USD 26.75 26.85
  • USD 26.75 26.85
  • EUR 29.00 29.18
  • PLN 6.30 6.39

Історія луцьких бернардинів: барокове минуле собору Святої Трійці

Собор Святої Трійці у Луцьку - храм з високопосадженими куполами відіграє вагому роль у формуванні образу міста. Про барокове минуле собору читайте в матеріалі Хронік Любарта.

Розкішний бароковий оборонний монастир із підземними ходами! Як мало сьогодні про це згадують. Та історія цього об’єкта настільки ж багата, наскільки він височіє у наш час над усім містом. Факти і події в монастирській кліо написані доволі непогано, тож можна складати детальну хронографію історії. Читайте далі про найцікавіше з того, що стосується костелу бернардинів до перероблення його на православний собор.



Козаки грабували – шляхта будувала

«І нехай воздасть нам Бог сили піднятися з руїн, і запанувати мирові та добру над пристанищем святого Бернардина», – так закінчив свою молитву священик без монастиря Антоній Янишевський, тікаючи з міста. Подумки він стояв уночі над попелищем спаленого монастиря, яким доручили керувати. Напередодні великий ґвалт зчинився в Луцьку: мов темна орда, сунувся розлючений натовп від храму до храму і грабував місто, спалював усе на своєму шляху. Сріблястий півмісяць пробивався крізь нічні хмари над Луцьком, заливав світлом розпач священика. І вже не руки у молитві, а тільки обгорілі стовпи, з яких мимоволі ще сходив дим, були простягнуті до неба в усій своїй немочі. Тоді в місті була суцільна ніч.

Події 1648 року надовго відбилися на історії Луцька, на його мешканцях, а особливо на католицьких святинях. Християни та юдеї – усі разом захищали місто від нападу розгнузданих козаків і їхніх помічників татар. У коловороті безкарності, кажуть, до ватаг приєдналися деякі жителі навколишніх сіл. Під час нападу на Луцьк постраждало дуже багато людей і храмів. Костел же бернардинів, якому вже потім надали міцності і ролі бути захисником-фортом міста, ущент розграбували. Винесли усе майно, забрали навіть балясини зі сходів. Монастир пограбували й підпалили, меблі та вівтар костелу порубали, забрали дзвони, ікони, інші коштовності…

Ченці ордену бернардинців оселилися в Луцьку десь на початку XVII століття. Завдяки підтримці місцевої шляхти почали тут свою діяльність і отримали в користування дерев’яний костел святого Христа. А от храм цей є справжньою загадкою, бо таки невідомо, з якого часу він існував. Є відомості, що костел з таким посвяченням був у Луцьку вже в XV столітті. А це ще часи Великого князівства Литовського. Часи минали, бернардини з’явилися у місті, і в 1640-х роках Агнєшка Станішевська, дружина луцького земського судді, фундувала шмат землі біля костелу святого Христа та гроші на побудову монастиря. Тут же заснували шпиталь для убогих. Він діяв протягом віків аж до закриття монастиря в ХІХ столітті.

Скупі залишаються в дереві

Осідок отців-бернардинів був поза містом на горі. Розташування було вдалим, бо з висоти оглядалося все місто. З іншого ж боку, монастир був поза оборонними міськими валами при самій дорозі на схід, отже, відкритий для ворогів. Потихеньку монахи починали розгортати діяльність. Після подій 1648 року вони оговтувалися поволі, з часом придбали орган. Окремих земель десь поряд з містом монастир не мав. Проте ченцям було надано землю від монастиря до річки Глушець – тут вони розбили фруктовий сад. Поруч з монастирем був мурований будиночок, використовуваний під пекарню. Відомо також і про бернардинську броварню. Тримати її було зручно і вигідно, оскільки придорожнє розташування монастиря давало можливість добре торгувати з приїжджими. Саме дорога і подорожні й визначили подальшу долю монастиря.

Якщо гуляти вулицею Лесі Українки, то можна побачити, що в районі перетину з вулицею Кривий Вал вона має вигин. Історія дає певні здогади, звідки взявся цей вигин. Попід самими монастирськими вікнами проходила дорога, що дуже не подобалося ченцям. У 1673 році вони подали скаргу до польського сейму з клопотанням перенести дорогу. Клопотання задовольнили. Імовірно, основна дорога з міста на схід тепер стала оминати монастирську територію з боку сучасного розташування Театрального майдану. Тож і лінія нинішньої вулиці Лесі Українки «вигнулася» в бік майдану від напрямку на храм.

