Сурогатне материнство в Україні: розвивати чи заборонити?

Нещодавно суспільство шокувала новина: 46 (за деякими даними вже більше) немовлят, народжених в Україні від сурогатних матерів, не можуть потрапити до своїх генетичних батьків.

Через карантинні обмеження іноземці не в змозі перетнути кордон України. Проте деяких малюків біологічні батьки вже змогли забрати додому. Ця ситуація викликала хвилю обурення та обговорення етичності такого явища як сурогатне материнство, пише "Українська правда. Життя".

Що не так із сурогатним материнством в Україні? Чи треба змінювати до нього підхід та як саме? Може, цю послугу треба взагалі заборонити? Своїми поглядами та знаннями з цієї теми поділилися юристка Анна Маляр, ембріолог Ольга Малюта, акушер-гінеколог, репродуктолог Сергій Бакшеєв, уповноважена з прав людини Людмила Денісова, уповноважений з прав дитини Микола Кулеба, психолог Наталія Мовчан.

Що таке сурогатне материнство?

Існує два типи сурогатного материнства – традиційне та гестаційне. У випадку традиційного сурогатного материнства жінка вагітніє за допомогою сперми донора або чоловіка, який планує стати татом дитини. Яйцеклітина при цьому належить жінці, яка й буде виношувати плід. Гестаційне сурогатне материнство – це коли жінка виношує чужу дитину: і сперма, і яйцеклітина належать людям, які планують стати батьками.

У світі перший офіційний договір на сурогатне материнство був підписаний ще у 1976 році. Це було традиційне сурогатне материнство, тобто мати, яка виношувала дитину, була її генетичною матір'ю. Вона не отримала жодної компенсації за вагітність.

У 1980 році жінка вперше отримала компенсацію у 10 000 доларів. А у 1985 році в США сталася безпрецедентна історія, яка отримала назву "Маля М": сурогатна мама, яка також була і біологічною матір'ю дитини, попри всі ухвалені угоди, відмовилася віддавати немовля. В результаті довгих судових процесів дитину присудили батькам, які укладали угоду, а біологічній матері надали право відвідування. Це стало переломним моментом в історії і змусило суспільство все ж таки використовувати метод гестаційного сурогатного материнства.Ембріолог Ольга Малюта розповідає, що наразі в Україні практикують лише гестаційне сурогатне материнство.

"Більшість країн дотримуються правила анонімності донорів яйцеклітин і сперми. Тому якщо подружня пара потребує і донорства яйцеклітини й сурогатної матері, то використовують матеріал анонімних донорів", – пояснює вона та додає, що хоча б один з батьків має бути генетично рідним дитині.

Сурогатна матір, щоб завагітніти, проходить процедуру перенесення ембріону в матку.

"Перенесення не потребує сильної гормональної корекції, це не так, як у випадку зі стимуляцією яєчників при заплідненні методом ЕКО. Готують лише ендометрій матки в природному циклі й трохи збільшують дозу прогестерону", – пояснює ембріолог.

Сурогатне материнство в Україні та світі

Наразі оцінюють, що у 2025 році світовий ринок сурогатного материнства становитиме $27,5 млрд.

Різні країни мають дуже різні законодавства щодо сурогатного материнства. Найчастіше такий вид репродуктивних послуг дозволений або неврегульований в країнах з низьким рівнем доходу.

Проте є і винятки: в Ізраїлі сурогатне материнство дозволене з 1996 року. При цьому за законами цієї країни, батьки, які замовляють таку послугу, не мають права контролювати стиль життя сурогатної матері. Жінка, яка виношує немовля, може відмовитись від будь-яких інвазивних процедур, в тому числі від аборту.

У США 11 штатів із 50 вважаються дружніми до сурогатного материнства. Тобто їхнє законодавство дозволяє відносно легко скористатись такою послугою. Найактивніша з усіх Каліфорнія. Ще в 30 штатах сурогатне материнство дозволене, але потенційні батьки можуть стикатися з обмеженнями. Наприклад, потребувати додаткових юридичних процедур вже після народження дитини.

