«Тиху правду Модеста Левицького» можуть дізнатися і волиняни

Учора, 17 липня, під час презентації у Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки книги волинського письменника Івана Корсака «Тиха правда Модеста Левицького» автор наголосив, що «нам треба глянути по-новому на наших людей, розкиданих по світах».  Про це інформує репортер «Волинських Новин».
На презентації книги про людину, для якої Волинь стала другою батьківщиною, були присутні гості зі всієї України. І з вуст багатьох промовців прозвучало чимало хороших слів і про саму повість, і про її автора – Івана Корсака.
Зокрема секретар Національної спілки письменників України, а також лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, премій імені Лесі Українки, Олександра Білецького, Олени Пчілки, Михайла Коцюбинського, братів Лепких Михайло Слабошпицький зазначив, що найгірше, коли кухонна й ощадна стають книгами життя.  Разом із тим він висловив переконання, що шанувальників справжньої літератури у світі багато. Людям набридла фікція, вони хочуть достовірності, літератури як біографістики, – наголосив гість презентації.  
Пан Слабошпицький пригадав, що до особистого знайомства з Іваном Корсаком прізвище волинського письменника, книги якого він уже читав,  було для  нього легендою. А з приводу таємниць творчості пана Косака Михайло Слабошпицький висловив припущення, що тут не обійшлося без допомоги Кліо – музи героїчної пісні, історії.
«Автори, які беруться за історичні твори, – камікадзе. Вони повинні прочитати одну-дві бібліотеки заради створення книги. І Корсак дивував добросовісністю дослідника», – наголосив секретар Національної спілки письменників України. «Я як захоплений читач радий, що з’явився письменник, який присвячує книги нашій минувшині. Лише жаль, що таких митців мало», – додав він.
Директор видавництва «Український письменник», лауреат премії імені Павла Усенка Юрій Буряк підмітив: у книзі «Тиха правда Модеста Левицького» «відчувається час, персоналії, знання історії політики, дипломатії, еміграції, культурології». А директор поліграфічного-видавничого дому «Твердиня» Микола Мартинюк зазначив, що підсумки різноманітних книжкових форумів свідчать, що твори Івана Корсака мають успіх.
 
Волинський письменник Віктор Вербич ствердив: книга засвідчує повернення Модеста Левицького в наші реалії. Повість вдала, бо стилістика Івана Корсака близька до стилістики творів самого Левицького, –  переконаний він. А ще один колега Івана Корсака по перу Василь Простопчук назвав його творчість українським позитивом, «антибузиною». «Май світами виповнену ручку, а писати можна і у Луцьку», – резюмував він.
Заступник декана інституту україністики і журналістики Волинського нацуніверситету імені Лесі Українки Ольга Яблонська подякувала Іванові Корсаку за максимальне наближення до об’єктивності у відтворення часу. Книга «Тиха правда Модеста Левицького» читається легко, що забезпечить велику аудиторію, –сказала вона. А пан Корсак у відповідь розповів, що ВНУ має намір видати 7-томне зібрання творів Модеста Левицького.
Сама презентація досить довго – адже охочих висловити Івану Корсакові і захоплення, і вдячність, і критичні зауваження було чимало. Наприкінці ж заходу сам автор зізнався: до написання книг, і «Тихої правди…» зокрема, підштовхнуло те, що «нам треба глянути по-новому на наших людей, розкиданих по світах». 
Довідково:
Народився Модест Левицький у графській сім\'ї. 1885 року закінчив Кам\'янець-Подільську гімназію. 1888 року закінчив історико-філологічний, а в 1893 році — медичний факультети Київського університету. У 1917—1920 роках письменник підтримував ідею створення самостійної Української держави. Через це в радянський час художня спадщина його замовчувалася, а твори було зараховано до «націоналістичних». Лише 1966 року, до століття від дня народження Левицького, львівське видавництво «Каменяр» випустило книжечку його оповідань. У відомій «Бібліотеці української літератури» 1989 року вийшов том «Українська новелістика кінця XIX — початку XX ст.», у який включено й п\'ять його оповідань.
