USD 39.00 39.37
  • USD 39.00 39.37
  • EUR 39.20 39.60
  • PLN 9.76 9.94

Успадкована «прихватизація» чи дерибан по-старовижівськи?

2 Березня 2017 15:09
Наприкінці минулого року прокуратура Волинської області відкрила кримінальне провадження стосовно посадових осіб Старовижівської районної ради. Щоправда, поки за фактом зловживання службовим становищем представником органу місцевого самоврядування. Йдеться про Анатолія Оніщука і його ймовірну участь у приватизації його ріднею земельного наділу. Своєю чергою, співробітники Департаменту захисту економіки Національної поліції України також здійснили перевірку та виявили порушення земельного законодавства, йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини №8 (56).

За висновками останніх відкрили ще одне кримінальне провадження, в якому фігурує колишній інженер-землевпорядник Іван Дячук. У діях цього екс-посадовця поліцейські виявили ознаки злочину, що підпадають під ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України. Йдеться про службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання й видавання завідомо неправдивих документів.

Згодом обидва провадження об’єднали в одне, оскільки в них ішлося про факт фальсифікації державного акта на землю, виданого спадкоємцям нині покійного Михайла Євтушика. Саме останні, розмахуючи (за версією слідства, – ВН) підробленими документами, минулоріч позивалися до Миколи Крисюка, в якого й відібрали майже дві сотки ділянки, що ними цей чоловік користувався тридцять років поспіль.

КОРИСНЕ СУСІДСТВО

Михайло Євтушик жив у Старій Вижівці, де працював залізничником. Мешкав чоловік у невеличкій дерев’яній хатинці, поблизу якої ще в радянські часи роздавали земельні наділи іншим людям. Дехто з новоспечених користувачів забудував отриману земельку, а дехто лишень почав зводити майбутнє обійстя. Деякі ж взагалі не скористалися своїм правом на ділянки, тому їх врешті-решт повернули у власність громади. Допоки тривали усі ці зміни, зять дочки Михайла пан Анатолій Оніщук, напевне, й вирішив допомогти родині. Таким чином одна ділянка діда Михайла перетворилася на дві, які, до речі, суттєво збільшилися в розмірах. І доросли до таких, у яких вже в часи незалежної України дозволялася безплатна приватизація...

Так, очевидно, у приватизовані спадки й увійшли покинуті землі, розташовані поряд. І не тільки покинуті. Під шумок відібрали майже дві сотки ще й у жителя Старої Вижівки Миколи Крисюка. До того ж, чоловік отримував згадану ділянку із прямим цільовим призначенням: для будівництва житлового будинку та господарських споруд. І навіть тридцять років тому звів там фундамент, але... Про все за порядком.

Ще у 1985 році Микола Сергійович взяв виділену рішенням місцевої влади земельку й відразу ж залив фундамент під майбутню хату. Та часи змінилися, і продовжити будівництво дому Микола Крисюк не зміг. А тут ще й дружина важко захворіла. Та й постійну роботу чоловік утратив. Тож користувався тим наділом, висаджуючи городину довкола зведеного фундаменту.

А поряд стояла хатинка. Жив у споруді той старенький дідусь Михайло. Жив собі та й жив доти, доки настав час передавати наділ у спадщину синові та доньці. Зауважимо, що в радянські часи у селищі міського типу більш як дванадцять соток ніхто ніколи не мав. Принаймні, не отримував більше землі для будівництва чи ведення присадибного господарства. Тому дуже дивно, що син та донька Михайла після його смерті приватизували майже чверть гектара. Звідки ж узялися додаткові сотки? І чому в їхню власність перейшли довколишні ділянки, на яких ще у дев’яності планували будуватися зовсім інші люди? Проте додаткові сотки все ж перейшли...

Чому? Бо ж не секрет, що чоловік онуки згаданого Михайла працював і, до речі, донині працює у Старовижівській селищній раді керуючим справами органу місцевого самоврядування. Та ще й у кабінеті поряд із головним архітектором району. Тому, напевне, і «прихватизували» ту ділянку як захотіли. Сіли й, очевидно, намалювали державні акти на землю, які виписали на сина та доньку Михайла. «Склепали», певне, ті документи без будь-якого погодження із сусідами та виносу меж у натурі.

