USD 27.67 27.95
  • USD 27.67 27.95
  • EUR 31.3 31.7
  • PLN 7.1 7.35

Чи є глузд у дострокових виборах? ПРОГНОЗ ВІД ВАСИЛЯ СЛАПЧУКА

Для того, щоб робити прогнози, як мінімум, потрібні аналітичний склад розуму і максимально повна й об’єктивна інформація. І, напевно, якийсь окремий спеціальний талант. Звичайно ж, існує чимало прикладів того, як письменники у своїх творах інтуїтивно позирали у майбутнє, передбачаючи певні події чи процеси або ж застерігаючи від якихось негативних явищ. Декотрих письменників навіть називають пророками. Однак усі ці письменницькі пророцтва – лише побічний феномен творчості. Письменник за письмовим столом подібний до медіума, що викликає із небуття духів. Його прозріння – результат роботи підсвідомості. Поза своєю творчістю письменник може мислити на рівні звичайної домогосподарки.

ЕКОНОМІСТИ СЬОГОДНІ ГОВОРЯТЬ НЕВТІШНІ РЕЧІ
Невдячна це справа – робити прогнози. Отак сказав я – і засумнівався. Візьмімо, наприклад, якого-небудь Павла Глобу – чоловік живе з того, що передбачає майбутнє. Не годен пригадати, яке із його пророцтв збулося, але, здається, це нікого не бентежить. І найменше самого Павла Глобу. Зрештою, існує цілий ряд професій, представники яких зобов’язані бодай на якийсь крок зазирати вперед. Як-от: синоптики, політологи, соціологи, економісти... Я особисто звернув би увагу на застереження економістів, а вони сьогодні говорять невтішні речі.
Як можна робити прогнози на майбутнє, коли на здоровий глузд неможливо знайти логічних пояснень тим подіям, що відбувалися у недавньому і продовжують відбуватися в теперішньому часі. Ми робимо висновки (радше, припущення), спостерігаючи із зали за тим, що діється на сцені, тоді як усі ниточки тягнуться за куліси: там і драматург, і режисер, і всі інші суфлери, консультанти, костюмери та різного роду невидимі ляльководи. Зал хоч і відділений від сцени оркестровою ямою, але також бере участь у дійстві. Дозволено аплодувати, вигукувати, тупотіти, освистувати тих, що на сцені, кидати в них заздалегідь припасеними (залежно від сезону) плодами природи, можна навіть вискакувати на сцену, вступати в діалог із артистами або ж, відсторонивши їх, виголошувати власні розлогі монологи. Проте усе так химерно, а місцями й абсурдно відбувається, що губиться відчуття дійсності, починаєш ставити під сумнів не лише сенс реальності, але й сумніватися в основах власного буття. Із одного боку, події розвиваються настільки безглуздо й хаотично, що виникає відчуття безконтрольності (таке враження, наче потрапив до голови параноїдального шизофреника) і безладу; з іншого – закрадається підозра стосовно особистого: це мої свідомі вчинки чи рефлекс собаки Павлова? Здається, все, що робиш, керуючись щирими почуттями, заздалегідь передбачено чиїмось сценарієм. Головне, незрозуміло, до чого все йдеться? Якою буде розв’язка? Україна перевалюється у 2014 рік із величезним жужмом проблем, які ніхто із гравців (не квапиться? не вміє? не може? не хоче?) вирішувати. Скидається на те, що всі чекають на появлення якогось Deus ex machina, котрий і розставить усе по місцях.
Чого ми можемо чекати в майбутньому, виходячи із того, що спостерігаємо нині?
Від влади. Влада не перестає дивувати своєю неадекватністю. Я розумію, що у них, можливо, із крана замість води (яку в сирому вигляді не бажано пити), як у нас, шампанське тече. Але це ще не підстава думати, що народові бульбашки у голову вдарили від гарного життя. Президент запропонував мораторій на будь-які силові дії і поки що його дотримується. Проте кількість справ, що заводяться на активістів Майдану, зростає. Себто влада не збирається нічого нікому пробачати. Так що все буде по закону. Хоча з нашою вірою в законність і ставленням до суддівської системи дехто віддав би перевагу тому, щоб його краще побили. Зовні влада, начебто, лишається бездіяльною, однак вперто продовжує гнути свою лінію. У них два шляхи. Перший: вдавати, що не відбувається нічого екстраординарного, ніби ніякого Майдану не існує, а якщо й існує, то нічого не значить і не визначає. А поряд з тим послідовно висмикувати поодинці (проте масово) із організованої структури Майдану активістів, аж до його повного розпаду. Другий: діждатися, коли Росія відбуде олімпіаду і їй не потрібно буде робити для світу привітне лице; коли в Росії звільняться руки і вона зможе розвернутися у бік України всім корпусом, тоді українська влада, опершись на плече старшого брата, зможе знову повернутися до силового варіанту. (Хоча, щось підказує мені, що в Росії до того часу назбирається чимало власних наболілих проблем, які не дозволять їй жорстко втрутитися у внутрішні справи нашої країни). Новорічна промова Президента подає надію (могла б подати) якщо не на безболісну і щасливу розв’язку нинішньої кризи, аж до консолідації суспільства і влади, то принаймні на її пом’якшення шляхом взаємних компромісів, але ми пам’ятаємо, що трапилося після того, як він поаплодував євромайданівцям. Можемо порадіти, що в Президента чудовий новорічний настрій, бо, наприклад, у багатьох моїх знайомих проявляються депресивні нотки. Здається мені, все зло – від телевізора. Люди, перестаньте дивитись телевізор – і до вас завітає прекрасний президентський настрій.

