«Головне, що ми не лише зберегли, а й розвинули університет». Ректор ВНУ Анатолій Цьось підсумував п’ятирічну каденцію. Інтерв’ю

У 2020 році за результатами виборів Анатолій Цьось очолив ще тоді СНУ імені Лесі Українки, замінивши на посаді ректора Ігоря Коцана. Робота університету під його керівництвом випала на часи постійних змін та випробувань. Утім, як зазначив сам Анатолій Васильович, заклад вищої освіти не лише зумів зберегти свій статус, а й активно розвивався.

П’ятирічна каденція нинішнього ректора Волинського національного університету імені Лесі Українки підходить до завершення. Напрацювання протягом років роботи він відверто підсумував в інтерв’ю Волинським Новинам.

Упродовж розмови з Анатолієм Цьосем обговорили виклики й досягнення університету імені Лесі Українки, згадали про нереалізовані проєкти, торкнулися значної кількості ініціатив, над якими працювали у ВНУ.Анатолію Васильовичу, п’ять років тому ви перемогли на виборах і стали ректором тоді ще Східноєвропейського національного університету. Пригадайте, як ухвалили рішення балотуватися.

Одразу скажу, що це було складним рішенням. З одного боку, університет мав потенціал для розвитку, мав сформовані освітні традиції, професійний кадровий склад і авторитетні наукові школи. Але водночас було втрачено систему управління. По суті, не було прямої комунікації ректора з колективом. І це зумовило сповільнення темпів розвитку університету.

У той час я виконував обов’язки першого проректора, тож, усе обміркувавши, вирішив брати участь в конкурсі. Мав на меті кардинально змінити підхід до системи управління, опираючись на розбудову продуктивної комунікації між ректором та працівниками, ректором і керівниками структурних підрозділів, щоб панувала взаємна довіра. І загалом це дало результат.

Читати ще: «Вступна кампанія зазнала серйозних змін», – ректор ВНУ Анатолій Цьось. Інтерв’ю

Одним із перших кроків на посаді ректора стало повернення назви Волинського національного університету імені Лесі Українки. Чому цей момент був настільки принциповим та важливим для вас?

Я народився, виріс і навчався на Волині. Люблю волинський край, ціную його, дорожу родиною. Цей регіон має прекрасні освітні традиції. Можна згадати Агатангела Кримського, Михайла Кравчука, Ігоря Стравінського, Лесю Українку й чимало інших, які сформували імідж Волині в Україні і світі.

Крім того, це складова ідентичності закладу. Університет презентує свою діяльність на багатьох міжнародних заходах. Якщо в найменуванні є позначення міста чи регіону, то це дозволяє їх популяризувати. А ще в європейській практиці найкращі й найдавніші університети завжди вказували в назві регіон, де заклад утворився. Врахувавши все це, я був палким прихильником повернення нашої назви – Волинський національний університет імені Лесі Українки. Надзвичайно цінно, що у 2020 році рішенням Міністерства освіти й науки України назву поновили.Помітно, що на багатьох фотографіях ви завжди в оточенні студентів, часто спілкуєтеся з ними наживо та в соціальних мережах, долучаєтеся до спільних ініціатив. Що для себе отримуєте від комунікації зі здобувачами освіти?

Спілкування зі студентами, ця атмосфера юності найперше мотивує працювати. Коли бачиш їхні очі, розумієш, що можеш ще багато зробити, щоб вони мали змогу всебічно розвиватися, отримати якісну освіту. Обговорюю зі студентами всі освітні процеси, засоби і умови навчання, бази для практики. Також торкаємося тем студентського життя. Попри непрості часи для країни, дозвілля студентів має бути повноцінним і насиченим. Відповідно, мають відбуватися цікаві заходи, екскурсії, треба планувати туристичні походи, адже такі моменти закарбовуються в пам’яті. Саме комунікація зі студентами дає змогу почути їхні думки, ідеї, побачити нові можливості розвитку університету.

Згідно зі статистичними даними, кількість здобувачів освіти у ВНУ за останні кілька років суттєво зростає. Завдяки чому, на ваш погляд, вдалося досягти такого прогресу?

