У Луцьку захисники України отримали почесні нагороди

У Луцьку вручили срібні нагороди відважним воїнам, які захищали чи продовжують боронити нашу землю від ворога на сході.

Як повідомляє Під Прицілом, 3 жотня у замку Любарта зібралися захисники України, волонтери, ветерани, медики, священнослужителі та просто небайдужі волиняни, аби вшанувати наших захисників. Кожен, кого представили до вручення нагороди «Народний герой України», здійснив неймовірний героїчний подвиг і заслужено отримав почесне звання, на жаль, деякі Народними Героями стали уже посмертно.

Почесні нагороди вручали уродженець Волині, піхотинець та Герой України Василь Тарасюк, який відзначений вищою державною нагородою за бої на авдіївській промці 2017 року, повний кавалер ордену «За мужність» десантник, учасник боїв за Донецький аеропорт Павло Чайка, засновниця добровольчої медслужби «Вітерець» Галина Алмазова.«Приємно, що нагородження проходить саме тут, у Луцьку, адже для мене важливо, аби і в цьому куточку нашої країни люди почули історії про героїчні вчинки, якіздійснюють щодня наші військові», – зазначив Василь Тарасюк.Звання «Народний Герой України» пожиттєво отримали захисники, які варті вшанування, слів подяки та підтримки.

Першим нагороду вручили Павлу Казьонову, військовому хірургу (61 мобільний шпиталь).

«У стегні бійця застрягла граната із підствольного гранатомета. На той час я був старшим групи підсилення медперсоналу в районній лікарні у Волновасі. Спершу ми думали, що там лише підривач. Ігор витягнув його, але на сідниці залишилася гематома. Зробили рентген, який показав, що там причаїлася... власне, уламкова граната! Довелося викликати сапера і працювати в шоломах та бронежилетах. Тоді Паша Казьонов видалив гранату, а сапер у стерильних рукавичках обережно витягнув її, поклав у каску, виніс та підірвав», – розповів виданню «Цензор.нет» військовий лікар Тарас Шеремета.«Дякую за визнання, що цією нагородою ви підтвердили – ми робимо все правильно», – подякував за нагороду військовий медик.

Звання «Народний Герой України» отримав Олександр Старина, позивний Старий, боєць 74 різвідбати, який неодноразово проявив себе на війні.

Пізньої осені 2014 року, коли точилися бої за термінали Донецького аеропорту, Старий брав участь у запеклих боях. Саме він із підлеглими встановив прапор України на старому терміналі фактично під прямим прицілом ворога. Зимою 2016 року він брав участь у плануванні та організації операції із зайняття авдіївської промки, потужно мотивував бійців, які мали увійти на нові позиції, облаштувати їх та утримувати оборону. Він здійснював контроль операції на всіх етапах, завдяки чому і вдалося взяти промку без єдиного пострілу.«Це не моя відзнака, а моїх хлопців, побратимів», – зазначив Олександр Старина.

Вперше в історії нагороджень Героя представляла його мама, яка служить у тому ж розвідбаті, що і син – Ярослав Шинкаренко, позивний Ярик, боєць 131 розвідбату, який приїхав безпосередньо з лінії фронту аби отримати нагороду.21 листопада 2019 року на відстані 1,5 кілометра від східних околиць села Піски Донецької області під час розвідки було виявлено дії противника з обладнання нових вогневих позицій та укріплення старих. Вчасно надані розвіддані дали змогу прийняти правильне рішення щодо знищення живої сили противника та не допустити його просування вперед.

10 березня 2020 року під час планового об’їзду позицій Ярослав Шинкаренко перебував за кермом машини командира розвідувального загону. По машину ворог здійснив постріл із ПТУРа. Ярослав прорахував траєкторію польоту ракети, зманеврував та зміг уникнути попадання ракети, тим самим врятувавши життя командиру. І зберіг неушкодженим автомобіль. В той самий час іншою ракетою ворог вразив вантажний автомобіль, в якому знаходилося десять бійців підрозділу. Ярослав, не розгубившись, кинувся рятувати та евакуювати поранених з прострілюваної зони для надання медичної допомоги. Завдяки мужності та рішучості молодого бійця, який втратив на цій війні батька – він загинув в донецькому аеропорту – вдалося уникнути більшого числа людських жертв.Як розповіла мама Ярослава, війна для їхньої сім’ї почалася ще з Майдану, потім на війну пішов її рідний брат та чоловік.

«Я не могла спокійно спостерігати за цим і почала їздити на схід волонтером, намагаючись допомогти. У той час Ярослав жив цим разом з нами. 7 вересня 2016 року до нас прийшла страшна новина, він отриманих травм в районі Донецького аеропорту помер мій чоловік. Після його загибелі Ярослав вирішив стати військовим, а мені нічого не лишалося як підтримати його», – розповіла жінка.«Для мене велика честь прийняти цю нагороду. Адже держава каже, що ти просто виконуєш свою роботу, а народ каже, що ти – герой», – зазначив Ярослав.Нагороду також отримав Олег Бончинський, друг Боня, доброволець, який проявив себе ще під час лютневих подій на київському Майдані.

