Суд призначив покарання «яєчному» зловмиснику

Пошліться на першоджерело. Це не ваша новина

Тобто, поплічник ригіоналів навіть штраф не заплатить.

Невірно відбився текст: не цей хлоп-хуліган з намови українофобів "рятував поляків", а це рубрика до статті нижче. Це помилка провайдерів чи як там називаються обслуговувачі інтерсторінок. Прошу виправити. З повагою, дякую!

Сучасники українці дружать з поляками, а поляки з українцями. Політики нас баламутять. Нас, українців фізично болить приниження нас у Польщі. Тому я наводжу відомості про врятування польської сім'ї в далекому 43-му Миколою Куделею. Просимо опублікувати цей текст або знайти цю сім'ю ( їм було по 30, тепер мінімум хто зна чи живі, але ще є нащадки їхні.Відізвіться, хай Польща знає, що і в нас були і є благородні люди.Ідучи дорогою що вела до Села Буратина ( тепер Веселе), їдуть дві фури поляків.Сотенний Макух дає наказ арештувати, садовить по двох стрільців на кожну фуру, які слідують за нами. Ці дві фури були з колонії Григоруфка, коло села Шепель. Вони, як багато інших поляків вдень приїжджали попорати худобу, а на ніч втікали до Торчина під охорону своєї поліції, бо ночами нападали на них групи УПА. Ще далеко до цього я був великим противником бандитських розбійницьких воєн, таких страхітливих в нашій історії, які вели століттями російські варвари, де вбивали мирне населення. /.../ Я завжди був проти сліпого гніву боротьби з цивільними людьми. Закономірність війни воїн з воїном. Розбій це не війна, бунт не революція. В цьому надзвичайному хаосі своїх роздумів, як рятувати ці сімї цивільних поляків, для багатьох було незрозумілим. Все ж я рішаюсь на цей крок... /.../ Заручився підтримкою своїх людей і... В ту мить я , наче стиснута пружина, вискакую вперед, щодуху доганяю чоту, яка віддалилась яких метрів пятдесят. Задиханий звертаюся до сотенного Макуха, / справжнє імя Василь Станіславів/: _ "Ми знаємо цих людейщо це є мирні трудолюбиві громадяни, не шовіністи. Прошу звільнити їх... Сотенний Макух проявив велику гуманність, /.../ не сказавши ні слова, дав команду звільнити ті фури, які повільно їхали, як на смерть. Перша з них вже переїхала місток через річку Сарна. Макух піднімає руку зупиняє фуру, на якій сидів чоловік років і тремтячими руками тримав віжки. Быля нього сиділа його дружина, ззаду у сплетеному з лози /.../ полупешку-кошику, який вкладається у віз, накриті діти, які виглянуть і знов ховалися з головами під ковдру. Сотенний тоном выйськовика говорить до полякв: які їхали, як на смерть. ы які їхали, як на смерть. ы Оця людина показує рукою на мене, ручається за вас, що ви є добрі люди, тому я вас відпускаю. Стрільці позіскакували з фур і кинулись наздоганяти свою частину. Тимчасом поляк був наче паралізований. Сидів блідий, ні на що не раагував. Він стояв наче примерзлий до льоду... Тоді я підійшов до нього забрав зрук віжки і гукнув до коней"Вйо... Ксоб!" Почав розвертати по бруку. підбігли згадані мною дядьки, відкинули задок фури, щоб не зламати розвори , і фурабула повернута на Торчин. В тій же миті полька яка сиділа поруч з чоловіком, її тепла хустка зсунулася на плечі, коси теж були неслухняні, оніше вийшла з паралічу-страху, усвідомивши реальну дійсність. Коли я віддав віжки в руки фурману, вона судорожно хапає моїруки в свої, скроплює їх своїмисльозами, безчисельно обціловує, промовляючи: ( по-польськи) "Богом даний. дорогий чоловіче, я і мої ці малідіти до своєї смерті будемо до Бога молитись за панове життя і здоровя, що пан нам врятував життя!" Що ж я у тій хвилі іміг їй відповісти, коли клубок болю застряг в горлі, і я душею сам заплакав над людською недолею. Над тими українцями з дітьми, якітак само попадали в руки поляків і безневинно гинули. Пригадалися слова мого Бога Кобзаря6 Отак-то, ляше, друже-брате! Неситії ксьондзи, магнати Нас порізнили, розвели, А ми б і досі так жили. Подай же рукукозакові І серце чистеє подай! І знову іменем хРистовим Ми оновим наш тихий рай... /.../ Коли я звільнив свої руки від її щирих поцілунків. вона сердечно ще мовила слова вдячності, бажала мені бути щасливому, довго жити і все пережити... Таку картину годі передати словами... А поляк, вимйшовши з екстазу-переляку, вдарив батогом по конях, колеса затарахкотіли по бруківці бетонного містка через річку Сарна.Жінка обернулася, мазхала руками ще щось говорила до мене, але раптове стукотіння возів вже не давало змоги зрозуміти її благородних слів. /.../ Сила мого чину була в непохитній совісті і правді... /.../ Роздумуючи над страшним минулим, хочеться підкреслити, якби було більше таких рятувань зі сторони поляків і українців...як того січневого дня біля моста через невеличку річку Сарну в селі Буянях коло містечка Торчин, було б набагато менше пролитої невинної кові. ( Далі автор звертається якщо є ще хтось живий згаданої події, від якої вже минуло... /.../ більше півстоліття, відгікнутись... Але, на жаль, вже той рятівник відійшов давно у вічність це був спогад у 1997 році. Але ми, сучасники, хочемо, щоб його воля була сповнена. Дякую!

Було б дуже смішно, якби не було так сумно. Цікаво, чиє безглузде завдання виконував цей горе-невдаха, який приїхав з іншого кінця України і, що він хотів цим сказати? Дуже хотілося б поспілкуватися з ним. На дуже "ідейного" він зовсім не схожий і на розумного також,виходить він просто "інструмент" в чиїхось руках. Дуже прикро, що ми, українці,себе зовсім не поважаємо.

Бред! Сажать за яйцо! В Европе практически каждый премьер и президент получал в лицо или яйцом, или тортом, но никого никогда за это не судили! Только штрафы! Опять поляк важнее украинца-поэтому украинцев, как "недоевропейцев" надо наказывать по полной?!

Етот мудак к украинцам неимеет никакого отношения.Ето прогусская швайне.