Тут можна виокремити комплекс чинників. Дехто каже, що війна вплинула на збільшення чисельності, але це не так. Реальний стан сусідніх областей, як-от Рівненської, Хмельницької, Тернопільської, підтверджує, що там, де немає систематичної роботи, кількість студентів не зросла. Та й загалом в межах України кількісні показники студентів зменшилися. Проте є сім-вісім закладів вищої освіти, де помітне зростання. У нашому університеті станом на 2019 рік навчалося 8 600 осіб, а зараз – 11 990. Це суттєве підвищення відбулося передусім завдяки якісній освіті. У нас навчання в очному режимі, відповідно це дозволяє забезпечити належну практичну підготовку.

Відзначу, що важливим компонентом є сформований бренд університету, для розвитку якого ми багато працювали. Впливає і вдала промоція. Популярними є і конкурси для учнів, започатковані в нас. Цьогоріч, наприклад, вкотре проведемо конкурс «Зробимо Волинь кращою», минулоріч започаткували проєкт «Мій родовід». Такі ініціативи зміцнюють взаємозв’язок університету зі школами.

Читати ще: «Працюємо для розвитку освіти»: як минув річний звіт ректора ВНУ Анатолія Цьося. Фоторепортаж

Власне, не в останню чергу через кількість студентів і стан освіти Лесин університет значно покращив позиції в різних рейтингах. А які можете виділити дивіденди від цього?

Важко виокремити якісь чітко виражені позитивні моменти. Рейтинг підтверджує, наскільки ефективно ми працюємо в тому чи тому напрямку. Зараз ВНУ за популярністю посідає 15-17-ту позицію серед майже трьохсот закладів освіти країни, дев'яту – за величиною державного замовлення. Ми суттєво поліпшили показники в консолідованому рейтингу, що включає навчальну, наукову, організаційну складові. Якщо загальний рейтинг зростає, то це свідчить про нашу комплексну працю.

Ми не концентруємося на одному напрямку, а розвиваємо всі складники, які впливають на якість навчального процесу й розвиток студентів. Тому рейтинги – це оцінка зусиль, які робить університет для покращення освіти.

Тепер пропоную поговорити про внутрішню університетську діяльність. Вагомим досягнення став оновлений медичний факультет. Вочевидь у нинішній час покращити його матеріально-технічний ресурс було не так просто. Втім уже 22 лютого – рік від урочистого відкриття. Тож як оцінюєте розвиток медфаку станом на сьогодні?

Розбудувати медичний факультет, напевне, було найскладніше. Коли ліцензували медицину, не було приміщень, засобів для навчання і кадрів, по суті, не було нічого. Ми мали з нуля створити прийнятні умови для підготовки медиків.

Що для цього зроблено? Перше – сформовано професійні кафедри з потужним кадровим потенціалом. Друге – напрацьовано клінічну базу: уклали договори з кількома медзакладами, зокрема з найбільшою в регіоні Волинською обласною клінічною лікарнею, яка стала провідною клінічною базою для студентів медичного факультету. Найкращі фахівці ВОКЛ, доктори та кандидати медичних наук, завідувачі відділень водночас є викладачами медичного факультету і передають практичний досвід. Третє – створено сучасний симуляційний центр: за останні два роки придбали 72 найменування тренажерів і симуляторів. Усі кроки, враховуючи традиції національної та закордонної систем медичної освіти. Також активно розвиваємо міжнародну співпрацю.

Для навчання студентів-медиків оновлено приміщення, зроблено ремонти. Але медфак – це не лише підготовка майбутніх лікарів, а й майбутніх фармацевтів, фізичних терапевтів, ерготерапевтів. Тож загалом я дуже задоволений розвитком медичного факультету.Щороку у ВНУ презентують нові освітні програми. Поінформуйте, які найбільш цікаві з’явилися. І, можливо, проанонсуєте щось нове, що викладатимуть уже з наступного навчального року?

Два роки тому відкрили «Правоохоронну діяльність», програма досить успішна, щороку є конкурс на контрактну форму навчання. Добре себе зарекомендували «Логістика», «Митна справа та фінанси зовнішньоекономічної діяльності», «Національна безпека», «Дизайн одягу (взуття)», «Ерготерапія». Успішних започаткованих програм чимало.