З початком російсько-української війни Олег разом з добровольцями «Правого сектору» пройшов підготовку і відправився на схід країни. Звільняв Красногорівку, Маринівку, неподалік Савур-Могили отримав важке поранення лівого ока. Після лікування і реабілітації у 2015 році повернувся на війну – спочатку у Піски, пізніше в Авдіївку. Брав участь у штурмі позиції «Орел» взимку 2017 року. У травні 2018 року в Зайцевому на Горлівському напрямку друг Боня отримав ще одне поранення і контузію, після якої втратив слух. Попри це він залишався на фронті, продовжуючи нищити ворога разом з побратимами.«Для мене це надзвичайно велика честь. Дякую всім побратимам та долі, що ми попали у такий історичний час. Єдине, не забувайте тих, кого уже немає з нами», – коротко подякував Олег.Також під час нагородження сталося приємне знайомство Олега Бончинського з Тимуром – чоловіком, якого він у 2014 році врятував під час подій на Майдані. Він затулив руками рану і доніс чоловіка до медиків, після чого знову повернувся на Інститутську.

Тимур розповів про свій порятунок та подякував Олегу за те, що він витягнув його з-під куль.

«Я гортав у Facebook стрічку і натрапив на фото, де мене несуть на Майдані пораненого з підписом: «Хто знає цього хлопця. Хотів би знайти». І так заочно ми познайомилися. А сьогодні для мене важливий день, ми зустрілися з Олегом», – зазначив Тимур.Заслужену нагороду також отримав Максим Попов, автор унікального проєкту «Книга пам‘яті полеглих за Україну».Держава досі не веде зведеного переліку загиблих на сході вояків, у найкращому випадку деякі відомства роблять свої. Тому волонтери, як завжди, взялися за це самотужки. Сайт memorybook.org.ua подає зважену й правдиву інформацію про всіх загиблих українських військових із різних родів військ та відомств, а також волонтерів та інших дотичних до АТО осіб. Таку пошукову роботу започаткував Максим Попов, куратор проєкту «Книга пам’яті загиблих бійців» memorybook.org.ua.

«Коли я в 2014 році розпочав працювати над збором інформації про полеглих, створенням цього сайту, я був один. Зараз у нас є команда, якій я дуже дякую, адже у цій нагороду є частинка кожного», – подякував Максим.

Як зазначив присутній на церемонії Володимир Голоднюк, батько загиблого на Майдані Устима Голоднюка, Максим став натхненним ідейником книги «Мemorybook», де зібрав усі історії загиблих на сході України.

«Він уточнював усі моменти, передзвонював та ретельно підходив до цього. Дзвонив командирам, бійцям, аби кожна кома і крапка були

поставлені правильно, аби не завдати зайвого болю рідним», – зазначив Володимир.Володимир Шипка, позивний Умка, боєць 93-ої бригади, який нещодавно повернувся з передової та неодноразово проявив себе під час ротації бригади в різних місцях теж отримав почесну народну нагороду.Позаминулого року в районі авдіївської промки знищував ворожі ВОПи, тим самим не даючи змогу ворогу слідкувати за нашими армійцями та шкодити їм. Цієї зими після того, як на Луганщині ворог штурмом захопив три наші позиції, підрозділ Умки, який перебував по сусідству, утримав свої позиції, дав гідну відсіч ворогові. Попри те що Володимир Шипка вже обіймав посаду начальника штабу і мав керувати боями зі штабу, він постійно перебував на передових позиціях поряд із бійцями.

Побратими кажуть про Умку, як про майбутнє Збройних сил України: «Дай Боже, аби такі люди ставали генералами і тому армія у нас буде найсильніша, і не на словах, а на ділі. Це – достойний офіцер, який йде попереду солдата і завжди прикриє. Там, де він був, ворог боявся навіть кашляти».

«Ця нагорода не моя особиста, а кожного мого підлеглого, побратима, друга, які безпосередньо зі мною виконують роботу. Без них я не був тим, ким я зараз», – щиро подякував Володимир.

Заслужену народну нагороду також вручили волинянину Богдану Макарову, бійцю 51 бригади, яку пізніше перейменували у 14 окрему механізовану бригаду імені князя Романа Великого.20 липня 2014 року під час виконання бойового завдання у місті Сєвєродонецьк, екіпаж танка сержанта Макарова знищив три ворожі блокпости та БМП-2.

«Ця нагорода це моя, а мого екіпажу, який робив неймовірне. Адже, один у полі не воїн, а танк без екіпажу, це – 42 тонни брухту. Ми просто виконували свою роботу, військовий обов’язок. А справжні герої це ті, хто віддав свої життя за Україну, хто ціною власного життя зупинив агресію Росії та продовжує це робити», – зазначив Богдан.