Загалом, повна заборона на сурогатне материнство є лише у 4 штатах, серед яких Нью-Йорк, який планує дозволити сурогатне материнство з 2021 року. Там навіть хочуть дозволити сурогатній матері переривати вагітність.

У Канаді, Австралії, Данії та багатьох країнах Європи практикують так зване альтруїстичне сурогатне материнство, коли жінка готова допомогти безплідним друзям та родичам відчути щастя батьківства.

Ще низка країн, наприклад, Чехія, не мають чіткого законодавства з цього питання. Насправді, чому ті чи ті країни мають певні правила щодо сурогатного материнства пояснити важко.

Акушер-гінеколог та репродуктолог Сергій Бакшеєв пояснює це тим, що в багатьох європейських країнах є сильний вплив католицької церкви. Наприклад, такою ситуація є в Італії.

Ольга Малюта каже, що при цьому в Німеччині, де вплив церкви не є сильним, заборонили навіть донацію яйцеклітин.

"Донація яйцеклітин та сурогатне материнство – набагато більш ризикований для здоров'я процес. В деяких країнах вважають, що цю сферу важко врегулювати, тому краще заборонити. А, наприклад, в Іспанії сфера донації яйцеклітин процвітає", – пояснює Ольга Малюта.

У 2025 році світовий ринок сурогатного материнства сягатиме $27,5 млрд.

В Україні окремого закону про сурогатне материнство немає.

Ця сфера регулюється наказом Міністерства охорони здоров'я – дозволене комерційне сурогатне материнство, жінка не має жодного права на дитину.

Також стаття 123 Сімейного кодексу визначає, що батьками дитини, народженої від сурогатної матері, є подружжя, оскільки для запліднення використовувався їхній біологічний матеріал.

Проте уповноважена з прав людини Людмила Денісова вважає, що "потрібен законодавчий нормативний документ, який комплексно розв'яже це питання: встановлять стандарти роботи центрів, які надають ці послуги, дозвіл на їхню роботу тощо".

"Необхідно чітко прописати права всіх учасників процесу, – зазначає омбудсмен. – Перш за все дитини, яка народжується від сурогатної матері. Й обов'язково – права сурогатної матері, починаючи від того, як вона отримує цей статус, та завершуючи тим, в якому випадку вона має право залишити дитину собі".

Сурогатне материнство і права жінок

В тих умовах, в яких сурогатне материнство наразі існує в Україні, права жінок порушуються. Ставлення та умови, в яких вони виношують дитину, можуть дуже різнитися, й це ніким не контролюється.

Українка Вікторія Іванова, яка вже двічі народжувала як замісна мама, розповідає, що ще у 15 років вирішила допомогти якийсь парі отримати довгоочікуване дитя.

"Через декілька років після народження сина, я почала шукати в інтернеті все про сурогатне материнство. Але на той час найголовнішим критерієм був вік – 25 років. І я просто стала чекати. А після свого 25-річчя, зайшовши в інтернет, прописала все ті ж слова "сурогатне материнство Україна", – пригадує Вікторія.

Жінка пишається тим, що допомогла парам стати батьками, та планує бути сурогатною мамою втретє – для родини, з якою вже працювала.При цьому Вікторія зазначає, що умови, в яких вона виношувала дитину, та загалом організація процесу її не цілком задовільняють. Адже, якщо перша така її вагітність пройшла дуже легко, то під час другої, коли була двійня, виникли проблеми:

"Лікар хотів перервати вагітність, але я була категорично проти й попросила дати дітям шанс. Малюки народились раніше терміну. На жаль, одне дитя померло", – розповідає сурогатна матір.

Загалом жінка називає наступні проблеми.

1. Відсутність психологічної підтримки сурогатної мами.

За словами Вікторії, послуги психолога в клініці надаються лише за бажанням. І багато жінок вважають, що можуть обійтися без такого супроводу.

"Я відмовилась від психолога, думала все буде легко, але в результаті було дуже важко. Головною моєю підтримкою була подруга", – каже жінка й додає, що найважче було віддати немовля та надалі нічого про нього не знати.

"Одна мама, вже коли почалися перейми, сховалась під ліжко. Її ледь звідти витягли. Вона просто не хотіла віддавати це немовля", – згадує Вікторія.

