Володимир Мікуліч: «Рятувати треба те, що можна врятувати»

Голова наглядової ради «ПАККО-Холдингу» (мережі супермаркетів «Вопак», гуртівень продуктів «ПАККО») Володимир Мікуліч вважає, що нинішня економічна криза спровокована надмірним світовим споживанням товарів та послуг у кредит, а в Україні, до того ж, споживанням, що значно перевищувало заробіток тих, хто брав кредити. Однак пан Мікуліч погоджується з прогнозами світових експертів, що продовженням нинішньої економічної кризи стане інша – продовольча.
 
– Володимире Михайловичу, як ви оцінюєте ситуацію на ринку послуг в Україні та на Волині зокрема?
 
– Сьогодні говорити про якусь кризу на ринку послуг – ще рано. Якщо вести мову про Волинь та західні регіони, де ми присутні, то про кризу говорять два місяці, а в нас трохи збільшилася кількість чеків, але дещо зменшилася сума середнього чека. Товарообіг у нас за ці два місяці не змінився. Тут можна говорити про кризу послуг позикового капіталу. Перше, що ми відчули – це проблеми з кредитуванням тих проектів, які були сплановані на два чи три роки. Це також стосується тих проектів, які ми обговорювали під випуск облігацій. Але ми, як, мабуть, і інші сильні гравці на ринку, готуємося до кризи. Всі наші служби – і економічні, і фінансові, і комерційні, й адміністративні – готуються до такої ситуації, як ми її собі бачимо, зваживши на перебіг світової кризи. Особливо ми спостерігаємо за подіями у Східній Європі і зокрема Польщі, адже тісно пов’язані з цим ринком.
 
Криза в Україні, можливо, по-різному вплине на Західну і Східну Україну. Найбільше економічний спад може охопити індустріальні регіони, де зосереджені підприємства металургії, хімічної промисловості, будівельної галузі. Мова йде і про Київ, міста-мегаполіси. Там у людей не буде достатньо грошей, аби задовольняти свої потреби на достатньому рівні, або хоча б на тому, який був до кризи.
 
– Тобто різко впаде купівельна спроможність населення?
 
– Так.
 
– Під час антикризової наради Президент навів цікаві цифри. За його інформацією, цього року номінальні доходи населення зросли на 43%, а реальні – всього лиш на 8,7%. Чи спостерігалося зменшення купівельної спроможності населення на Волині?
 
– Я вже говорив, що зросла кількість чеків, однак мушу додати, що сума чека зменшилася. Тобто це свідчить, що в людей стало менше грошей. Тепер люди частіше йдуть за покупкою, але купляють товару менше. Раніше покупка була, так би мовити, тижневою, а тепер – на 2-3 дні.
 
Ще один нюанс – через кризу люди заощаджують на майбутнє гроші. Підготовка громадян до будь-якої кризи найчастіше проявляється у двох напрямках. Перше – це зберегти заощадження, а друге – запастися товарами, особливо – продуктами харчування. Ще з радянських часів існувала потреба закупівлі сірників, солі, цукру, консервів.
 
– Чи спостерігається зараз зростання цін на продукти харчування?
 
– На деякі групи товарів є підвищення, але не істотне. Ще суттєвого зростання цін не відбулося, наприклад,  на овочі і фрукти. Вартість імпортних – зросла, вітчизняного виробництва – знизилася. Сьогодні не можна стверджувати, що є масове подорожчання продовольчих товарів, воно – на рівні трьох-чотирьох місяців. Але ріст цін завжди нижчий від інфляційного росту. Наприклад, умовно інфляція становить 17% і настільки ж зросли ціни? Так – не буває. Тут все йде природним чином, адже дорожчають сировина, енергоресурси, особливо – газ. Але треба враховувати, що сьогодні знизилися ціни на нафтопродукти, і воно певною мірою збалансовує інфляційні процеси. На мою думку, найбільша проблема полягатиме у скороченні людей, зменшенні їхніх доходів. Ми бачимо по всьому світу, в тому числі і в Україні,  що людей переводять на 2-3-денний робочий тиждень.  Наприклад, Луцький підшипниковий завод  зараз працює неповний робочий  тиждень так само як і будівельники. Це призводить до зменшення грошової маси в людей. Ще одне питання – депозити. Люди раніше клали гроші, забирали, робили покупки, а нині це все заморожено.
 
