«Хочеться досягти чогось у футболці «Волині», – захисник луцької команди

Минулого тижня «Волинь» розпочала свій кубковий шлях матчем проти «Таврії-Сімферополь», а забезпечити перемогу над суперником вдалося аж наприкінці другого овертайму – переможний гол (як і перший офіційний для себе у футболці «Волині») забив Василь Курко.

Тож не дивно, що першочергово у 95-ого номера луцької команди розпитали саме про те взяття воріт на Херсонщині. Пілувалися з Куроком журналісти клубної прес-служби.

Василю, дочекалися такого важливого голу за «Волинь». Після стількох моментів, які у тебе були протягом року, які враження були після переможного «Таврії»?

Після цього гола додалося дуже багато сил – міг би, мабуть, ще таких 120 хвилин відіграти. Емоції були позитивні і приємні. Головне на той момент було не пропустити і досягти потрібного результату.

Після 117-ти хвилини гри не важко було брати на себе відповідальність вирішального удару?

Справа навіть не у відповідальності: було завдання йти до штрафного майданчика, і це був чи не останній шанс змінити хід гри, не доводити її до серії пенальті, тому пішов, поборовся і вдалося забити такий важливий м’яч.

Василю, ти у нас уродженець Іллічівська (нині – Чорноморськ, - ред.). Займатися футболом почав у рідному місті?

Так, у нас у Іллічівську був такий клуб «Бастіон», там я займався у дитячій школі. Потім надійшла пропозиція грати у донецькому «Металурзі», і там я провів останній рік дитячо-юнацької школи. А вже потім повернувся до Одеси, де три роки виступав у «Чорноморці». Можна сказати, що десь так все і почалося…

Ти у нас корінний одесит. Мабуть, усі ви мрієте виступати за «Чорноморець». Утім, за основну команду ти так і не зіграв, а зіграв уже за іншу одеську команду – «Жемчужину». Розкажи про ось цей одеський період своєї кар’єри.

Взагалі, це, мабуть, окрема історія. Після виступів у «Чорноморці» у мене була дуже важка ситуація, навіть у моральному плані, психологічному, можливо, здався та вирішив завершити футбольну кар’єру. Тоді й з’явилася на горизонті така команда як «Жемчужина», яка ще на аматорському рівні запропонувала пограти у них. Вийшло так, що я зіграв, і ми разом виграли потім уже Другу лігу чемпіонату України.

У Другій лізі та команда немов пронеслася по тому переможному сезону…

Саме так! У нас не було великих зірок, великих грошей, однак був хороший колектив та футболісти, які могли повести за собою – наприклад, Тарас Лазарович чи голкіпер Євген Ширяєв. Усе це дозволило нам посеред сезону видати дуже довгу серію з перемог і, врешті-решт, виграти Другу лігу.

Повернемося до нашої команди: як стався переїзд у «Волинь»?

У «Жемчужині» тоді почалися труднощі. У підсумку я розірвав контракт з командою, а пізніше до мене зателефонував Віктор Богатир та запропонував приєднатися до «Волині». У Луцьку дуже швидко адаптувався, тут дуже класне місто, відмінні умови роботи, є все для того, щоби рости. Як кажуть – нам залишається лише грати.

Навесні ми переживали нелегкий період. Наскільки важко було тобі боротися разом з командою за виживання у Першій лізі?

Завжди набагато цікавіше виконувати якісь завдання: чи боротися за перші місця, чи навіть, коли не зовсім приємно, боротися за виживання. Тоді потрібно завжди добувати хороший результат, іноді навіть при цьому жертвуючи якоюсь якістю гри. Мабуть, це тиснуло на команду, і іноді було не зовсім приємно, але це був такий цікавий період, який нам потрібно було пройти.

Зараз уже завдання у команди кардинально змінилися. Як тобі працюється у оновленому колективі?

Приємно працювати у такій команді, коли стоїть завдання виходу до Прем’єр-ліги, коли до команди дуже добре ставиться керівництво, працюють дуже грамотні тренери, зібрався бойовий колектив, де є і досвідчені гравці, які провели чимало поєдинків і в Прем’єр-лізі, і в Лізі Європи, а також молоді хлопці, які цього прагнуть. Тому я вдячний, що дали мені шанс лишитися у цій команді, й буду робити усе, щоб довести, що не просто так тут знаходжусь.

Поразки бувають в усіх, а струси, як у матчі проти «Дніпра-1», іноді навіть корисні. Як пережила їх наша команда зараз?

Я не думаю, що хтось надто зациклився на тому поєдинку, усі стараються якомога швидше забути ту прикрість. Звичайно, без цього ніяк, неприємно, коли пропускаєш не один і не два, а п’ять голів. Однак я завжди себе налаштовую так, щоб надто не радіти перемогам та надто не журитися після поразок. Тому стараємося швиденько забути матч з «Дніпро-1» та з хорошим настроєм готуємося до поєдинку проти «Оболоні-Бровара».

Ти уже перемагав у Другій лізі чемпіонату України. Готовий підвищити планку?

Завжди хочеться чогось досягати. Навіть п’ять разів виграти Другу лігу не буде так цікаво, як поборотися за призові місця у Першій. Тому налаштовуюся рішуче: є сили, є позитивні емоції і дуже хочеться добитися чогось у футболці «Волині».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---