2. Сурогатні мами проживають в поганих умовах.

На 28 тижні вагітності Вікторія переїхала в орендовану клінікою трикімнатну квартиру. Там вона мешкала там разом з шістьма іншими сурогатними матерями. До пологів жодна з жінок не могла спілкуватись зі своїми дітьми. На харчування та засоби гігієни видавали 1000 гривень на тиждень.

3. Сурогатна мама не має гарантованого права на конфіденційність.

Ембріолог Ольга Малюта зазначає, що в ідеалі медичний персонал пологового будинку не повинен знати, що народжує сурогатна мама. Це має убезпечити жінку від упередженого ставлення. Але в реальності дотриматись цього важко.

"Багато що залежить від клініки, – пояснює експертка. – Якщо це два-три випадки, то конфіденційність зберегти можна. А якщо це потоки, і клініка спеціалізується лише на сурогатному материнстві, то все буде відомо. Часто у таких клінік є спостерігачі, персонал який супроводжує породіллю в пологовому. І деякі намагаються таке спостереження робити делікатно, щоб не було якогось упередження".

Вікторія Іванова пригадує, що у пологовому, де вона народжувала, всі все знали, й ставлення до сурогатних матерів було дуже поганим.

Психолог Наталія Мовчан вважає, що сурогатне материнство може бути людяною та нетравмуючою роботою для жінки, якщо будуть витримані певні умови. На її думку, важливі наступні речі.

1. Батьки, які борються з безпліддям, повинні отримувати консультації у психолога.

"Перинатальні психологи, які працювали у репродуктивних клініках, втрачали роботу через відмову пацієнтів отримувати послугу репродуктивної клініки. Тому що за результатом терапії, деякі пари усвідомлювали різні речі: що вони насправді не хочуть дітей, чи не хочуть застосовувати репродуктивні технології й готові усиновити малюка. Або жінка вагітніла природним шляхом", – пригадує Наталія Мовчан.

2. Бажано, щоб сурогатна мама та біологічні батьки дитини спілкувалися протягом всього періоду вагітності та, за можливості, після пологів.

Вікторія Іванова розповідає, що спілкування з батьками під час другої вагітності було для неї найкращою психологічною підтримкою і до, і після пологів.

"Мені дуже приємно отримувати повідомлення, де інша жінка каже мені, як щодня стає щасливішою. На День матері я отримала таке повідомлення: "Це мій день – моє свято. Перший день матері в моєму житті". В мене на очах були сльози, адже в цьому є і моя заслуга", – каже Вікторія.

Вона розповідає, що біологічна мати малюка часто радиться з нею, коли виникають питання догляду, й висилає фото та відео дитини.

3. І сурогатна мати, і біологічна мають відвідувати психолога протягом 9 місяців та разом ходити на курси підготовки до пологів.

"Одна жінка має вчитись бути мамою. Інша – підготуватись до пологів фізіологічно та усвідомити той факт, що ця дитина генетично не її, й вона має віддати немовля в іншу родину. В тому числі це допоможе біологічній матері усвідомити власне материнство, підготуватися до нього та не ставитись до дитини як до "покупки", – пояснює Наталія Мовчан.

Також психолог наголошує, що після пологів сурогатна матір не повинна просто зникнути, їй потрібна післяпологова адаптація.

4. Рідна дитина сурогатної матері повинна бути достатньо дорослою, щоб мати не хвилювалась на кого її залишити на останніх місяцях вагітності та поки вона буде в пологовому.

За словами Наталії Мовчан, дитині має бути хоча б від 10 років.

Вікторія Іванова, якій заборонили бачити свою дитину з 28 тижня, отримувала від клініки кошти на няню за весь період відсутності вдома.

Сурогатне материнство: заборонити не можна дозволити

Як і у випадку з будь-якою суперечливою з точки зору моралі темою, сурогатне материнство має прибічників та противників.

"Комерційне сурогатне материнство спрямоване на задоволення інтересів клієнта, який по суті купує дорогий товар – дитину", – стверджує уповноважений з прав дитини Микола Кулеба.

Юристи не погоджуються з таким визначенням сурогатного материнства, як торгівля людьми.