Щодо нових, то ліцензовано «Стоматологію» на медичному факультеті. Для цього придбали обладнання, сформували кадри, щоб із наступного навчального року розпочати підготовку студентів. Розглядаємо питання про започаткування програм «Акторське мистецтво та режисура», «Соціально-економічний розвиток територій» (на географічному факультеті, – ВН). Також у планах перспективна програма – «Усний переклад», де готуватимуть фахівців із синхронного перекладу.

Зауважу, що зараз МОН внесло зміни до переліку галузей знань і спеціальностей, тому будемо частково оновлювати навіть ті, що вже діють. Проте ці зміни впроваджуватиммемо поступово.

Для ефективного навчального процесу та наукової роботи важлива наявність відповідної інфраструктури. Що за останній час зроблено в цьому напрямку?

Першочергово зазначу, що виконано багато ремонтних робіт. Відремонтували дах у п’яти корпусах і двох гуртожитках. За останні два роки замінили 336 вікон. Відремонтували багато аудиторій, бо саме там відбувається навчальний процес. За останні чотири роки 158 таких локацій оновили. Це колосальна й потрібна праця, бо, на жаль, їх тривалий час не ремонтували. Крім ремонтів, треба ж і наповнення. Наприклад, минулоріч придбали 645 столів, за два роки закупили 3500 стільців, щоб забезпечити комфортні умови. Для гуртожитків купили понад 10 тисяч найменувань обладнання.

Для потреб навчального процесу створили сучасні лабораторії: запустили лабораторію фармації, лабораторію з поліграфологічним комплексом, дві лабораторії на хімічному факультеті, спільні лабораторії з компаніями InternetDevels та SoftPrime, лабораторію робототехніки, мультимедійний тир та інші. Всі вони реалізовані для практичної підготовки студентів. І саме це забезпечує якість освіти в нашому університеті.

Тобто, незважаючи на війну й пандемію COVID, в університеті шукали можливості для покращення матеріально-технічної бази?

Той, хто хоче працювати, шукає можливості, як реалізувати заплановане. Хто не хоче – причини, чому не можна щось зробити. Звичайно, війна й коронавірус негативно впливали на розвиток університету. Але я у своїх звітах і своїй діяльності майже ніколи не кажу, що нам щось перешкоджає. Так, війна стає на заваді. Проте треба шукати варіанти поліпшення якості освіти навіть у цих складних умовах. І це завдання саме керівника.Окремо варто згадати анонсований під час вашого річного звіту ветеранський центр при університеті. Чим, власне, важливий такий проєкт? Коли очікувати його відкриття?

Загалом ветеранська політика зараз надважлива в роботі університету. У нас навчаються студенти, які є ветеранами війни, чинними військовослужбовцями, дітьми учасників бойових дій і загиблих військових. Деякі з наших працівників, які пішли добровольцями, брали участь у бойових діях, уже повернулися. Секторально робили багато від початку війни. Активно співпрацюємо зі Збройними силами щодо надання психологічної допомоги. Триває робота за різними напрямками, із кожною категорією згаданих осіб працюють відповідальні за певний напрям. І це забезпечує досить хороший результат.

Центр же дозволить систематизувати цю роботу і згуртувати довкола себе різні ініціативи. Тому зараз завершуємо потужний проєкт зі створення комплексного ветеранського простору на базі факультету історії, політології і національної безпеки. Локації для ветеранів та членів їхніх родин включатимуть можливості мікронавчання, консультативної допомоги, рекреаційної діяльності, занять спортом. Там буде й музей історії та етнографії.

Думаю, впродовж місяця оголосимо тендер, а через два-три місяці відкриємо оновлені площі. Головна наша мета – створити функціональний простір, концепція якого охопить всі потреби ветеранів, щоб це були не просто оновлені стіни, а функціональний, живий простір для ветеранів, членів їхніх родин та родин загиблих Героїв.

Читати ще: У ВНУ назвали кількість іноземних студентів та студентів-військових

Ще одним значним досягненням університетського колективу вважають підготовку «Повного академічного зібрання творів Лесі Українки» в 14 томах. А віднедавна університет анонсував багатотомне видання творів Олени Пчілки. На якому етапі цей проєкт?

