Шкіряних справ майстер: лучанин власноруч виготовляє ексклюзивні речі

Виготовлення речей власними руками – справа не із легких, одних умінь мало. Такі вироби можна повністю назвати душевними, адже без перебільшень, хенд-мейд – це уміння втілити усю душевну енергію у свій витвір. А коли йде мова про вироби з натуральної шкіри – то й поготів. Шкіра – дуже «вибаглива дама», але лучанин Степан Цимбалюк опанував давнє мистецтво і залюбки ділиться секретами.

Майстерня у Степана хоч і невелика, проте дуже затишна. Впадають в око стелажі з нитками усіх кольорів і відтінків, станки, інструменти, у повітрі витає духмяний аромат кави та динамічна музика, з якої майстер черпає натхнення. На столі хаотично розкладені ескізи, лежать олівці та гумки – атмосфера неймовірна і надихаюча.Відколи Степан займається роботою зі шкірою – пригадати не може, бо ж тільки-но почав – затягнула круговерть ідей та творчості.

«Складно сказати, коли був той знаменний день, адже все відбулося спонтанно, навіть не знаю чому цим почав займатися. Однак свої перші спроби у цій справі зробив більше двох років тому. Для початку це було хобі, зробив собі шкіряний чохол для запальнички. Мені сподобалося, почав читати в інтернеті, дивився відеоролики з майстер-класами й пробував ще і ще. Тоді шкіру для своїх виробів шукав на секонд-хенді вибирав вироби з товстої турецької шкіри. Нитки купував рибацькі, взуттєві різних кольорів», - розповідає майстер.

Щодо інструментів, рукодільник каже, що зараз має дуже багато знарядь, але основні ті ж, більшість яких використовували предки століттями тому - голки з нитками, молоток і пробійники для шкіри, також в хід іде клей.«Вдосконалюючи свою майстерність, зараз я підходжу до цього процесу професійно. Обираючи клей купую «наірит». Це складний клей, який активізується за допомогою будівельного фену. Якщо правильно обробити два шматка шкіри та ним склеїти, то вони стають єдиним цілим і на місці з’єднання не розірвати. Щодо ниток, то замовляю вощені, які мають товщину міліметр.

Вони дуже міцні та стійкі до розриву, тертя. Це найоптимальніший варіант для шкіряних виробів. Комбінація цієї нитки та сідельного шва дає довговічність моїм виробам.

Взагалі цей шов прийшов до нас із давніх-давен. Наші предки його використовували для зшивання сідел, збруї тощо. Це шов, який відповідав за життя людини, тому ним і досі успішно користуються, він надміцний. Шкіру я закуповую українського виробництва з обробкою «крейзі хорс». Це шкіра великої рогатої худоби, яка оброблена спеціальними тугоплавними восками, які надають особливий шарм. Тобто, шкіра може дертися, затиратися, але під час малого нагріву вона відновлюється до першопочаткового стану», - веде далі Степан.Майстер зізнається, що з часом кожен виріб з цієї шкіри набуває свої неповторні риси характеру. Гаманець підлаштовується під власника, починає бути індивідуальним. Окрім цього, покриття шкіри дозволяє виробу «заживлювати» маленькі подряпини. В Україні є декілька заводів, які його виробляють.

«Маю і варіанти італійської шкіри, але з українською порівнювати не буду, бо це різні типи: тонша і м’якша. Працюю я і з ремінною шкірою, яку використовую і для байкерських жилетів. Також я постійно навчаюся, слідкую за провідними фахівцями світу. Зокрема майстри з Америки залюбки діляться досвідом та робляться відео з майстер-класами», - говорить Степан.У своїй роботі Степан керується «золотим» правилом «сім разів відміряй і раз відріж».

«Це правило саме про шкіру, адже це такий матеріал, який помилок не прощає. Якщо смикнулася рука чи не там пробив дірку, підрізав і все… заготовку можна викидати. Для прикладу, як хтось шиє щось із тканини, то можна розпороти шов і щось підправити, адже вона еластичніша. Шкіра любить дуже поважного відношення до себе.

Раніше, коли я займався іншою роботою, то міг дозволити собі меншу уважність чи займатися кількома справами водночас. Тут такого не буває. Коли я працюю зі шкірою, то не займаюся нічим, це, певною мірою, ювелірна робота. Адже шкіра не прощає помилок, похибка в міліметр може коштувати втратою цілого виробу, а це матеріал і час», - пояснює Степан.Та додає, що працювати легше, коли є відданий помічник, а якщо це кохана дружина – то це неймовірне щастя.

