Держава нас не чує, - боєць з Волині, який пройшов війну

Волинянин-учасник АТО закликає побратимів об'єднуватися задля відстоювання задекларованих державою пільг. Каже, нині права тих, хто був на сході, відстоюють переважно волонтери або самі вояки, згуртувавшись у громадські об’єднання.

Миколу Свистака з села Копачівка Рожищенського району мобілізували першою хвилею 12 квітня 2014 року. А кілька днів до того йому наснився дивний сон, ніби знову йде в армію. Син розповів його мамі Людмилі Олексіївні, а вона лише пожартувала: «Відслужив ти двадцять літ тому, яка може бути армія». А вночі 11 квітня вже власноруч підписувалася за повідомлення синові з’явитися до військкомату. Не думала й не гадала тоді жінка, в яке пекло потрапить її син Микола.

Під час строкової служби Микола Свистак був водієм. Тож коли з’явився у військкомат з посвідченням, навіть без комісії його відразу відправили на так звані військові навчання. Спочатку був Рівненський полігон, де спали на соломі, годували абияк, обмундирування на всіх не вистачало. Його, як найбільш дотичного з усіх за професією до медицини (закінчив Рожищенський зооветтехнікум), призначили водієм-санітаром медичної роти 51 окремої механізованої бригади.

Згодом дорога мобілізованого пролягла до Широкого Лану Миколаївської області, а далі на схід. За досить коротий час Микола пересвідчився у тому, що технічний стан армії просто плачевний. Військові машини постійно виходили з ладу, сам їздив на «таблетці», де дно машини було встелене дошками, а гальма майже не виконували своєї функції. Коли вояки зверталися в рембригаду, чули одну відповідь для всіх: «Необхідних запчастин нема». Тож, аби хоч якось убезпечити себе, закупляв необхідні запасні частини за власний кошт.



Першим морально складним випробуванням стало для Ветеринара (такий позивний дали Миколі Свистаку побратими) прийняття «вантажу 200» після трагедії під Волновахою.

- У Рівному приземлилося два літаки СУ-27 із загиблими хлопцями. Був нестерпний запах. Комбриг Володимир Яцків, котрий супроводжував тіла, тільки зійшов з літака, як втратив свідомість. Довелося застосувати всі свої знання, аби надати йому медичну допомогу, - згадує пережите Микола Свистак.

І саме завдяки тому, що наш земляк не розгубився і правильно надав допомогу, за словами медиків, полковник прийшов до тями.

Тоді ще довго в голові Миколи Ярославовича роїлись думки, що на місці тих хлопців міг бути і він, що ніякі це не навчання, а справжня війна з людськими втратами. Тоді вперше переосмислив цінність людського життя.

- Усі ми під Богом ходимо, - говорить Микола Свистак.

Звичайно, бо як ще можна пояснити, як не Божу ласку те, що влітку 2014-го, саме перед іловайськими подіями, будучи на блокпості, заробив лівосторонній бурсит ноги, з яким і потрапив до госпіталю.

- Поранених після того «зеленого коридору» було стільки, що нас, трохи здоровіших, навіть в коридорах розміщували, - згадує Микола Свистак. – Не вистачало ні місця, ні ліків. Добре, що допомагали волонтери, небайдужі люди.

Про волонтерів Микола Свистак відгукується з особливою теплотою. Бо вони тоді, на початку АТО, за словами колишнього вояка, більше дбали про мобілізованих, аніж держава. Форму, взуття, бронежилети, ліки, продукти – все привозили, що тільки могли. Та й нині, стверджує учасник АТО, у мирному житті, права тих, хто був на Сході, відстоюють переважно волонтери або самі вояки, згуртувавшись у громадські об’єднання.

У жовтні після лікування Микола Свистак повернувся у ту ж медроту, але вже 14 бригади. І до квітня 2015-го транспортував старенькою «таблеткою» поранених у різні шпиталі

Після повернення додому Микола Свистак влаштувався працювати на «Кромберт енд Шуберт». Спочатку ніби нічого, але згодом перенесене нервове напруження, неякісне харчування дали про себе знати новими хворобами. Кілька курсів лікування і Миколу визнали інвалідом третьої групи. Саме через гіпертонічну хворобу керівництво заводу запропонувало розрахуватись за згодою сторін.

- Прикро, що, пройшовши пекло війни, ми не завжди відчуваємо підтримку та розуміння з боку держави. Півроку знадобилося, аби виробити посвідчення УБД, шість разів повертались з Києва документи. А є хлопці, які й нині не мають цього документа. Нема розуміння, поваги, реальної психологічної підтримки. Тому й трапляються випадки суїциду атовців. Не знайшовши порозуміння після повернення додому, воякам важко подолати той стан стресу, нервового перенапруження. Хтось знову повертається на схід, хтось знаходить вихід у чарці, - говорить Микола Ярославович.

А хтось, так як наш співрозмовник, береться за активну громадську роботу. На сьогодні Микола Ярославович заступник голови районної Спілки учасників АТО та член Громадської спілки «Всеукраїнський союз громадських об’єднань учасників бойових дій, антитерористичної операції, ветеранів військової служби та правоохоронних органів».

- Держава нас не чує. Два роки тому ми відстоювали спокій на рідній землі, першими стали на захист кордонів, аби ворог не просунувся дальше, а нині змушені відстоювати задекларовані державою пільги, повагу до себе та до пам’яті тих побратимів, котрі повернулися у цинкових трунах. Пообіцяли земельні ділянки, а виділили одиницям. «Нема землі» або й « «Ми вас туди не посилали» - відмахуються чиновники від учасників АТО. А це людині, котра жертвувала власним життям, чути дуже боляче. До того ж більшість вояків, які пройшли АТО, так і не відновилися психологічно, бо в селах ніхто з ними не працює. Не цінує наша держава своїх героїв, тому доводиться відстоювати свої інтереси, об’єднавшись гуртом, - підсумовує розмову учасник АТО.

До слова, саме за сумлінну працю у справі соціального захисту учасників АТО Микола Свистак був відзначений Грамотою Всеукраїнського союзу. Також Микола Ярославович удостоєний відзнаки Президента України «За участь в антитерористичній операції». Цей скромний, але виважений молодий чоловік - справжній приклад борця, і там, в небезпеці, і в мирному житті.

Тетяна Боярин

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---