На мою думку, повне зібрання творів Лесі Українки – це найкраще, що зробили в Україні за 30 років у галузі гуманітаристики. Пишаюся нашими філологами, які сформували основу авторського колективу проєкту. Спадщину видатної поетеси впорядковували за автографами, першодруками, паралельно тривала робота над коментарями та примітками, передмовами, покажчиками. Повне зібрання презентували в Україні та за її межами.

Цей досвід наші науковці використали, щоб систематизувати непубліковані твори Олени Пчілки. Коли починали, то планували п'ять-сім томів, але під час роботи виявилося, що спадщина письменниці значно більша – зараз це вже 12 томів. Вони включатимуть прозу, драматургію, етнографію, фольклор, спогади, публіцистику, листи. Відкрию вам секрет: роботи завершено, а 3 березня плануємо офіційну презентацію. Тому, скориставшись нагодою, запрошую всіх небайдужих.Упродовж останніх років ВНУ серйозно долучився до розвитку командних видів спорту на Волині. Як відомо, під брендом університету в чемпіонатах України зараз грають баскетбольна, волейбольна, футзальна команди Луцька. Чи стали такі співпраці з клубами корисними для закладу? Які можливості отримують безпосередньо клуби?

Для розвитку спорту було важливим поєднати роботу університету і спортивних клубів, які мали високі результати. Прикладом є наша тривала співпраця із баскетбольним клубом «Старий Луцьк-Університет». Частина студентів – гравці клубу Суперліги, що цінно для підготовки майбутніх фахівців у галузі фізичної культури.

В останні два роки спільно з Волинською обласною ДЮСШ вдалося відновити волейбольну жіночу команду. Дівчата грають у Першій лізі й мають шанси цьогоріч підвищитися в класі. Чоловіча команда з волейболу під керівництвом Олександра Радченка грає в Другій лізі. Якщо говорити про футзал і футбол, то наші дівчата – найкращі в Україні. На чемпіонаті серед закладів освіти футболістки вибороли перше місце, футзалістки – друге.

Клуби натомість долучаються до спільних спортивних заходів, використовуючи базу університету. Їхні гравці, ставши нашими студентами, залишаються в тому ж спортивному середовищі. Тому розвиток спортивного напрямку триватиме, адже це ефективно для підготовки студентів.

На початку своєї каденції ви робили акцент на розвитку потенціалу університету. Які конкурентні переваги окреслите на цей момент?

Відзначу ті речі, завдяки яким вдалося найкраще забезпечити якість навчального процесу. По-перше, реалізація програми навчання з елементами дуальної освіти. Ми почали співпрацювати з роботодавцями, підписуючи тристоронні угоди між працедавцем, університетом і студентом. Так студенти мають змогу працювати й навчатися одночасно. Ідеальним варіантом такої співпраці є створення спільних лабораторій на базі університету, зокрема з компаніями InternetDevels і SoftPrime, де наші здобувачі освіти переймають досвід практиків, опановують найновіше програмне забезпечення.

По-друге, розвиток академічної мобільності, що дозволяє студентам одночасно навчатися за кордоном. Міжнародна академічна мобільність зокрема реалізується через програми «Еразмус+» та «Подвійний диплом». Завдяки «Еразмус+» близько двох сотень студентів проходили тримісячне стажування в країнах Європи й отримували там стипендії. Приблизно стільки ж навчаються за програмою «Подвійний диплом» на різних спеціальностях: хімія, екологія, математика, фізика, туризм тощо. Це дає можливість отримати дипломи двох університетів – нашого й закордонного. При тому, наголошую, навчання за кордоном безоплатне. Також діють міжнародні обміни. За останні три роки 458 студентів брали участь у міжнародній академічній мобільності.

По-третє, оновлення матеріально-технічного забезпечення, про що вже згадував. Але найголовніше – потужний кадровий склад, який сформували для забезпечення якісної освіти за всіма освітніми програмами.

Читати ще: «Це неабияк дисциплінує»: студентка ВНУ розповіла про переваги участі у програмі «Подвійний диплом»Уже майже рік в університеті працює оновлена Наглядова рада. Розкажіть про переваги такого громадського органу та заплановані спільні ініціативи.