– Населення зараз перебуває в інфляційних очікуваннях...
 
– Якщо долар упродовж п’яти років тримався в межах 5 гривень, то нині – на рівні шести і більше. І зрозуміло, що це не долар виріс, а гривня впала і стосовно долара, і стосовно євро. І це за собою потягне незрозумілі ціни. Ми ж то купуємо, приміром, фрукти за кордоном. І якщо раніше треба було заплатити п’ять гривень, то тепер – шість. Тому, умовно, ціна буде не п’ять, а шість гривень. Якщо ж гривня впаде до семи за долар, то буде сім. А в свідомості людей зафіксована інша ціна. Тобто падіння гривні призводитиме до здорожчання, окрім того, інфляційний процес нікуди  не зник. Він буде десь у межах 17-21%.  Його сьогодні трохи стримує стрімке падіння цін на нафтопродукти. Здешевлення нафти з 150 до приблизно 60 доларів за барель – це своєрідний феномен нашого часу.
 
– Якими заходами уряду вдасться компенсувати такі стрибки долара?
 
– Знаєте, це теж феномен України. Наші українські бізнесмени, як і прості люди, – вони живуть окремо від потуг політиків, потуг влади. Вони намагаються із будь-якої критичної ситуації вийти без революції. Українська революція пройшла на Майдані, в 90-х роках вдалося уникнути крові, тоді як в інших країнах траплялися збройні конфлікти. Людям я раджу дивитися наперед, не надіятися, що хтось щось зробить. Зроблять настільки, наскільки можуть. Ми це бачимо по Верховній Раді, по Кабміну чи Секретаріату Президента. Кожен свої кроки робить, тільки в яку сторону? Це ми побачимо пізніше.
 
Одні вважають, і я також, що отриманий кредит МВФ – це плюс. Інші – навпаки. Он Азаров пише, що ці гроші розкрадуть. Якщо переможе здоровий глузд, то відповідальність на себе візьме одна людина або невелика група людей. У цій ситуації треба діяти швидко і чітко. Ці 16,5 мільярда доларів від МВФ треба спрямувати на оживлення фінансової та кредитної системи, решта все – це дурниці. А далі вже потрібно контролювати, куди виділені гроші підуть. Якщо їх спрямують на якісь утопічні проекти і структури. Наприклад, для мене незрозуміло, чому держава може викупити «Промінвестбанк», щоб розбиратися з тими проблемами.  Кредитні ресурси потрібно спрямувати тим підприємствам, які працюють.
 
Криза споживання – це лише початок. Продовженням буде продовольча криза, на мою думку, – найстрашніша. Ми бачимо, що зараз робиться з довкіллям. Україна має колосальний шанс, бо її землі ще не настільки засмічені всілякою гидотою. В умовах цієї кризи люди повернуться до села.
 
– Як позначиться ця майбутня продовольча криза на Україні?
 
– Ця криза обов’язково позначиться на світі, в тому числі й Україні. Але Україну це зачепить якнайменше. Ми знаємо, що у нас за ґрунти, а українці на землі працюватимуть, потрібні лише технології. Землю ж звідси на забереш, її не перевезеш ні до Німеччини, ні до Америки. Виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка на власних заводах – це той шанс, завдяки якому Україна може стати процвітаючою державою.
 
– Тобто житницею світу?
 
– Це в тому числі. Хоча зернові можуть успішно вирощувати і Канада, і США. Україна сьогодні має величезний потенціал вирощування інших культур – тієї ж картоплі, буряка, моркви та інших. Я вже мовчу про молочну продукцію – цілий комплекс.
 