«Майже все у майстерні роблю сам, але, окрім моїх «золотих рук», є ще і «золотий мозок» нашої команди – дружина Анюта. Вона має не менш відповідальну та важку роботу: спілкується з клієнтами, приймає замовлення, допомагає вибрати лазерне гравіювання, відправляє вироби.У нас є ще один член команди, «працівник» - песик Аза. Знайшов її неподалік майстерні, давав оголошення, проте ніхто не відгукнувся. Тепер це наш колега, який щодня на роботі й отримує зарплату – їжею. А робота в Ази проста – тішити нас. Це у нас такий незамінний релаксант», - пишається чоловік.Степан каже, що робить усе на що тільки вистачає фантазії. Починаючи від чохлів для запальнички й закінчуючи індивідуальними роботами.

«Маю гаманці, ключниці, сумки, ремені, застібки-зменшувачі для довгих шнурів у навушниках, обшиваю ручки для турніків, браслети, портупеї, ножни, візитниці, чохли для телефонів й інше. Найчастіше у мене замовляють гаманці та ремені. Зауважу, що ремені я виготовляю не зі склеєної шкіри, а з ремінної, яка має товщину 3-3,5 міліметри й він на стільки довговічний, що можна буде ще своїх внуків по дупці ним виховувати», - жартує Степан та додає, що найскладнішим у майстерні є гаманець «Отаман».Це великий гаманець на блискавці, в який вміщається і паспорт, і телефон, 15-20 візиток, є три відділи для грошей. Він такий важкий у роботі та клопіткий, що коли я завершую його, то сьомий піт із чола стираю», - каже майстер.

Він пишається, що його роботи високо цінуються не лише в Україні, а й далеко за її межами.

«На карті я відмічаю прапорцями куди вже поїхали мої вироби. А не багато, не мало, вони є в: Канаді, США, Іспанії, Німеччині, Данії, Польщі, Білорусі, Литві, Азербайджані, Росії.Окрім цікавих виробів, у Степана особливий маркетинговий хід щодо упаковки придбаних товарів.

«Наш бренд називається «Kozak». Це ідея мого брата. Він, як і вся наша родина, підтримує нас у цій справі. Упаковуючи вироби, використовуємо коробки українського виробника, всередині шкіряну річ обкладаємо «дерев’янною шерстю». Це стружка, яка оберігає виріб під час транспортування та додає колоритності. Також це екологічно чистий продукт, що було серед ключових факторів у нашому виборі. Ще, в кожній коробці є лист від козака: інструкція з доглядом за виробом, для збереження довговічності виробу.Бренд «Kozak» зроблений для того, аби популяризувати Україну в світі. Мене дивує, що зараз є багато української продукції, яка носить «тарабарщину» з іноземних мов. Але ж люди, ви українці, виготовляєте український продукт, то пишайтеся цим!

Зробіть так, щоб люди за кордом, тримаючи ваш товар, казали «Вау, хочу і собі таке». Навіть, якщо і не побіжать шукати де купити такий же гаманець, то, як мінімум, зайдуть в гугл і глянуть значення слова «козак», від цього я вже буду щасливий», - розповідає майстер.
«У нас є гаманці з назвами «Пушкар», «Держикрай» «Котигорошко», «Кошовий», «Горицвіт», «Джура», «Кобза», «Отаман», «Святогір», «Характерник», «Чайка», «Солоха» і так далі. Назва показує характер виробу. Назву я даю всім своїм виробам, які на це заслуговують. Звісно, що давати назву якомусь браслету я не буду, якщо це не індивідуальна робота.

Окрім роботи зі шкірою, у вироби починаю додавати брезент. Зауважу, що його виготовили під час першої світової війни на замін шкіри, аби здешевити матеріал. І він відмінно виконує свої функції та має гарний вигляд. Виріб з ним стає дешевшим та легшим, що ефективно застосувати для певних моделей сумок, особливо шкіряних. Я живу кожним своїм виробом, бачу те, що ніхто не побачить. Це, як відбиток пальця – усе індивідуально», - наголошує Степан.Майстер залюбки дає кілька порад щодо зберігання своїх виробів.

«Не зберігайте вироби в поліетиленових пакетах, адже коли шкіра запріє, то втратить зовнішній вигляд. Зазвичай добре час від часу сухий виріб протирати звичайними восками, які ми застосовуємо для взуття. Це допомагатиме протистояти впливу зовнішніх факторів. Також варто не сушити шкіру при високих температурах. Ремні рекомендую зберігати у скрученому вигляді», - каже майстер.

Щодо планів на майбутнє, Степан, розповідаючи, заплющує очі і, мрійливо прицмакуючи, каже, що спочатку хоче маленький заводик.

«Спочатку хочу один маленький заводик, а потім два і один великий. Тоді я вже буду займатися виключно індивідуальною роботою та передаватиму свій досвід іншим», - завершує розмову Степан.

Над інтерв’ю працювали Вадим та Анна Панафідіни

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---