За законодавством, Наглядову раду обирають на п’ять років. Із членами ради співпрацюємо, узгоджуючи спільні рішення задля ефективної реалізації стратегії нашого університету й обговорюючи основні шляхи розвитку. Наші здобувачі освіти зустрічалися з Борисом Тарасюком у Страсбурзі, з Іриною Констанкевич, з Григорієм Недопадом. Це дало можливість студентам поспілкуватися з успішними людьми, виробити свій алгоритм для втілення запланованого.

Хороша ініціатива – стипендії від членів Наглядової ради, які додатково мотивують до навчання. Десять студентів отримали стипендії від голови ради Ірини Констанкевич, шестеро – від Віктора Корсака. Гадаю, реалізуємо ще багато спільних проєктів. Ще раз наголошу: тісно співпрацюємо з Наглядовою радою, бо це ще один стимул для розвитку нашого університету.

Як ви як ректор співпрацюєте з владою, місцевим самоврядуванням, громадами?

Без такої співпраці неможливо розвивати університет. У нас підписано меморандуми з Волинською ОВА, Волинською обласною радою, Луцькою міською радою, їх підтверджено численними успішно реалізованими ініціативами. Ми мали підтримку і від обласної ради, й від облдержадміністрації, коли подавали проєкт у Державний фонд регіонального розвитку із будівництва спортивного комплексу на базі «Гарт». Розумію, що війна – не найкращий момент для зведення спортивних споруд. Водночас сподіваюся, що завдяки нашим воїнам війна закінчиться і ми добудуємо спорткомплекс. Він буде виконувати важливу роль – не тільки спортивну, але й рекреаційну і реабілітаційну. Зараз працюємо над тим, щоби посилити реабілітаційну складову цього об’єкта.

За підтримки Луцької міської ради вже тривалий час публікуємо різними мовами славетну «Лісову пісню» Лесі Українки. На сьогодні мовою оригіналу і перекладу здійснено видання німецькою, англійською, польською, кримськотатарською мовами. Заплановано арабською. Також із міськрадою реалізовуємо проєкт «Підприємливі діти».

Прикладом співпраці з громадами є госпдоговірні наукові теми. Екологічні проєкти громад забезпечені експертизою науковців університету. Співпрацюємо із громадами Ковеля, Володимира, селищними радами, підприємствами регіону, зокрема КП «Волиньприродресурс» тощо. Державні службовці мають змогу здобувати освіту за спеціальністю «Публічне управління та адміністрування».

Ви часто говорили про те, що, крім надання якісної освіти, варто максимально підтримувати ЗСУ. Як університет допомагає Силам оборони?

З першого дня повномасштабного вторгнення працівники університету зайняли активну громадянську позицію. Наш колектив незмінно підтримує Збройні сили України. Чимало викладачів самостійно волонтерили. Університет як юридична установа теж працює в цьому напрямку. Двічі на рік проводимо благодійні ярмарки, викладачі перераховують на потреби армії одноденну заробітну плату.

За минулі півтора року для потреб наших мужніх воїнів використали понад два мільйони гривень: купували дрони, засоби радіозв’язку та інші необхідні речі. Всі ми чітко розуміємо, що без Збройних сил не буде України. А не буде України – не буде українського університету.Якщо ж підсумовувати каденцію, то що для вас стало найціннішим здобутком за ці п’ять років?

Тут можна було б говорити про здійснені проєкти, досягнення, рейтинги. Але, повірте, не це. Найцінніше, що впродовж цих років я мав змогу працювати із чудовим колективом університету. Тобто з нашими людьми, які, незважаючи на коронавірус, попри війну, чесно і якісно виконували свою роботу. Вони не скаржилися на життя, а сумлінно і самовіддано працювали.

А що із запланованого не вдалося зробити?

Коли плануєш, то не всі обставини можеш врахувати. На жаль, не вдалося реалізувати побудову студентського містечка на земельній ділянці, що на вулиці Володимирській. Було навіть рішення трудового колективу про те, щоб оголосити конкурс для інвесторів. Однак коронавірус і війна не дозволили втілити цей задум.