Минуло лиш півстоліття відтоді, як козаки розорили обитель, коли одного серпневого дня 1696 року настоятель монастиря Сильвестр Славочевський грюкав у двері мешканців околиць міста. Він вимагав чимскоріше бігти з повними води відрами до монастиря і гасити його. Та ні міські сторожові, в чиї обов’язки входив нагляд за пожежною безпекою, ні монастирська братія, ні налякані вогнем міщани нічого не могли вдіяти. Вогонь усе розгорявся і дуже швидко дерев’яне приміщення костелу зайнялося повністю. Встигли винести деякі богослужбові речі. Люди безпорадно метушилися навколо вогнища, а за ними спокійно спостерігав чорний ворон, який сидів на цвинтарних пам’ятниках неподалік. У той момент він уособлював силу і незворушність стихії, яка прирекла костел на повну руйнацію.

Біда прийшла з того боку, з якого ніхто її не очікував. Як з’ясували в процесі слідства, костел підпалили. Палієм виявився органіст костелу. Він зізнався, що затіяв пожежу, аби приховати крадіжку. Після цього шляхтичі Гораїни і Ліновські пожертвували кошти на будівництво нових монастиря й костелу, також дерев’яних.

Далі – усе, як в Умберто Еко. Маловідомий рукопис «Опис міста Луцька і Волині», що його склав чернець давнього монастиря, був би вже загубленим, якби його не опублікував консерватор Збігнєв Ревський у луцькому суспільно-науковому місячнику «Зніч» у 1930-х. Минули десятиліття, і відомості про працю ченця опублікував дослідник Богдан Колосок. Що ж такого цікавого повідав невідомий монах? А розповів він одну історію, як луцькі бернардини через скупість настоятеля позбулися дуже щедрого дарування.

Якось із Поділля на Волинь мандрував скарбник (той, хто завідував фінансами) із Брацлава Павло Майковський. Їдучи до Луцька, він дізнався, що бернардини не мали власного мурованого костелу. Скарбник вирішив свої гроші віддати «на хвалу Божу», щоб ченці могли збудувати величний храм. Майковський не став наближатися до монастиря бернардинів своїм великим екіпажем, а підійшов пішки, одягнений, мов бідняк.

«Пустіть мене на спочинок, я вам щедро віддячу», – закликав подорожній недавніх погорільців. Та настоятель монастиря Феліціан Сєкєрський звелів дати йому тільки шматок хліба і кухоль пива. Така «щедрість» не сподобалася багатому скарбнику і він пішов теперішньою вулицею Лесі Українки вниз – туди, де був маленький і напівдерев’яний монастир тринітарів. Ті його щедро погодували, хоча самі не мали достатньо коштів. За такий прийом Майковський вирішив гроші, спочатку призначені для бернардинів, віддати тринітаріям. Так останні отримали можливість побудуватися, а бернардини залишилися «в дереві». Фундував їм Майковський щотижня булку хліба, а щомісяця – бочку пива на віддяку.

Такий стан справ головної проблеми не залагоджував. Найбільший католицький орден Речі Посполитої, осідок якого розташовувався при в’їзді в коронне Луцьк, вимагав чогось величнішого і монументальнішого. І деякі люди вже виношували плани...

Троянда у підкові

Бароко. Стиль, який заполонив усю Європу від Альбіону до Дніпра. Відповідь католицького світу «усім цим протестантам». Явище, яке несло загальні цінності доби в кожен регіон і, переймаючи місцевий колорит, втілювалося у різноманітні варіації стилю. Бароко! Велична епоха шедеврів архітектури, малярства і музики.

«Як вони могли намалювати вульгарного бідняка у храмі? Що це за корзина, яка от-от упаде зі столу? Хто узагалі допустив цього маніяка Караваджо до церкви? Я такого не приймаю! І що це за такі гнуті лінії на фасаді нового Петрівського храму? Хто це все вигадав?!» – так собі думав традиційних поглядів італієць, який чи не першим у світі стикнувся з новим явищем, що захопить півпланети на найближчі півтора століття.