«Я там ні до чого. Моя дружина Ніна і справді успадкувала частину ділянки, яку після діда Михайла приватизувала її мати Василина. Тобто моя теща, яка й передала їй свою частину ділянки», – розповідає керуючий справами Старовижівської селищної ради Анатолій Оніщук.

А другу частину наділу прийняла у спадок ще одна онука діда Михайла – Олександра Євтушик – після свого батька Івана. Одне слово, прийняли і замовчали. Не казали нікому нічого доти, доки не настав час забирати успадковане в натурі.

«Ця земля раніше була на околиці нашого селища. Тож мій дід постійно нею користувався. Потім почали її забирати й роздавати іншим людям, – пояснює Олександра Євтушик. – Але в мене є архітектурний план із мокрою печаткою, де зазначені справжні межі дідової ділянки».

Звісно, план є, але чи є рішення селищної ради про надання дідові Михайлові тієї землі? Та ще й у такому розмірі?

«Ні, немає. Є у мене архітектурний план і рішення суду, в якому йдеться, що це моя ділянка, – апелює пані Євтушик».

Виходить, що достатньо намалювати архітектурний план – і все? Ти господар? До слова, встановлено, що у державному архіві області зберігається зовсім інший план, а в управлінні краю, що керує земельними ресурсами, взагалі третій... І всі ці плани – з мокрими печатками.

Однак у статті 118 Земельного кодексу України сказано: «Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього кодексу».

Тобто, згідно із законом, передають земельку у власність суто за рішенням селищної ради, а не за якимось архітектурним планом.

ТОЙ ПРАВ, У КОГО БІЛЬШЕ ПРАВ...

Отож, усе було б гаразд, якби не одне але... У частину земельної ділянки, яку приватизував батько Олександри Євтушик, раптом увійшли майже дві сотки, що були у постійному користуванні Миколи Крисюка.

Виходить, що, малюючи згаданий державний акт (згідно з архітектурним планом, – ВН), старовижівські спритники просто взяли й відрізали від ділянки пана Миколи шматок території. Очевидно, відтяли земельку, де він роками вирощував городину та мріяв у майбутньому добудувати власну садибу. Мріяв, планував, хоча й нікуди не поспішав. Адже думав, що ніхто не наважиться відібрати наділ, виділений йому під забудову. Тим паче, що аж ніяк не всі українці встигли приватизувати свої ділянки, на яких і донині стоять їхні садиби.

І ПОКІЙНИКИ ПОГОДЖУВАЛИ МЕЖІ

Натомість теперішня сусідка Крисюка Олександра Євтушик та дружина Анатолія Оніщука Ніна лишень у 2015 році заходилися встановлювати межі своєї приватизованої території. Почали узгоджувати й навіть склали відповідний акт, який підписали... покійні Іван та Василина. У такий спосіб, одне слово, й захопили шматок наділу, на якому більш ніж тридцять років розташований город Крисюка.

Останній ніяк не міг збагнути, яким чином його земля раптом стала сусідською, і кинувся скаржитися у всі правоохоронні інстанції. Але зась... Суд визнав, що Олександра Євтушик – власниця тих соток, а тому Микола Сергійович зобов’язаний покинути свій город, віддавши їй спірну ділянку. До речі, земельний наділ Крисюка служителі Феміди у своєму рішенні раптом назвали... зайнятим самовільно.

Звісно, чоловік, у якого важко хворіла дружина, зміг лишень писати, аби захистити свої права. Де ж йому взяти гроші на щось інше? Тому й захищався як міг. І, звісно, не захистився.

У результаті тієї писанини, як відомо, суд виніс рішення про звільнення Крисюком спірних соток. Оскільки, згідно із державним актом, ця територія відтепер належала його сусідці. Цікаво, а на яких підставах? Адже ніхто у Крисюка тієї земельки з користування не вилучав. Принаймні, у законний спосіб. До того ж, на його ділянці вже давно розпочалося будівництво приватного будинку. Тобто згаданий наділ постійно використовували за прямим цільовим призначенням.

