«Пісні будуть після Перемоги»: чому не співає на війні бихівський соловейко Роман Романюк
Роман Романюк із села Бихів Камінь-Каширського району з дитинства має музичний хист, який разом із сестрою розвивав у рідній бихівській школі, їздив на різноманітні конкурси, посідав призові місця. Цей дар, вважають у родині, передався хлопцеві у спадок по лінії батька.
Про це пише Нове життя.
«У нашій родині всі пов’язані з музикою. Ромчиків дядько на гармошці грав, а мій чоловік – на барабанах. У дев’яностих вони часто разом ходили по людях, грали на випровадинах, на весіллях. Свекруха теж гарно співала. Бувало, як почнуть діти бешкетувати і не слухатися, візьме їх на руки, заведе якусь пісню – і вже заспокоюються. Це дуже співоча родина», – розповідає мама Романа.
Читати ще: Різні фронтові дороги й одна мрія на двох: брати з Любешівщини виборюють перемогу для України
Із музикою своє життя Роман поєднав і після школи. Бо здобував у Луцьку фах хорового диригента. Втім продовжити співочу справу після навчання у хлопця не вийшло – поїхав на заробітки. Спершу в Білорусь, потім – у Польщу. Але співати не припиняв. Виступав на концертах у бихівському будинку культури, співав у церковному хорі, виводив мелодії просто для себе, коли щось робив.
Однак усе змінила війна. До війська Романа Романюка мобілізували у березні 2022-го. І хоч хлопець мав проблеми із зором, усе ж з’явився до військкомату та пройшов медичну комісію. Насамперед хотів служити у прикордонних військах, де ще до війни проходив строкову службу.
Читати ще: «Першим ділом викопаю мамі картоплю»: волинський нацгвардієць про повернення з фронту
У серпні того ж року його відправили на кордон із Польщею. Але звідти Романа повернули через хворий шлунок. А в грудні знову прикликали до частини у Володимирі. І звідти у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені Романа Великого розпочалася його довга дорога усією Україною.«Два тижні ми були на Рівненському полігоні. Повернулися у Володимир і звідти поїхали в Івано-Франківськ на навчання. Потім у Львів. Так ми служили на Заході України до 6 червня 2023-го. А тоді нас відправили на Лиманський напрямок», – пригадує перші місяці служби Роман Романюк.
Саме в Івано-Франківську, вже на службі, але ще не на фронті, Роман і заспівав свою пісню про батьків, адже так бракує у війську їхньої ласки і відчуття рідного дому. Але на фронті, каже чоловік, уже не до пісень. Бо Романові за менш ніж рік перебування там довелося воювати у найгарячіших точках.
Читати ще: Тричі просився до війська: поранений медик із Волині – про травму та першого постраждалого
«Коли ти там, бачиш усе те, що відбувається, то будь-яке бажання співати зникає. Інша річ – після Перемоги. Але поки ми боремося, то зовсім якось не до того. Бо хай там що, а у нас сильний ворог. Їх багато, і ми мусимо їх стримувати, бо інакше вони прорвуться сюди. А цього ніхто не хоче. Тому ми тримаємося, один одного підтримуємо, і так нам трохи легше», – ділиться воїн.
Не співає Роман ще й тому, що за один рік поховав двох братів – по крові і по службі: Миколу Романюка і Руслана Литвинчука. Не грає на гармошці і його дядько, батько Миколи. Так війна в кожного у свій спосіб забирає життя, творчість, натхнення. Але ніколи не забере надію на те, що колись настане мир і бихівський соловейко знову заспіває.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про це пише Нове життя.
«У нашій родині всі пов’язані з музикою. Ромчиків дядько на гармошці грав, а мій чоловік – на барабанах. У дев’яностих вони часто разом ходили по людях, грали на випровадинах, на весіллях. Свекруха теж гарно співала. Бувало, як почнуть діти бешкетувати і не слухатися, візьме їх на руки, заведе якусь пісню – і вже заспокоюються. Це дуже співоча родина», – розповідає мама Романа.
Читати ще: Різні фронтові дороги й одна мрія на двох: брати з Любешівщини виборюють перемогу для України
Із музикою своє життя Роман поєднав і після школи. Бо здобував у Луцьку фах хорового диригента. Втім продовжити співочу справу після навчання у хлопця не вийшло – поїхав на заробітки. Спершу в Білорусь, потім – у Польщу. Але співати не припиняв. Виступав на концертах у бихівському будинку культури, співав у церковному хорі, виводив мелодії просто для себе, коли щось робив.
Однак усе змінила війна. До війська Романа Романюка мобілізували у березні 2022-го. І хоч хлопець мав проблеми із зором, усе ж з’явився до військкомату та пройшов медичну комісію. Насамперед хотів служити у прикордонних військах, де ще до війни проходив строкову службу.
Читати ще: «Першим ділом викопаю мамі картоплю»: волинський нацгвардієць про повернення з фронту
У серпні того ж року його відправили на кордон із Польщею. Але звідти Романа повернули через хворий шлунок. А в грудні знову прикликали до частини у Володимирі. І звідти у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені Романа Великого розпочалася його довга дорога усією Україною.«Два тижні ми були на Рівненському полігоні. Повернулися у Володимир і звідти поїхали в Івано-Франківськ на навчання. Потім у Львів. Так ми служили на Заході України до 6 червня 2023-го. А тоді нас відправили на Лиманський напрямок», – пригадує перші місяці служби Роман Романюк.
Саме в Івано-Франківську, вже на службі, але ще не на фронті, Роман і заспівав свою пісню про батьків, адже так бракує у війську їхньої ласки і відчуття рідного дому. Але на фронті, каже чоловік, уже не до пісень. Бо Романові за менш ніж рік перебування там довелося воювати у найгарячіших точках.
Читати ще: Тричі просився до війська: поранений медик із Волині – про травму та першого постраждалого
«Коли ти там, бачиш усе те, що відбувається, то будь-яке бажання співати зникає. Інша річ – після Перемоги. Але поки ми боремося, то зовсім якось не до того. Бо хай там що, а у нас сильний ворог. Їх багато, і ми мусимо їх стримувати, бо інакше вони прорвуться сюди. А цього ніхто не хоче. Тому ми тримаємося, один одного підтримуємо, і так нам трохи легше», – ділиться воїн.
Не співає Роман ще й тому, що за один рік поховав двох братів – по крові і по службі: Миколу Романюка і Руслана Литвинчука. Не грає на гармошці і його дядько, батько Миколи. Так війна в кожного у свій спосіб забирає життя, творчість, натхнення. Але ніколи не забере надію на те, що колись настане мир і бихівський соловейко знову заспіває.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Мінус автомобільний і залізничний мости: ЗСУ атакували логістику ворога на ТОТ і в Криму
Сьогодні 16:23
Сьогодні 16:23
У Луцьку хочуть підвищити тарифи на вивезення сміття
Сьогодні 16:06
Сьогодні 16:06
Підозрюють у держзраді: в Києві затримали «ексміністра» енергетики Криму Сергія Колобова
Сьогодні 15:34
Сьогодні 15:34
Зніме випуск для «Реальної історії»: журналіст Акім Галімов у Луцьку зустрівся з шанувальниками. Фото
Сьогодні 15:17
Сьогодні 15:17
Євросоюз надав Україні 3,9 млрд євро на дрони
Сьогодні 14:45
Сьогодні 14:45
У PortCity −50% на ранкові розваги у Figli Migli
Сьогодні 14:28
Сьогодні 14:28


Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.