Бароко не залишає байдужим. Воно звертає на себе увагу, кричить, здіймає ґвалт, проникає у глибини душі, змушує відчувати, співпереживати, дивуватися, обурюватись і захоплюватися. Твори бароко ніби «розуміють» людину, інтерферують з її відчуттями, творячи естетичну сутність. «Я буду великим, величним і завоюю прихильність мас», – так самозакохано, гучномовно, але зовсім не голослівно заявляло про себе бароко, і на прикладі майбутнього комплексу бернардинів у Луцьку це буде видно дуже переконливо.

На початку XVIII століття група шляхтичів на чолі з Радзивіллами вирішила, що луцьким бернардинам треба щось нове і сучасне. Вони замовили й оплатили проект нового мурованого оборонного барокового комплексу монастиря та костелу. У 1720 році почалися будівельні роботи. Планувалося, що комплекс має вражати своїм розміром і бути свого роду воротами в Луцьк, маючи при цьому й оборонне значення. Кароль Радзивілл виділив 56 тисяч злотих на будівництво комплексу.

Дуже цікава задумка комплексу: мурований монастир у плані є підковоподібним з «вушками» на краях підкови. У центрі розташовується великий мурований костел у формі троянди. Ідея була настільки цікава і «пропіарена», що потрапила на карту Руської провінції ордену бернардинів як символ Луцька. Мапа називається «Tabula chorographica Provinciae Russiae» й видана десь усередині XVIII століття. На ній – зображення комплексу луцьких бернардинів – троянди у підкові.

Проте щось пішло не так. Як свідчить давній літописець в «Описі міста Луцька…», бернардинському керівництву не сподобався заламаний дах «трояндового» костелу, тож вони запросили архітектора Павла Гіжицького переробити проект храму. Підковоподібний монастир не чіпали. А тим часом фундаменти троянди вже було закладено, монастир уже практично збудовано, оскільки роботи тривали ще з 1720 року. Настоятель монастиря Григорій Михайловський наказав розібрати фундаменти. На їхньому місці стали закладати фундамент того костелу, який для бернардинів намалював Павло Гіжицький. Не було б це бароко, якби справи розгорталися лінійно.

Гіжицький, архітектор-єзуїт, створив простіший, але не менш витончений костел на основі хрестової ідеї храму. Фактично, замість троянди у підкові вийшов хрест у підкові. Будівництво завершили аж у 1789 році. У храмі висіли портрети жертводавців. Загалом всередині було 10 вівтарів з живописними полотнами XVII-XVIII століть. У головному вівтарі містився образ святого Франциска (варто вказати, що бернардини – східноєвропейське відгалуження ордену францисканців), написаний у Римі.

Підземні ходи є і досі

Комплекс бернардинів вийшов справді дуже гарним і величним. Крім того, невідомий архітектор троянди у підкові за ідеєю Кароля Радзивілла вміло врахував природний рельєф – він дугою описав пагорб і помістив усередині високий костел як домінанту над усією заплавою річок Стир та Глушець.

Проте мав комплекс і інше значення – він був оборонним. До оборонної функції творці підійшли комплексно. На зовнішній стороні вигину приміщення монастир має дві вежі, з яких планувався обстріл ворога. Крім того, обстріл передбачили і з кінців підкови, які мали виступи. Поряд із комплексом був насипний пагорб, з якого вели спостереження за околицями і замком. У пагорбі були влаштовані муровані приміщення для солдатів на випадок воєнних дій.

Та найзагадковіший оборонний об’єкт – три підземні ходи, які вели від комплексу бернардинців. Два з них починалися від монастиря. У 1936 році їх дослідили. Вони мали довжину по 120 метрів й висоту 1 метр. Тягнулися в бік річки Глушець і під нинішньою вулицею Парковою з’єднувалися в один хід. Бачили ці ходи і в 1967 році. Тоді, на жаль, їх частково знищили. Проте є і третій хід. Його влаштували для проходу в іншому напрямку – від спостережного пагорба в бік міської брами – нинішньої вулиці Кривий Вал.

Згідно з деякими свідченнями, під час спорудження будинку зв’язку на перетині Лесі Українки і Кривого Валу в котловані бачили давню споруду, схожу на хід. Проте досліджень не провели. Це ще одна загадкова сторінка масиву луцьких підземель.