Живучи в Радивилові, Модест Пилипович сприяв пересиланню українських патріотичних книжок зі Львова через кордон у Київ, де на такі видання існувала заборона. У 1911 році за наполяганням письменника було отримано дозвіл від генерал-губернатора на проведення в Радивилові «святочної академії» на честь Тараса Шевченка. Але коли почалося декламування його віршів, поліція вдарила на сполох і учасників зібрання розігнала. У 1912 році Левицький улаштував у м. Кременці (тоді Радивилів входив до Кременецького повіту) виставку-продаж книжок, нелегально розповсюджував заборонені видання. У тому ж році письменника в адміністративному порядку вислали з Радивилова. Але він, оселившись у Білій Церкві, продовжував підтримувати листування з радивилівськими друзями.
Наприклад, важливу роль у його житті відіграла дружба з хірургом Петром Дмитровичем Шепченком. Великий вплив на Модеста справили твори Лесі Українки, у фондах літературно-меморіального музею в селі Колодяжному на Волині є відомості про те, що він бував у неї, консультував її як лікар, читав свої оповідання. До речі, в основу деяких із них покладено радивилівські враження. Ось, наприклад, оповідання-бувальщина «Ніобея». Пізньої осені до єврейського заїзду в маленькому містечку на Волині приїхала група артистів. Одна з артисток, Настя, погано себе почуває, вона хвора. До того ж переживає за дочку Наталочку, яка тяжко занедужала і яку довелося залишити в Дубні, адже артисти мусять виступати будь-що. Настя має вийти на сцену, вона грає головну роль Ніобеї, і якщо відмовиться — її викинуть із трупи. До хворої викликали лікаря. Виступ усе-таки відбувся, Настя сподобалася глядачам, але, граючи роль матері-страдниці, котра втратила дітей, не знала того, що ще перед початком вистави надійшла телеграма про смерть дочки. Неважко здогадатися, що в ролі лікаря письменник вивів себе й описав те, що, очевидно, насправді сталося в Радивилові.
В оповіданні «Законник» дія відбувається в камері в\'язниці. Один із затриманих, судячи з його розповіді, з Радивилова, де зовсім різні інтереси відстоювали українці та місцеві євреї, з одного боку, і російські чиновники, з другого. З\'ясовується, що всіх затримано за агітацію напередодні виборів. Причому «истинно русским» людям, монархістам перепон у такій діяльності не створювалося. «От тобі й свобода виборів… — розмірковує один із затриманих. — Подався до Соколовського: як таки, кажу, чорносотенцям воля, а нам і рота роззявить не дадуть». Соколовський знався на законах, а тому сподівався подати заяву \"про всі неправди на виборах, про всі шахрайства «истинно русских». Однак врешті-решт скінчилося все тим, що й Соколовського було кинуто до в\'язниці. Отже, цим оповіданням автор доводив, що в імперській Росії не може бути й мови про права людей інших національностей, адже на кожному кроці слова «агітатор», «крамольник», «жид» промовляються жандармами майже як синоніми. Радивилівська суспільна атмосфера початку двадцятого століття відображена і в інших оповіданнях письменника. Ще чекають свого видавця його роман «Перша руїна», публіцистичні «Спогади лікаря» тощо.
Недостатньо досліджені такі сторінки біографії, як керівництво дипломатичною місією УНР у Греції, міністерством здоров\'я уряду УНР на вигнанні (в Польщі), викладацька робота в Українській господарчій академії у Подебрадах (Чехія). Модест Левицький — також автор граматики української мови, науково-популярних творів із медицини. Останні роки він учителював у гімназії в Луцьку, вів уроки української мови й літератури.
У цьому місті й помер. Там і похований.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---