Угода про сурогатне материнство – це взагалі не про продаж дитини, це про надання послуг, каже юрист-кримінолог Анна Маляр.

"Дитина на всіх етапах – як була від моменту зачаття, так і залишається після народження – дитиною своїх біологічних батьків, а не жінки, яка її виношувала", – каже юристка.3 квітня 2020 року в Нью-Йорку був підписаний Aкт безпеки батьків та дитини (CPSA), які беруть участь у програмі сурогатного материнства. Згідно з цим актом, батьки оплачують те, що жінка виносила їхню дитину. Після того, як дитина народжується, батьки проходять процедуру всиновлення своєї генетичної дитини, а не купують її.

Юристка Анна Маляр додає, що проблеми, які виникають у сфері комерційного сурогатного материнства в Україні – це привід покращувати систему, але не забороняти її.

"У сфері допоміжних репродуктивних технологій, так само, як і в інших сферах, можуть бути й зловживання, і навіть злочини. І це привід врегулювати сферу законодавчо та контролювати, а не забороняти. Наприклад, до війни у Луганську місцевий онкоцентр масово ставив здоровим людям діагноз і за гроші робив операції. Деякі "хворі" запідозрили шахрайство, був скандал. Близько сотні потерпілих було. Але ж це не привід закрити всі онкоцентри по Україні й припинити лікувати рак", – стверджує Маляр.

Людмила Денісова погоджується з цим, а також додає, що цю послугу варто зробити більш доступною не для іноземців, а саме для українських родин.

На думку лікаря-репродуктолога Сергія Бакшеєва, одна з основних проблем, яку треба врегулювати, – це той факт, що діти, народжені в Україні від батьків-іноземців, вважаються громадянами України.

"Всі діти, які народжуються в Україні шляхом допоміжного (сурогатного) материнства, є громадянами України й, на мою думку, це неправильно", – пояснює лікар.

Він наводить сумний випадок з дівчинкою Бріззі, від якої відмовилися біологічні американські батьки. Тепер дитина знаходиться на утриманні української держави як яскравий приклад того, що з українським законодавством не все гаразд.

"Ця дитина має знаходитись на утриманні тієї країни, громадянами якої є біологічні батьки. Винятком хіба що можуть бути змішані шлюби, де одна людина – громадянка чи громадянин України, а інша – громадянин іншої держави", – каже Бакшеєв.

Проте, на думку Людмили Денісової, дитина, яка народилась в Україні і яку відмовились забирати американські батьки, має право бути на утриманні української держави.

"Ця дівчинка – громадянка України, й це нормально", – каже вона.

Анна Маляр додає, що статистично ймовірність залишення батьками дитини, народженої сурогатною мамою, набагато нижча, ніж ймовірність залишення дитини мамою, яка її сама народила і виносила.

"Дитячі будинки заповнені вщент дітьми, яких покинули якраз мами, що самі їх виношували й народжували", – каже вона.

На думку репродуктолога, потрібно врегулювати наступні юридичні проблеми.

1. Визнати, що сурогатне материнство – це не метод лікування безпліддя.

Це процес, коли жінка за гроші або за бажанням допомогти виношує дитину для іншої пари. Довідками щодо безпліддя, які наразі вимагають для проходження процедури, зловживають. Це створює додаткові корупційні ризики.

Людмила Денисова погоджується з цією тезою. "Були випадки, коли виявлялось, що жінка, яка замовляла послугу сурогатного материнства, мала власних біологічних дітей і не була безплідною. Це дуже підозріло, коли клініка ставить діагноз "безпліддя" і надає послуги сурогатного материнства, а потім проводить аналіз ДНК", – каже вона.

2. Скасувати вимоги офіційного шлюбу.

В Сімейному кодексі України вже є поняття цивільного шлюбу. Довідка з РАГСу має бути скасована як обов'язкова вимога для участі в програмі допоміжних репродуктивних технологій.

3. Передбачити у статті 149 Кримінального кодексу України, що сурогатне материнство – це не торгівля людьми.

Як заявив заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, продаж немовляти – це повний склад злочину, передбачений статтею 149 КК(торгівля людьми).

