Фельдшер, реабілітолог, воїн: історія бойового медика з Луцька на псевдо Understand

У цивільному житті Андрій Хомулко впродовж 18 років працював фельдшером на швидкій допомозі в Луцьку. Згодом 10 років був реабілітологом у ФК «Волинь».

Його історію розповіли на сторінці 100- ОМБР у Фейсбуці.

«Мав справу не лише з футболістами. Доводилося працювати з різними спортсменами: починаючи від маленьких дівчаток-гімнасток – закінчуючи чемпіоном Європи з плавання, дорослими боксерами тощо, – згадує той період своєї медичної кар’єри пан Андрій.

До речі, станом на початок 2022-го чоловік уже три роки жив із ендопротезом кульшового суглоба, мав пожиттєво третю групу інвалідності – тож мобілізації не підлягав.

Проте в день повномасштабного вторгнення медик не вагаючись вбрався у свій мисливський камуфляж (полювання – захоплення всього життя!) і добровольцем пішов до ТЦК.«Була думка і свою двостволку 16-го калібру прихопити – раптом автоматів забракне, – з усмішкою згадує свій перший день у війську Андрій Володимирович. – Але ні, автоматів вистачило усім охочим служити. Та й моя мисливська «уніформа» неабияк розвеселила товариство – бо ж відразу нам видавали піксель».

Читати ще: «Якщо алгоритм дій доведений до автоматизму, шанси зберегти життя бійцям значно зростають», – бойовий медик з Волині на псевдо Тур

З огляду на цивільну спеціальність, чоловік потрапив у медичний підрозділ 100-ї бригади.

Пан Андрій обрав собі доволі оригінальний позивний: «За часів роботи реабілітологом у «Волині» мені часто доводилося давати гравцям (зокрема легіонерам) настанови. Пояснення здебільшого завершував напівжартіливим запитанням: «Understand?» А у відповідь традиційно лунало: «Understand, Андрію Володимировичу». Тож з часом у футбольному клубі це англійське слово асоціювалося в усіх зі мною. Потрапивши до війська, я взяв його собі за псевдо – Understand».

Вже майже впродовж чотирьох років нині старший сержант Хомулко служить на посаді фельдшера евакуаційного відділення медичної роти 100-ї ОМБР. Разом зі своєю сталевою соткою дотепник Understand пройшов бої на Лиманському, Покровському, Торецькому, Костянтинівському напрямках.Чоловік зізнається, що чимало моторошних травм йому доводилося бачити і впродовж 18 років роботи на швидкій. Але чітко вказує на одну дуже суттєву відмінність того досвіду від фронтової медицини: «Там ти просто концентрувався на наданні людині медичної допомоги. Ніякі «ба-бах» довкруж тебе не відволікали…»

До речі, пан Андрій жартує, що потрапивши у 45 років до війська, він… пішов слідами сина Станіслава. Адже Хомулко-молодший свого часу закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного – і ще з часів АТО/ООС боронить Україну в лавах ЗСУ.

Натомість донька Андрія Володимировича Христина обрала якраз батьківський шлях – дівчина є студенткою-другокурсницею медичного вишу, навчається у Тернополі.

Тим часом в Луцьку на пана Андрія нетерпеливо чекає кохана дружина Наталя Іванівна.

А ще у нього є 76-річна мама Неля Василівна.«Живе в селі. Хазяйнує. Тримає качок – чекає, коли син приїде у відпустку. Кажу: «Мамо, порубайте їх». А вона відповідає: «Ні-ні, коли приїдеш, бо ж то для тебе!» Відчуваю, що буде, як минулого разу: півтора року качкам було, коли рубали», – з теплою усмішкою розповідає Understand.

Читати ще: «Хочеться відпочити, зібратися з думками й повернутися до реабілітації діток», – бойовий медик зі сталевої сотки

За роки служби фельдшеру евакуаційного відділення довелося побачити дуже багато драматизму. Скажімо, якось надавав допомогу двом молодим бійцям-харків’янам, які підірвалися на протипіхотних мінах у Торецьку.

«Анестезіолог з травматологом «чаклують» над важчим, в якого травматична ампутація. А я працюю з легшим – обробляю рани, тампоную. Бо ж теж ноги порвані – м'ясо шматками. І тут він мені каже: «Док, это ерунда! Вы бы видели, какое ранение у меня в прошлом году было!» А тим часом його побратим (з відірваною стопою!) вже розпитує у моїх колег: де можна буде пройти протезування і скільки часу це займе – бо ж треба якнайшвидше повертатися на фронт! – розповідає пан Андрій і додає: – У такі моменти відчуваєш справжню гордість за цю країну і за цих людей».Але й «ложку дьогтю» у цю «діжку» фельдшер Understand також додає: «Буває, що привозять на стабік поранених бійців старшого віку. Дивишся на них і ловиш себе на думці: цьому дядьку вже б на березі ставочка з вудкою сидіти – а не за посадку воювати, – відверто ділиться думками медик сталевої сотки. – А ось коли перебував у відпустці – був дуже неприємно здивований, навіть знервований. Бо проїхати містом просто неможливо! Так, є чимало жінок за кермом. Але є і такі хлопці дебелі, що він один ту посадку міг би тримати».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---