ПІДЛІТКОВІ ВИТІВКИ ОПОЗИЦІЇ
Від опозиції. Якщо в опозиції є план, то це, либонь, план «и», щоб ніхто не здогадався. Лідери опозиції виглядають тією мухою, що орала разом із волом, сидячи в нього на розі. Зрозуміло, віл – це Майдан. Стратегія опозиції засекречена. Виходить, що всі ці заклики до відставки Президента (що можливо лише теоретично) чи до відставки уряду (що більш реально), чи негайного покарання винуватців побиття молоді та звільнення затриманих – це лише емоційна піна, що мала відвернути увагу опонентів від якоїсь головної мети. Мабуть, так. Бо жодне із цих питань не залагоджене, а лідери зі сцени вдають із себе переможців. Узагалі риторика опозиційних лідерів, яку ми чуємо зі сцени, нагадує поєднання нарочитої бадьорості масовиків-витівників із поблажливо-дидактичним тоном вихователів дитячого садочка: «Так, діти?!». Діти дружно: «Та-ак!». Гадаю, народ все це терпить тільки тому, що у нас нема інших опозиційних лідерів. Щодо тактики, то вона поволі проглядається. Погупати у ворота маєтку Медведчука, взяти в облогу палац Азарова, подарувати Януковичу труну... Ці акції асоціюються у мене саме з діями опозиції, а не з діями Майдану. Все це схоже на витівки підлітків. Можна зрозуміти, чому цим займається молодь. У них багато енергії і дуже мало важелів впливу на світ, яким керують дорослі (старі). Але коли так самовиражаються дорослі люди, та ще й політики, то виникає зрозуміла осторога стосовно того, як вони крутитимуть кермо влади, про яке їм, власне, і йдеться. Із труною, мені здається, взагалі перебір. Як це розуміти: як кпини, залякування?.. Головне, яку й кому користь це принесе?
Від Майдану. Дуже важливо, аби Майдан не став такою собі самодостатньою річчю у собі. Усі учасники Майдану, з якими мені доводилося спілкуватися, говорять про його неймовірну і неповторну атмосферу і самоорганізацію. Я знаю, що люди на Майдані не б’ють байдики. Однак, як мені здається, діяльність Майдану вже межує із бездіяльністю. Якщо Майдан не розшириться до меж України, він не має сенсу. Посудіть самі. Майдан – це справді грандіозне явище. Але поряд із ним відбуваються і антимайданні явища. Я не маю на увазі того зібрання людей, що організувала влада. Хоча це також штришок. Бо навіть якби влада цього не робила, не треба забувати, що нинішня влада має чимало відданих прихильників. Я про інше. Зібрався Майдан. Опозиція закликає до дострокових виборів. І що ж! Із п’яти округів, на яких відбувалися перевибори до ВР, переміг лише один опозиційний кандидат, усі інші – провладні. Люди проголосували і влада поводилася так, наче не тільки не чула про Майдан, а ніби його взагалі нема. То чи є глузд у дострокових виборах? Знову ж таки, якщо не десь на Сході, а в нас, на західній Україні, у час революційного піднесення, можна напхати вчителями чи якимись іншими бюджетниками кілька автобусів і відправити на антимайдан, то виходить, що Майдан є нашою самооманою. Люди на місцях, як боялися сказати слово поперек влади так і бояться, як відібрали у них почуття гідності, то так воно до них і не вертається.
До народу треба йти, до народу. Потрібні зміни в серцях і головах. Може, лекції, що читаються на Майдані, варто транслювати на ширшу публіку. Майдан мусить бути вишколом. Люди, які з нього повертаються, не повинні губитися серед люду й гаснути, вони повинні запалювати інших.
Щодо прогнозу. Звичайно ж, буде краще. При тому, що може бути й гірше. Буде те, чого ви доб’єтеся. Із Божою поміччю, але власноруч. Справа вашого майбутнього – у ваших руках.
Василь СЛАПЧУК, письменник, публіцист, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
Загрузка...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.