Проте виходить, що можна й так. Узяти і, приміром, забрати шматок присадибної ділянки, яку людина з тих чи тих причин ще не приватизувала. А далі йти до суду й узаконювати свої сотки, оскільки на руках уже є державний акт про приватизацію. І не біда, що цей акт намалювали на коліні...

ВІДІБРАЛИ ЗЕМЛЮ ТА ПРИТЯГНУЛИ ДО КРИМІНАЛУ

До речі, про приватизацію. Яким чином могли нині покійні Іван та Василина у далекі дев’яності приватизувати ту ділянку без чітко встановлених меж? Чому ж вони не спитали згоди у сусідів? І взагалі, хто й коли виділив їм спірну землю? Чи просто все це фальсифікували заднім числом, а тому й без дозволу влади та сусідів?

Натомість у судовому рішенні про усунення перешкод у користуванні представники Феміди наголосили, що Крисюк начебто самовільно захопив згадані сотки. І заплющили очі на той факт, що саме у Миколи Сергійовича є і відповідне рішення селищної ради, і технічна документація, отримані та виготовлені ще в 1985 році. Заплющили, щоб ствердити, що Крисюк захопив землю самовільно?

Та, зрештою, так і будуть казати, оскільки до відповідальності інженера земельного відділу досі ніхто не притягнув. Упав землевпорядник на дно, а з ним кудись поділася і вся правда...

Наразі ж засудили до криміналу. Ні, не зниклого землевпорядника, а Миколу Крисюка за те, що він не віддавав спірних соток. Правда, ухвалою районного суду його великодушно звільнили від покарання. Мовляв, тіштеся, Миколо Сергійовичу, що не потрапили за ґрати, відстоюючи своє право на землю. А щодо зменшення розміру наділу пояснили, що і справді він отримував у користування вісім соток, однак донині залишається невідомим, де ж межі тієї ділянки.

Це ж не його приватна власність, тож можна її шматувати на власний розсуд. Кому? Та хоча б тамтешньому землевпоряднику, якого бідолашні правоохоронці не можуть упіймати вже кілька десятиліть поспіль.

До слова, нещодавно Апеляційний суд Волинської області скасував судове рішення районного суду і відправив справу на новий розгляд.

Хоча й дещо раніше, схоже, планувалося інше. Позаяк дуже вже не хотіли притягувати згаданого державного службовця до відповідальності за законом. Тому й перевісили усі проблеми на Миколу Крисюка. Однак часи змінилися, і правоохоронці відкрили кримінальне провадження, за яким нині проводять розслідування, аби з’ясувати, хто виписував сумнозвісний державний акт. Хто й чому на рішення селищної ради про виділення Миколі Сергійовичу землі планував... просто начхати.
Старенька хатинка – спадок діда Михайла


P.S. Днями Старовижівський районний суд відмовив слідчому поліції у наданні матеріалів цивільної справи. Мотивували служителі Феміди своє рішення тим, що представник правоохоронного органу детально не пояснив, кому і для чого потрібні згадані папери. Зрештою, можливо, й так. Однак така відмова – радше виняток, аніж правило. Тому, хто ж насправді не хоче сприяти слідству, покаже час, адже згадана відмова може бути й абсолютно законною, а може...

Олена МОРОЗ, Стара Вижівка

Фото автора
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 6
Я Показати IP 2 Березня 2017 16:07
Анатолій Оніщук - керуючий справами Старовижівської РАЙОННОЇ ради!
Анонім до Я Показати IP 5 Березня 2017 07:57
Злочин є злочин і скоєний він "керуючим"районноі чи селищноі ради суті не змінює.
Анонім Показати IP 2 Березня 2017 21:18
Олена мороз....я бачу до вас ще в суді не позивалися...за наклеп та розповсюдження неправдивоі інформаціі із стягнення моральноі шкоди. Для початку, ніж робити своі наклепи, слід читати рішення судів. Ато крім бабла нічого не бачите...заказухи пишите
Анонім Показати IP 3 Березня 2017 02:39
От погано, що за наклеп та публічні такі абсурдні обвинувачення не має кримінальної відповідальності.
Анонім до Анонім Показати IP 5 Березня 2017 08:00
Не спиться анонім?На злодію шапка горить.
ПАТРІОТ Показати IP 3 Березня 2017 16:00
коментар було видалено

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus