Приємно дивитися на те, що ти збудував. ФОТО

Бібліотечний корпус Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, торговий центр «Слон» та музей друкарства на території Луцького замку - що спільного у цих спорудах? Нічого, окрім того, що вони мають спільних «батьків». Їх свого часу зводили будівельники Пересувної механізованої колони №20.
З ветеранами цієї будівельної організації і розмовляємо напередодні їхнього професійного свята, Дня будівельника, що традиційно відзначають у другу неділю серпня.
Історія Пересувної механізованої колонії №20 розпочалася 1969 року. Майже через 20 років її реорганізували в акціонерне товариство. Лише півроку, як у підприємства новий керівник.
Директор ТзОВ ТЛТД ПМК–20 Володимир Колодійчук навчався на архітектурному факультеті Львівського сільськогосподарського інституту. Багато років віддав будівельній справі, проте досі жартує, що він колгоспник, а не будівельник.
«Пам’ятаю, ще будучи учнем, якось стояв на зупинці, чекав транспорт. Поруч стояв чоловік. Розговорилися. Він працював прорабом і розказував про будівництво так, що й самому захотілося спробувати. Тому й став будівельником», - розповідає Колодійчук.
У головного інженера ПМК-20 Бориса Коваля – інша історія
«У мене брат старший на шість років. Коли я закінчив школу, він вже здобув вищу освіту архітектора, і мені сказав: «Іди на будівельника». І ось вже більше 30 років – будую», - розповів Борис Коваль.
Сергій Тандрик – ветеран ПМК-20. 35 років тому прийшов сюди простим електриком, потім став бригадиром. Ще донедавна працював головним енергетиком, проте, коли оформив пенсію, посаду «віддав» молодшим, але й працювати на підприємстві залишився. За успіхи досягнуті у будівництві та введення в дію млинових підприємств у Волинській та Одеській областях нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради УРСР.


«Приємно, коли ідеш біля тієї споруди, яку будував. Пам’ятаю, тільки закінчили бібліотечний корпус зараз вже Східноєвропейського університету. І якось так збіглося в часі, що тоді моя донька вступила до цього вишу. І всі п’ять років навчалася саме в цьому корпусі», - каже пан Сергій.

«Хоча інколи хочеться вити від роботи, навіть, не від самої роботи, а від замовників. Зараз усе кардинально змінилося - колись замовники шукали будівельну організацію, а зараз - навпаки. Колись, пам’ятаю, на засіданнях тендерних комітетів було п’ять–шість організацій, все було прозоро, кожен виступав, розказував, захищав свої проекти. Зараз того нема» – каже Борис Коваль.




«Будівельник, коли будує, ще й паралельно вивчає технологію виробництва», – розповідає Володимир Колодійчук.

«До прикладу за всі роки ми вже знаємо особливості будівництва млина, консервного заводу, льонозаводу. Останнім – зводили молокозавод у Дубно, і теж вивчали. Для кожного приміщення – свої вимоги. Там треба потужнішу каналізаційну систему, в іншому – вентиляцію, спеціальні підлоги. Будували тваринницькі комплекси, клуби у селах Ратнів, Рокині Луцького району.
Найпотужніша будівля – млин КХП №2. Там кошторисна вартість сягнула 40 мільйонів радянських рублів. Мали вкластися в «п’ятирічку», а збудували за чотири роки. Було багато субпідрядників. Також чимало інших споруд, відомих лучанам, - теж справа наших рук: Бібліотечний корпус СНУ, Торговий центр «Слон», Приміщення «Укрсоцбанку».

Економіка не може розвиватися без нового виробництва. А коли у нас останній завод будували? Крім «Кромберга енд Шуберта» – жодного за останнє десятиліття. А житлом економіку не піднімеш», – вважає директор Володимир Колодійчук.
«Але будівельник, який зводить житло, забезпечує роботою більш як десяток професій: випалюється цегла, робиться цемент, плитка, вапно, металопрокат тощо. Тому, якби ми будували виробничі приміщення – було б ідеально, але і житло, школи, лікарні – це також рух. Але і цього нема» – доповнює Борис Коваль.
Колись, за радянських часів, молоду людину, яка працювала у будівельній галузі, забезпечували житлом. Зараз усе інакше. Останній квартирний будинок звели років десять тому. «Не вигідно будувати житло», - скаржаться ветерани «кельма».
Зараз будують помешкання «під ключ». Є люди, які відразу починають міняти сантехніку, переклеювати шпалери, мовляв: «не якісно».


«Будівельник завжди будує як для себе, вкладає душу. Інша річ – обставини, в яких він працює із замовником. Тут і матеріали, й часові рамки. А за технологією штукатурка, стяжка має сохнути, скажемо, місяць. Ніхто зараз стільки не чекає, бо кошти треба освоїти до кінця року, а то вони пропадуть?» – пояснює Борис Коваль.
«Оце все нормально не висохло і люди дивуються: звідки у новому будинку така вологість, чого новенький ламінат здувається. Також, є інші будівельні роботи – фасадні, зовнішні, які не можна за технологією виконувати за певних погодних умов: дощ, мороз… а тут «горить»… «горить» звітуватися перед Луцьком, Києвом. Будівельники кажуть: «Не можна». Їм відповідають: «Не ваше діло, ось вам гроші – робіть». А це і відповідна якість. Хоча будівельник сам по собі ніколи не буде робити щось не якісно», – розповідає Борис Коваль.

Трохи цікавих цифр.
Досвідчений муляр за день викладає 400 – 600 цеглин.
Якби кожен робочий день лише мурувати, то, в середньому, за 30 років – 3 мільйони цеглин.
Якщо порахувати, то, приблизно, за життя муляр переносить 12 тисяч тонн лише цегли.
І це лише цегла, а ще розчин, стяжка тощо. Умови праці також не з найлегших: влітку – спека, взимку – на морозі. Один будівельник казав: «Колись відправляли «на хімію», тобто на будівництво, а ми собі самі вибрали «хімію» на все життя».
Розмовляв Костянтин ЯВОРСЬКИЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---