23 липня 2014 року сержант Макаров у складі підрозділу отримав наказ увійти у місто Лисичанськ та зайняти оборону. Під час виконання бойового завдання танк сержанта Богдана Макарова відірвався від основних сил на 1 кілометр та потрапив під прицільний вогонь терористів. Командир танку сержант Макаров зорієнтувався в складній ситуації, прийняв бій, в результаті якого було знищено БРДМ із бойовиками, три мінометних розрахунки та піхоту в кількості близько 40 осіб. Танк, яким командував Макаров, здійснював прикриття та забезпечував відхід особового складу. Під час бою, намагаючись надати допомогу та витягти з-під обстрілу командира свого блокпоста підполковника В.Спасьонова, Богдан Макаров отримав поранення та контузію.

Крім того, звання «Народний Герой України» посмертно отримали двоє десантників та один доброволець, який пізніше пішов у піхоту. Зокрема, це Шульга Максим, лучанин, військовослужбовець 80 десантної бригади.2014 року заступник командира взводу – командир відділення – брав участь у звільненні міста Слов’янськ та села Миколаївка, потім був у розвідувальному дозорі під час прориву до Луганського аеропорту, виконував завдання щодо охорони Луганського аеропорту, брав участь у звільненні населених пунктів Георгіївка, Лутугіне, Круглик, Червона Поляна, Лісне та Новосвітлівка. 26 серпня 2014 року під час танкового обстрілу Максим прикривав побратимів, але був важко поранений і в результаті загинув. Відзнаку Максима отримала його мама – Тетяна Григорівна.«Час не лікує, час робить нас, матерів, сильнішими, тому що, ми продовжуємо жити життям своїх дітей, боротися за їхню пам’ять, аби Україна пам’ятала синів, які віддали своє життя за неї», – сказала зі слізьми на очах мама Максима.

Удостоїли почесної нагороди і 21-річного Зозулю Тараса, бійця 80 десантної бригади, який загинув 31 серпня 2014 року у бою біля Луганського аеропорту, прикриваючи відхід групи з пораненими.

Нагороду Василя отримали батьки Василь та Світлана. Також вшанувати пам’ять Василя до Луцька приїхало чимало його побратимів, рідних та знайомих загиблого бійця.«Дякую усім, хто долучився до цієї нагороди і оцінив вчинок нашого сина», – сказала матір загиблого і наголосила, що отримана нагорода буде зберігатися у місцевій шкільній музейній кімнаті імені Тараса Зозулі, де зберігаються його особисті речі.Посмертну почесну нагороду також отримали рідні загиблого бійця 24 бригади Майбороди Володимира – дружина Тетяна, донька Даша і внук Олександр.

8 квітня 2018 року біля селища Жованка, перебуваючи у «секреті», група «Мая» помітила ДРГ противника. Командир прийняв рішення розділитися і атакувати ворога. Двоє бійців заходили з одного боку, Май пішов з іншого, але підірвався на міні. Почувши вибух, противник почав тікати, українські захисники автоматними чергами знищили двох бойовиків, що згодом підтвердили самі вороги. Побратими шукали командира до настання темряви, повернулись наступного дня, але без нього. 13 квітня вороги повідомили, що знайшли тіло в стороні від місця вибуху, Володимир намагався повзти, помер від поранень і втрати крові. 15 квітня загиблого військовослужбовця передали українській стороні на КПВВ «Мар’їнка».«Май був одним із найдосвідченіших командирів розвідки і сам безпосередньо перший вступав у бій, був прикладом і надійною опорою для побратимів», – розповів бойовий товариш Мая – друг Да Вінчі, який приїхав на церемонію безпосередньо з фронту.«Час не лікує зовсім. Пройшло майже два з половиною роки, але повірити у те, що його немає тяжко. Додає складності той факт, що ми до кінця не знаємо, як саме загинув Май. Адже 8 квітня, під час виходу він відділився від групи, аби переконатися у тому, що далі безпечно йти. Пролунали два вибухи, зав’язався бій і вийшли усі крім нього. Після цього – величезна прірва аж до 18 квітня, коли сепаратисти віддали тіло Мая українській стороні. Можливо ми колись дізнаємося правду, а можливо він на завжди залишиться легендою. Знаю, що його загибель не була даремною, і хочу лише одного, аби всі були живі і перемоги», – зазначила донька Володимира Майбороди.

«Сьогодні це визнання саме народного Героя України, тому, що для Мая нагороди від волонтерів був набагато важливіші і щиріші, від народу, за який він пішов добровольцем на цю війну і віддав своє життя. Він не загинув, а став нашим небесним ангелом», – каже дружина загиблого воїна.

Довідково:

Нагорода «Народний Герой України» існує з червня 2015 року. За цей час недержавним орденом, створеним волонтерами, було удостоєно чимало осіб. Він вручається громадянам України, а також іноземних держав, за видатні заслуги в обороні незалежності України і волонтерській допомозі Збройним Силам України. Подання на Героя може зробити будь-яка людина.

Орден виробляється зі срібла, що надходить від простих громадян. Остаточні рішення про нагородження приймаються після публічного обговорення кандидатів на сторінці проєкту у фейсбуці.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---