Одна річ – капітальний ремонт, бо ж треба підтримувати наявні будівлі в задовільному стані. Інша річ – капітальне будівництво під час війни. Тут погоджуюся з багатьма волонтерами, які вважають, що першочерговим завданням зараз була і є підтримка Збройних сил. Водночас проєкт щодо будівництва залишається актуальним. Наголошую, що студентське містечко можна побудувати лише за рахунок інвестицій. Завершиться війна – проведемо конкурс, щоб залучити найкращого інвестора, який матиме потенціал розвинути саме університетську інфраструктуру, враховуючи всі запити освітнього закладу.

Не було створено військову кафедру. Були близькі до цього, але в процесі війни виявилося, що треба змінювати пріоритети: замість підготовки офіцерів запасу зараз надважливо надавати базову військову підготовку для студентів. Напевне, вже всі чули про ці рішення від Міністерства оборони. Зараз триває робота над створенням центру надання БВП.

Ще одним із пунктів моєї програми було університетське видавництво. Однак із часу пандемії розвинулася цифрова комунікація, тому зараз не вбачаю в цьому доцільності. Більшість інформації студенти отримують у цифровому форматі. Відтак завдання університету – максимально розвивати цифровий напрямок.Що мотивувало ухвалити рішення вдруге поборотися за можливість очолити університет?

Усі справи потрібно доводити до логічного завершення. Наприклад, якщо говорити про інфраструктуру, то ми провели тендери на розробку проєктно-кошторисної документації на ремонт і утеплення фасадів трьох корпусів та двох гуртожитків. Це потрібно зробити впродовж півтора-двох років.

Треба докласти ще більше зусиль задля розвитку міжнародної академічної мобільності і програми «Подвійний диплом». Хочеться довести їх до такого рівня, щоб результати вже не залежали від зусиль керівника, а реалізовувалися автоматично, потоково на рівні факультетів. Знаю, що можу ще багато зробити для розвитку університету, який безмежно люблю.

Читати ще: Стали відомі імена кандидатів на посаду ректора ВНУ: коли вибори

Упродовж усієї бесіди ми говорили переважно про стан змін в університеті. А чи якось змінилися за п’ять років ректорства ви особисто?

Гадаю, кожен із нас протягом років десь змінюється підсвідомо. Ми адаптуємося до умов і оточення, в яких живемо. Тож і я змінився за ці п’ять років. Сподіваюся, на краще, але це вже має підтвердити колектив. Думаю, почав більше зосереджувати увагу на деталях.

Розкажіть, як проводите час поза роботою? Які маєте хобі?

Час поза роботою, якого насправді дуже мало, відводжу родині. Зрідка вдається порибалити, трохи часу виділяю на рекреацію і заняття спортом.Робота в період війни та коронавірусу – це виклик і серйозна відповідальність за безпеку студентів та працівників. Чи було таке, що десь шкодували про те, що п’ять років тому очолили університет Лесі Українки?

Напевно, десь підсвідомо були і вагання. Наприклад, коли університет переходив на очне навчання після нетривалої коронавірусної паузи, то дві групи студентів написали офіційне звернення, що я не враховую їхні бажання навчатися дистанційно. Перейти на очну форму навчання тоді було досить жорстким адміністративним рішенням, але якість освіти є найголовнішою.

Якщо чесно, то головне, що ми не лише зберегли, а й розвинули університет. Зараз багато різних закладів об’єднують, приєднують. А це звільнення, реорганізація та й, по суті, знищення університету. Завдяки активній роботі, завдяки збільшенню контингенту студентів, завдяки високим показникам у рейтингах, що підтверджують ефективність рішень, університет збережено. Потрібно і далі працювати для його розвитку, тому що Волинський національний університет імені Лесі Українки – наше місце сили, він завжди буде візитною карткою Волині.

Наостанок: як підсумували б свою каденцію?

Протягом усієї каденції – постійні турбулентні зміни. Не було й пів року, в яких ми могли б працювати у нормальних умовах. Складні умови інколи вимагали жорстких рішень. Але водночас вони були спрямовані на збереження людського капіталу, наших науково-педагогічних працівників і на розвиток університету. І я щасливий, що мав змогу працювати на посаді ректора, адже навіть у складних умовах університет зміцнив позиції, підвищив свій статус в Україні та світі.

Дмитро КЛИМЧУК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---