Караїми: традиції сватання загадкового луцького етносу

Караїмська вулиця на острівній частині старого Луцька з’явилася у місті разом із появою тут караїмів. Давня караїмська традиція говорить про початки присутності однойменної громади в ХІV столітті.

Великий князь литовський Вітовт, воюючи з татарами, привіз із кримських міст близько 400 сімей караїмів як військовополоненого люду, поселивши їх у Троках (нині – містечко Тракай неподалік від Вільнюса). Після повторного походу караїмські колонії з’явилися у Луцьку та Галичі.

Караїми в Луцьку мешкали компактною громадою на території, іменованій Караїмщиною. Мали власну сакральну споруду – кенасу. Сповідували караїмізм – релігію, що поєднує риси іудаїзму, християнства і мусульманства. У віровченнях послуговувалися Торою, заперечуючи вільнотрактування Талмуду.Для караїмських будинків була характерна наявність трьох вікон. Причину пояснює місцева легенда. Коли караїми почали будувати свої домівки, то три вікна в них викликали жвавий інтерес і подивування у самого князя. На його запитання, чому так, мудрі караїми відповідали: «Одне вікно для Бога, друге для тебе, князю, третє – для гостей!»Читати ще: Історії гріховного кохання у Луцьку 500 років тому

Караїми мали цікаві звичаї сватання. Якщо хлопець знав, що обраниця погодиться вийти за нього заміж, ішов до дівчини додому домовлятися. У такому разі брав п’ятьох-шістьох парубків, своїх найближчих друзів, і одного головного свата, одруженого. Не було заведено, щоб головний сват парубкував. За свата брали чоловіка справного, гарного і веселого. Прикрашали коней вишиваними хустками, підклавши їх під сідла. У добру пору вирушали верхи в дорогу.Читати ще: «Злого ложа син»: історія луцького байстряти Андрія Федоровича

Діставшись до двору нареченої, здіймали шум, щоб почули господарі. Якщо дівчина хотіла вийти заміж за цього хлопця, виходила назустріч із відром, начебто напоїти коней. Це був знак, що сватання буде вдалим. Якщо хлопця не чекали і не хотіли, то замість дівчини назустріч йому виходив, так само з відром в руках, хтось із сім’ї. У такому випадку парубки швидко розверталися і їхали геть. Якщо сватався вдівець, він зі своїми друзями їхав не верхи, а на возі.Гості злазили з коней і йшли до хати. Дівчина мерщій ховалася, де на думку спадало: в кімнаті, у ванькирі, у хліві або на горищі... Господар дому, посадивши товариство за стіл, починав розмову.Запитував, який щасливий випадок привів гостей до його оселі. Головний сват, вживаючи веселих та дотепних слів, пояснював, що вони приїхали в пошуках, приміром, корони царя Соломона, голуба з Ноєвого ковчега чи золотої рибки з ріки-океану тощо.

Читати ще: Луцька вулиця імені загадкового народу. Фото

Господар дому на ці слова в душі сміявся, але вдавав, що не розуміє. Запевняв, що у його домі такого «товару» немає. Головний сват цим словам не йняв віри і наказував кільком своїм людям перевернути хату та знайти згубу. Після цього розпочинався веселий, сповнений жартів пошук. Якщо дівчина була хитра, хлопцям доводилося попітніти, аби знайти «золоту рибку».Знайшовши загублений «товар», парубки з гамором приводили його до кімнати. Глава сім’ї робив великі очі, просив пробачити гріх і питав, у чиї руки має повернути «рибку». Сват показував, кому повертати. Усі жартували, що «рибка» хотіла втекти від молодечих «ворожих» рук, а тепер попалася… Після цього між сватом і батьком починалася відверта розмова.Глава сім’ї казав, яке придане має дівчина. Головний сват оголошував суму калиму, який дасть молодий за наречену. Після закінчення розмови свати вдаряли по руках і молоді, зробивши те саме, вважалися зарученими. Друзі молодого, вийшовши надвір, на честь такої події починали стріляти з рушниць у повітря. Жінки тим часом швиденько накривали стіл. Бенкет був недовгим, але гучним, з піснями і танцями. Після цього гості, покидаючи дім, намагалися продемонструвати майстерність у верховій їзді.Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому

Із старих караїмських будівель на однойменній вулиці нині залишився лише переобладнаний під звичний житловий будинок центр ґміни. Будівлю було зведено у стилі функціоналізму в часі міжвоєння. Колись там локалізувалося помешкання газзана (караїмського священика), відбувалися збори громади. Караїмську кенасу було знищено внаслідок підпалу на початку 70-х років ХХ століття.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---