«Автомобіль треба відчувати». Як волинський механік лагодить військову техніку

До повномасштабного вторгнення російських окупантів Віктор Пех мав власну невелику майстерню, де займався улюбленою справою. Тепер він начальник майстерні технічного обслуговування 32 Волинського окремого батальйону Національної гвардії України.

Про механіка розповіли у 32 Волинському окремому батальйоні НГУ.

Інструменти, автомобілі, запах мастила та постійна робота, – так проходили його будні до повномасштабного вторгнення. Він ремонтував ходову, двигуни, повертав до життя техніку, яка здавалося, вже відслужили своє.

«Я завжди казав, що автомобіль треба не просто ремонтувати – його треба відчувати. Послухати двигун, зрозуміти, де проблема. Інколи машина сама підказує, що з нею не так», – говорить майстер.

У лютому двадцять другого року, гараж перетворився на волонтерський хаб. Там цілодобово йшла робота з технікою, щоб підтримувати захисників. Згодом чоловік зрозумів, що його майстерність знадобиться у війську, і приєднався до 32 Волинського окремого батальйону Національної гвардії України. Тепер він начальник майстерні технічного обслуговування.

«Для мене справна машина – це насамперед безпека людей. Ми працюємо в команді й розуміємо, що після нашої роботи за кермо сяде побратим. Тому не можна казати: «Та й так піде». Все буде зроблено на совість», – розповідає Віктор Пех.Війна має не лише передову, а інший фронт – той, що залишається за кадром. Механік, слюсар, або зварювальник не завжди бачать результат своєї роботи на полі бою. Вони не знають, яке саме завдання виконуватиме техніка і яким буде її маршрут. Але знають головне – техніка повинна бути готовою в будь-який момент.

«Існує певний алгоритм, система дій: техніка проходить кілька постів, і на кожному з них працює фахівець, який виконує свою частину роботи. Коли машина виїжджає після ремонту, для мене це найкращий результат. Дивишся їй услід і розумієш: свою справу зробив. А далі вона вже працюватиме там, де найбільше потрібна», – наголошує нацгвардієць.

Сьогодні Віктор разом з побратимами ремонтує військову техніку не просто заради виконаної роботи. За кожним двигуном, колесом чи механізмом вони бачать людей, які покладаються на металевого помічника під час виконання бойових завдань.«Раніше я ремонтував машини, щоб люди могли пересуватися, подорожувати. Тепер ремонтую військову техніку, щоб наші хлопці могли виконувати завдання. І це зовсім інше відчуття відповідальності», – говорить Віктор Пех.На війні немає неважливих професій. Хтось тримає зброю, хтось керує автомобілем, хтось забезпечує зв’язок, лікує чи ремонтує техніку. Кожен на своєму місці наближає спільну перемогу.

Читати ще: Від слюсаря до артилериста: історія воїна Сергія з волинської бригади

«Після завершення війни планую повернутися до роботи в гаражі, відновити свою справу. Попереду буде велика робота – відбудовувати країну, відновлювати міста, підприємства, дороги. І без справної техніки тут ніяк. Тому я хочу й надалі робити те, що вмію найкраще – ремонтувати техніку та повертати її до роботи», – розповідає нацгвардієць.«Справжня сила війська – не лише в тих, хто бачить ворога перед собою. Вона й у тих, хто щодня робить свою справу. Мобільні й стаціонарні ремонтні майстерні працюють поруч із військовими, долаючи фронтові дороги та повертаючи до строю техніку, від справності якої залежить виконання завдань. Це невидима боротьба – за кожен справний двигун, кожну машину, кожну можливість вчасно вирушити на завдання», – додають у батальйоні.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---