«Наступна революція буде не такою наївною», – політолог

Після революції гідності дуже сильно змінилася свідомість людей. Люди нарешті зрозуміли, що сенс революції не у зміні влади, а у зміні системи.

Про це Мирослава Бзікадзе пише на сторінках видання «Pressцентр».

21 листопада 2013 року на вулиці Києва та Львова вийшли перші студенти, щоб висловити владі свій протест проти рішення Кабміну призупинити підписання Угоди про асоціацією між Україною та Євросоюзом. Все починалося мирно і тихо, і ці протести називалися «Євромайданом». Тоді ніхто навіть припустити не міг, що вже за кілька місяців проллється перша кров, а студентський «Євромайдан» переросте в Революцію Гідності, котра назавжди змінить хід історії. Сьогодні, через три роки від початку тих подій, PRESS-ЦЕНТР вирішив проаналізувати, як змінилася країна і що виконала демократична влада із того, за що стояв Майдан.

Розпорядження про призупинення процесу підготовки до підписання асоціації з ЄС офіційно оприлюднив тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров за кілька днів до Вільнюського саміту східного партнерства, де, власне, і мали б підписати цей документ. Уряд тоді переконував, що неможливо у стислі терміни провести модернізацію економіки, щоб конкурувати з європейськими виробниками, як того вимагає ЄС. Натомість Кабмін доручив міністерствам та відомствам «вжити заходів, спрямованих на розвиток торгівлі з державами-членами СНД».

Більшість українців, особливо нової генерації, «назад в СРСР» не хотіли, тому того ж вечора на заклик журналіста Мустафи Найєма у соціальній мережі Фейсбук виходити на Майдан Незалежності відгукнулося багато молоді. Ці студентські протести мали мирний характер. Ночували у наметах, грілися чаєм, співали пісні.

Усе змінилося в ніч на 30 листопада, коли о 04:27 в Києві проти беззахисних студентів вийшли озброєні «беркутівці». Офіційною версією стала необхідність розчистити місце під встановлення новорічної ялинки. Ця ялинка стала найкривавішою в історії нашої держави. Окремі кадри, як спецпризначенці ногами та дубинками жорстоко б’ють, а потім ще й доганяють та добивають вже лежачих беззахисних дітей, вмить облетіли всі світові телеканали та заполонили Інтернет. А надранок в центрі столиці почали збиратися тисячі обурених такими діями злочинної влади.

З`їжджалися люди й з інших областей. Народ вже виступав не стільки за бажання вступити до ЄС, як проти режиму Януковича. Вся країна зрозуміла, що вороття назад немає. Відтоді мирний протест студентів переріс у Революцію Гідності.



А далі, наче сніговий ком, по наростаючій - «Автомайдан» та «Антимайдан» зі своїми тітушками, захоплення Київради, штурм Адміністрації Президента, пожежа в Будинку профспілок, перша кров (22 січня 2014 року у сутичках на Грушевського загинули вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський).

Найтрагічнішою сторінкою тих подій стали масові розстріли мітингувалиників бійцями «Беркуту» 18-20 лютого. За офіційними даними, за ті два кровавих дні на Майдані полягло 98 осіб.

Їх назвали «Небесною сотнею». Потім родичі загиблих майже два роки оббивали пороги високих кабінетів і влаштовували пікети, поки домоглися, щоб їхніх чоловіків та синів визнали Героями України. Вимагали також покарати і тих, хто віддавав та виконував тоді злочинні накази. Минуло майже три роки, але за цей час навіть їхні прізвища не назвали.

Далі була втеча Януковича і прибічників, його резиденцію у Межигір’ї відкрили для відвідувачів, де всіх чи не найбільше вразив славнозвісний «золотий батон», а виконуючим обов’язки президента став Голова ВР Олександр Турчинов.



Після цього події розвивалися ще більш драматично. У квітні 2014 року Росія анексувала Крим і розпочала війну на Донбасі. Її й досі називають антитерористичною операцією, яку новообраний Президент Петро Порошенко обіцяв закінчити за кілька днів. Тим не менше, на сході країни два з половиною роки ллється кров та гинуть люди, а кількість біженців з окупованих територій вже обраховують мільйонами.

На Майдані протестувальники вимагали від злочинної влади: відставки уряду Азарова, звільнення Юлії Тимошенко, підписання угоди з ЄС, розпуск парламенту і позачергові вибори, а також – імпічменту президента Януковича. Минуло три роки, але частина цих вимог досі не виконані.

З приходом нової влади, в Україні почалися масові реформи – створюють інституції, котрі мають боротися з корупцією, децентралізація, проведення державних тендерів. Але докорінно змінити систему наразі не вдалося.

У березні 2014 року Україна підписала політичну частину угоди про асоціацію з ЄС, а в червні – економічну. Проте через позицію Нідерландів угода досі не ратифікована. Хоча Президент Петро Порошенко запевняє, що Європа до нас стала ближчою.

«Плани та вимоги Євромайдану потроху втілюються в життя, - заявив Петро Порошенко у своєму зверненні з нагоди третьої річниці Революції Гідності. - В країни ЄС української продукції вже постачається 41%. Такі обсяги поступово компенсовують те, що Україна втратила через війну на Донбасі, відколи російський ринок став закритим для українських товарів.

Крім всього іншого, на Майдані люди вимагали повного перезавантаження та очищення влади, бо втомилися від тотальної корупції та суцільних поборів режиму Януковича. Перезавантаження якось провели, хоч і не в повному обсязі. Обрали новий склад ВРУ, нового Президента, оновили Кабмін та голів місцевих адміністрацій. А далі справа не пішла. Багато чиновників, які були призначені ще за попередньої влади, досі працюють на своїх, або на інших – не менш привабливих посадах. А от із другою частиною вимог геть складно.

Окрім попередників, які безбожно грабували країну, за останні три роки на хабарах погоріли чимало керівників вже з нової - демократичної команди. Останньою краплею стали Е-декларації, що були оприлюднені кілька тижнів тому народними депутатами, які до Революції Гідності фактично були ніким, а тепер задекларували мільйони готівки. Такий цинізм тих, хто три роки тому стояв на Майдані і вимагав змін, остаточно поховав надії людей на позитивні зміни в країні.

«Після революції гідності дуже сильно змінилася свідомість людей, - говорить у коментарі кореспонденту PRESS-ЦЕНТР політолог, провідний науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України Петро Жук. – Люди нарешті зрозуміли, що сенс революції не у зміні влади, а у зміні системи. Друга важлива особливість – народ не міг навіть допустити, що в нас може бути війна. Хоча як показує світовий досвід, як правило, після масових таких революцій, переворотів, стаються війни. Третій момент – люди зрозуміли, що треба покладатися лише на свої сили, що ніхто не прийде зі сторони і не допоможе. Тому, напевно, якщо і буде третя революція, то вона вже буде менш наївною, а більш реалістичною».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---