Луцький зразок європейської спадщини

З часу побудови комплекс бернардинів вражав своїх сучасників. Його згадували у своїх творах чи не всі мандрівники, які приїжджали в місто зі східного напрямку. У той час не було такої густої високої забудови, як зараз, тож із пагорба, де розташований монастир, відкривався вигляд на все місто. Зрозуміло, що монументальний комплекс на пагорбі виднівся здалеку і на під’їздах до міста. Шотландський священик Ебенезер Гендерсон подорожував Російською імперією і відвідав Луцьк у 1821 році. Комплекс бернардинців вразив шотландця, він назвав його «чудовим і величним палацом біля східного в’їзду в місто» і зауважив, що комплекс поряд із церквами інших католицьких орденів «разом із обширним і старим романтичним замком додають атмосферу величі місту».

Костел і монастир бернардинів малювали як сам, так і вигляд на місто, який відкривався з його пагорба. Відомі твори різних авторів, зокрема Наполеона Орди, який зробив акварельний вигляд комплексу від річки Глушець, а також змалював каплицю Скорботного Христа на фоні міста.

«Будівля Гіжицького у Луцьку тим цікава, що давній костьол і кляштор бернардинів належить до найбільш видатних архітектурних композицій пізнього бароко в Польщі», – відгукувався луцький польський дослідник міжвоєнного часу Збігнєв Ревський.

А дослідник історії архітектури Луцька наших часів Богдан Колосок так писав про пам’ятку: «Вміле врахування природних умов і багатство архітектурного задуму в дусі найкращих європейських зразків ставлять луцький Бернардинський комплекс у ряд найкращих ансамблів України. Він належить до найвизначніших не лише в Україні, а має і європейську значимість».

Ми неодмінно повернемося на сторінках нашої газети до історії цієї пам’ятки луцької старовини, щоб зрозуміти, як костел бернардинів перетворився на православний Свято-Троїцький собор, адже в середині ХІХ століття його барокова історія завершилася.

Олександр КОТИС

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 5
Волинянин Показати IP 2 Липня 2015 21:20
Можливо тому, що цей волинський, цитую: "храм цей є справжньою загадкою, бо таки невідомо, з якого часу він існував. Є відомості, що костел з таким посвяченням був у Луцьку вже в XV столітті", потім і лютували козаки?. Адже Джахар Дудаєв писав про українців:""Самая большая ошибка - это пренебречь украинцами. Посчитать украинцев слабыми. Обидеть украинцев. Никогда не обижайте украинцев. Украинцы никогда не бывают так слабы, как вам кажется. Не дай Всемогущий Аллах изгнать украинцев или отобрать что-то у украинцев. Украинцы всегда возвращаются. Украинцы вернутся и вернут своё. Но когда украинцы возвращаются, они не умеют рассчитать силу и применить её пропорционально. Они уничтожают всё на своём пути. Не обижайте украинцев. Иначе, когда украинцы вернутся на землю, где похоронены их предки, то живущие на этой земле будут завидовать мёртвым" Джохар Дудаев, из книги "Атака Ичкерийского Волка"
Анна Показати IP 3 Липня 2015 09:02
Це памятка національного значення і нам потрібно зберегти і для прийдешніх поколінь як памятку, не перетворити в казна що.
Цікавий Показати IP 4 Липня 2015 00:31
О, а що Котис не на ВолиньПості працює? А сюда вже чого пише? Шо таке?
Марія Показати IP 4 Липня 2015 14:17
Дякую за статтю. Багато чого нового дізналась. Пишіть багато про історичний Луцьк!
Влад Яриш Показати IP 1 Квітня 2018 21:19
Дивно читати деякі перли автора "Козаки грабували – шляхта будувала" чи "Християни та юдеї – усі разом захищали місто від нападу розгнузданих козаків і їхніх помічників татар". А може пригадати, що творили шляхтичі-будівничі з християнами православної віри - козаками та їх сім'ями, церквами, селами українськими??? І хіба без цього стаття була б гіршою? Мова ж іде про Луцьк, бернадинців і їх релігійні споруди, а не про тодішні стосунки між шляхтою і козаками. А відсторонившись від дьогтю можна сказати: матеріал цікавий і автору - респект і уважуха

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.