"Україна не повинна бути напівлегальним майданчиком для торгівлі дітьми", – прокоментував він ситуацію з немовлятами, які були народжені сурогатними матерями та застрягли у Києві.

До слова, в Акті безпеки США зазначено, що батьки саме усиновлюють дитину, а не купують її.

4. Врегулювати питання оподаткування агенцій, клінік, безпосередньо сурогатних матерів та донорів.

На думку репродуктолога, кожен учасник процесу має сплачувати податки.

"Сурогатна мама не продає дитину. Вона отримує гроші за те, що готувалась до вагітності, пройшла процеси переносу ембріона, виношування вагітності та народження. Вона отримує за це гроші. І вона має сплачувати податки з цих грошей", – наголошує Сергій Бакшеєв.

5. Врегулювати питання участі в програмі сурогатного материнства самотніх людей.

"Чому, наприклад, чоловік, який втратив дружину не має права на генетично рідну дитину? Чому він для цього обов'язково має укладати фіктивний шлюб?" – запитує лікар Бакшеєв.

Заборона сурогатного материнства теж може бути порушенням прав

Вибір стати сурогатною мамою не завжди є усвідомленим та вільним. Це одна з найбільших етичних проблем у цій сфері. Наприклад, жінка у скруті з низьким рівнем освіти може банально не зрозуміти повною мірою умови договору та медичні ризики.

З іншого боку, такий стан речей не дозволяє їй знайти іншу високооплачувану роботу й іноді сурогатне материнство – єдиний шанс заробити кошти на краще життя для її власних дітей, пише спеціалістка у сфері медичної етики та історії медицини Франціска Краузе у своїй статті щодо етичних проблем замісного материнства.

"Заборона – це обмеження свобод жінки, а не захист від експлуатації", – йдеться у статті.

Також в матеріалі зауважується, що не можна несерйозно ставитись до страждань, які спричинив людині її вибір. Та чи це може бути підставою не дозволяти обрати цю опцію іншим?

Є жінки, які готові стати сурогатною мамою, бо вважають це дійсно гарною можливістю допомогти тим, хто цього потребує. Так вважає і мама двох дітей, режисерка Анастасія Ямщикова.

"Я з задоволенням згадую і про перші, і про другі пологи й вагітність, готова пережити цей період ще раз. Але мати власну дитину більше не готова, тож припускаю можливість стати сурогатною мамою в майбутньому. Але я б, напевно, вимагала певних фінансових гарантій у вигляді депозиту, щоб у випадку, якщо біологічні батьки відмовляться від дитини, могла залишити її собі та мала б фінанси на її виховання", – каже вона.

Також заборона сурогатного материнства йде всупереч статті 12 Міжнародної конвенції щодо економічних, соціальних та культурних прав. Там зазначається, що жінка має право на репродуктивну та сексуальну свободу, а також свободу вирішувати, яке саме медичне втручання вона вважає за потрібне отримати. Також, згідно з цим документом, жінка має право на роботу.

Отож, постає питання: забороняючи сурогатне материнство, чи не обмежуємо ми репродуктивну свободу жінки та право на вільний вибір? Інше питання: чи можемо ми зробити так, щоб цей вибір був дійсно усвідомленим, зваженим та невимушеним?

Україна може піти трьома шляхами розв'язання цієї проблеми.

1. Повністю відмовитись від сурогатного материнства.

І це позбавить можливості народити генетично рідну дитину, зокрема, багатьом громадянам України. А деяких жінок – єдиної можливості заробити гроші на освіту, лікування власних дітей, житло тощо. Можливо, це знизить ризики репродуктивної експлуатації, проте може підвищити їх в інших сферах, адже бідність та потреба в грошах із забороною замісного материнства нікуди не зникнуть.

2. Дозволити комерційне сурогатне материнство.

Проте чи зможемо виписати адекватне законодавство, яке врахує права та обов'язки всіх сторін? А саму сферу зробити людянішою та жорстко контрольованою?

3. Дозволити альтруїстичне сурогатне материнство.

Проте воно в наших умовах несе багато корупційних ризиків і потребує не менш чіткого законодавства та жорсткого контролю. Від цього вибору залежить доля дуже багатьох людей.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---