zeit – і написав, що її слова стануть його заповітом, а ця мелодія має бути на його похороні. Як же страшно думати про це у такому молодому віці…

Учора вона теж звучала на вечорі пам’яті Петра Каноніка. Його життєвий годинник зупинився у 34…І цей недовгий шлях був сповнений боротьби за Україну: від оборони Луганського аеропорту під час АТО до найгарячіших точок повномасштабної війни. За мужність і самопожертву його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, почесним знаком «За збережене життя», а нещодавно – найвищою державною нагородою: званням Героя України (посмертно) з орденом «Золота Зірка».Він назавжди залишиться у спогадах усміхненим. Його життя – приклад того, як любити свій народ, свою землю і своїх людей до останньої миті.А у фіналі вечора Анастасія прочитала вірш, який написав Петро.

Я буду вірний присязі!

Не зраджу народу,

Я клянусь на стязі

Не цуратись роду.

Не все ще зруйновано,

Що у генах записано,

Не віддам московитому

Потом землю пропитану.

Запорожців нащадки –

Ми ж Бандери сини!

Покладем на лопатки

Дітей собак і свині.

Знайте, в полі Херсону

Ми прорвем оборону,

І в Луганських ярах

Орків чекає тільки жах.

Тож зберіться духом

Та беріться за зброю,

І зі змученим духом

Знову йдемо до бою.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---