У будь-якому разі, криза дасть людям зрозуміти, що споживання в нас було якесь незрозуміле. У країні за 15 років з’явилися люди, які належать до кола найбільших багатіїв Східної Європи. Це – нелогічно, тому все стане на свої місця. Сьогодні кажуть, що Абрамович уже не має половини статку. Аналогічно буде і в нас. Олігархи серйозно втрачають капітал – акції коштують абсолютно інші гроші.
 
– Невже від економічної кризи найбільше постраждають не прості люди, а олігархи?
 
– Ні. Пересічні громадяни завжди постраждають. Якщо багатій матиме не мільярди, а мільйони, – йому однаково на прожиття вистачить.
 
Є інформація, що продуктивність праці китайця на будівництві у шість разів більша, аніж у слов’янина. У шість разів! Сьогодні говорять селянину в Камінь-Каширському районі, що йди за 100 гривень підсобним робочим на будівництво, – то він відмовляється. Мовляв, отримаю гроші по «чорнобилю», у мене дітей багато – держава допоможе. А за сто гривень він не хоче йти підсобним робочим у селі. Це також певною мірою розбестило людей – ніхто не хоче в полі працювати. Так не може тривати постійно, тому все повернеться на свої місця.
 
Якщо говорити по моїй галузі про продуктивність праці – можна порівняти з Данією. Якщо взяти заклад з однаковою площею і товарообігом, то в нас працюють сорок чоловік, а в них – одинадцять. От і вся комедія.
 
Ми платили за те, що не заробляємо. Ми видавали кредити, які не зароблені працею. Я в Копенгагені за три з половиною дні побачив чотири джипи. А в Луцьку їх стільки можна побачити за п’ять хвилин, мовчу вже за Київ.
 
– Криза спровокована ще й тим, що ми споживали більше, ніж виробляли?
 
– Ніж заробляли. Просто була переоцінена праця. Будемо аналізувати ситуацію в Польщі, Прибалтиці, Німеччині і рано чи пізно прийдемо до того, що в нас на однаковій торговельній площі буде така сама кількість працівників. Тоді замість трьох працівників умовно буде один, який умовно зароблятиме дві тисячі гривень. Тобто буде заробляти майже те, що виробив. А зараз працює троє, і заробляють, умовно кажучи, 4,5 тисячі гривень.
 
Бізнес у цій ситуації, яка станеться, повинен оцінити, чи він окупається, чи спроможний вижити і працювати. Якщо є економічний запас для людей, які працюють, для фірми  – тоді є перспективи. Кожне підприємство реально перегляне ситуацію. Якщо ж воно цього не зробить, то просто пропаде.
 
– Це означає, що так чи інакше, скорочення штатів – неминуче?
 
– Так, бо треба зробити перерозподіл між тими, хто працює, і хто ні. Ми готові говорити, що треба платити середньоєвропейську зарплату, але людина повинна на ці гроші зробити у три-чотири рази більше. Якщо ж цього нема, то ми платимо просто в повітря, з’їдаючи державні дотації чи банківські кредити. А вони ж не безкінечні.
 
– Тобто і ПАККО скорочуватиме працівників?
 
– Як і всі. Весь рітейл в Україні буде скорочувати дуже серйозно і швидкими темпами.
 
– Якщо спрямувати гроші від МВФ на оздоровлення фінансової системи, це виправить становище?
 
– Рятувати можна тільки те, що можна врятувати. На безнадійні речі гроші виділяти не варто. Якщо сьогодні українська металургійна продукція на 30% дорожча, аніж у світі, то ми шукатимемо дешевшої. Відповідно, металурги мусять зробити свою продукцію на третину дешевшою і спрямувати її на внутрішній ринок, наприклад, для машинобудування. Якщо не виходить – закривайтеся, а це робитиме хтось інший. Для прикладу, ми півроку тому закупили модуль на 10 тисяч квадратних метрів. Метал – виготовлений в Арабських Еміратах, бо він на 32% дешевший від українського.
 
– Як в умовах падіння купівельної спроможності населення вибудовуватимуть цінову політику мережі супермаркетів?
 
– Цінова політика ґрунтуватиметься винятково на ринкових засадах. Певне, що спостерігатимемо за діями конкурентів, також за тим, що робиться в Європі. Регулювання цін на соціальні продукти,  передбачені урядом 15-20 назв – це викидання грошей. Фактично, з одного боку – соціальні групи, з іншого – податок на прибуток. Обмежується націнка – 10-15%, а витратна частина лишається така сама. Ми це зробили і не заплатили ні копійки до державного бюджету.  То що ж ми робимо? Звичайно, соціально треба допомогти, дайте адресну продовольчу допомогу, але ціни не обмежуйте. Бо ж ті соціальні групи продуктів харчування купують не тільки малозабезпечені. В такому випадку все населення України отримує пільги.
 
– Чи змінилися політика облдержадміністрації у цьому питанні після того, як її очолив Микола Романюк?
 
– Нічого не змінилося, як було раніше – так є і зараз. Це питання не в компетенції ОДА, а все йде з Кабміну. Саме уряд своїми постановами і розпорядженнями контролює інфляційні процеси і змушує це робити. Це урядова адміністративна міра, яку на місцях просто повторюють. Виконавча влада на місцях – залежна від столичних чиновників, вона не виборна.
 
– В умовах політичного протистояння влада спроможна протистояти кризі?
 
– Держава не впливає і зараз не може вплинути на вирішення кризової ситуації. Ухвалили антикризовий закон – і слава Богу, взяли кредит у МВФ. Ви ж бачите, що більше нічого не робиться. Відчувається, що є якісь потуги Президента, робляться якісь кроки. Все інше – політичні ігри. Одній партії не вигідно те, що влаштовує іншу партію. Однак політичні сили повинні враховувати, що вигідно людям, але ж цього не робиться. Кожен депутат має свою правду – в результаті 450 правд на одне і те ж рішення. Тому треба зосередити владу на конкретних людях, які нестимуть відповідальність. Колективна відповідальність  до хорошого не приводила. Вона реальна лише в країні зі сформованою демократичною системою, коли всі разом працюють над вирішенням проблем. А сьогодні в нас відстоюють то східні, то західні, то приватні інтереси. Політична нестабільність лише поглибить кризу.
 
– Наскільки впливає політика на ведення бізнесу?
 
– Впливають залежно від того, якій групі людей що вигідно, хто дійде до влади і які питання зможе вирішувати.
 
– Тобто протистояння у сесійних залах міської чи обласної ради переноситься на бізнесові стосунки?
 
– Не переносяться, вони лише між собою там свої інтереси вирішують. Сьогодні весь світ жахається нашої дозвільної системи на будь-що – будівництво, торгівлю. Де тільки замішана якась державна структура – там проблема. А люди між собою завжди домовляться.
 
– Наскільки ймовірне перетворення Волині з дотаційного на самодостатній регіон?
 
– Волинь як була, так і лишиться аграрним регіоном. Кілька виробництв, можливо, і посилюють економічний потенціал, але всі розуміють, що однаково потрібно будувати економіку на продукції сільського господарства та її переробки. Всі говорять, що сільське господарство дотаційне. А ви заплатіть півтори тисячі за тонну пшениці – за світовою ціною – і не треба ніяких дотацій.
 
– Зараз на місці базарів виростають торгові центри. Яка доля чекає на ринки?
 
– Щороку товарообіг і значимість ринків, особливо продуктових, зменшуватиметься. Я, наприклад, уже давно не був на ринку. Так само й інші люди раніше значно частіше бували на ринку, аніж зараз. Наскільки скоротиться частка ринків у товарообігу – важко сказати. Але ця криза схилила шальки терезів на бік ринків, тому що люди сільськогосподарську продукцію вирощуватимуть, і вона на ринку буде дешевша. Волинь – це ж не Донбас, у нас кожен як не живе в селі, то має там родичів. А те, що виросте на городах, має попасти на прилавок, бо ж люди, які продукцію виростили,  все самотужки не з’їдять. А загалом моя порада для всіх людей – сподівайтесь тільки на себе.
 
Розмовляв Юрій АНТОНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---