Створена художницею з Нідерландів Маргрит ван Бреворт скульптура безногої істоти сірого кольору з головою північного морського слона, тілом гігантської личинки і руками літньої людини, яка сидить на стільці в кімнаті очікування, отримала назву homunculus loxodontus.

Вона стала відомим інтернет - мемом під ім'ям «Ждун». Спритні виробники іграшок для дітей вже налагодили виробництво ждунів-симпатяг в промислових масштабах.

Homunculus loxodontus - найчисленніший прошарок управлінців в Україні, таких собі «ждунів», позбавлених чарівності, робота яких переведена в режим суцільного очікування.

Уряд замість ефективної роботи по реформуванню країни роками очікуює чергових траншів МВФ, нашестя потенційних інвесторів, які в силу загальновідомих причин обходять «Ждунландію» обхідними інвестиційними шляхами.

Кожен новий склад Верховної Ради після закінчення виборів замість ефективної законотворчої роботи відразу переходить в режим очікування наступних виборів.

«Нафтогаз України» постійно очікує відмашки від МВФ на чергове підвищення ціни на газ для населення, очікує заборони будівництва газопроводу «Північний потік - 2», який в разі його реалізації, за словами експертів, може відправити економіку країни в небуття.

Мін'юст України запевняє населення щодня в тому, що всі позови, спрямовані в міжнародні суди проти РФ Україна безумовно виграє, треба тільки почекати одну - дві п'ятирічки.

Сам гарант, який з тріском програв вибори, всю каденцію закликав усіх «жити по-новому», чекати на світле майбутнє, хоча сам будував це майбутнє для себе небаченими темпами.

Замість розбудови країни він всі роки правління знаходився в режимі постійного очікування пролонгацій Заходом санкцій проти Росії, панічно очікував виборів. Його режим очікування так і не зумів пред'явити щось позитивне для мільйонів людей за роки своєї каденції.

Великими очікуваннями просякнуте буквально все в економіці, яка під управлінням чиновників-клептоманів функціонує швидше по інерції. Аграрії роками марно очікують дієвої державної підтримки галузі, проте отримують лише пустопорожні обіцянки. І поки вони чекають, ООН інформує світову спільноту про те, що «аграрну супердержаву» Україну слід віднести до тих країн, яким потенційно загрожує голод.

Шахтарі взагалі за всі роки незалежності так і не вийшли з режиму очікування. Вони десятиліттями чекають від держави протекціоністської політики, підтримки для технічної модернізації галузі, своєчасних виплат зарплат та субвенцій. А в цей час вугілля в країну на теплові електростанції завозиться кораблями через Атлантику з далекої американської Пенсільванії.

І вся влада в цілому чекає вступу країни в ЄС і НАТО, але з особливим нетерпінням вона чекає того часу, коли впаде Росія. Колишні та теперішні «ждучи» від влади замість наведення порядку в своїй хаті маніакально очікують, що наш північний сусід припинить існування буквально з дня на день, мовляв, треба тільки трохи почекати.

Мільйони громадян України чверть століття марно очікують від влади дієвих перетворень у власній країні, які проводилися б не в інтересах олігархів і не за рахунок народу, очікують реальних результатів боротьби з корупцією. Вони також очікують зниження цін на ліки та харчі, очікують того часу, коли буде забезпечена реальна безпека людям на вулицях міст і сіл, очікують закінчення війни на сході країни.

Натомість власники міністерських крісел буквально щотижня анонсують для народу нові великі очікування. Міністр інфраструктури України Володимир Омелян, один з найвідоміших наших «ждунів», в черговий раз втер носа всім ждунам від влади. Взагалі, в його заявах помічена дивна особливість: чим менше в Україні залишається інфраструктури, тим величніше масштаб очікування зарубіжних інвестицій, рекламований міністром.

Сам пан Омелян з першого дня на своїй посаді постійно знаходиться в режимі очікування: то він очікує компенсацій від Росії за кримський міст, то початку роботи віртуального східного «шовкового шляху», то приєднання Кубані до України або появи в Україні десятків дешевих авіаційних лоукостерів для перевезення авіапасажирів.

Нещодавно пан Омелян оголосив чергову витівку «ждунів» - реалізацію в Україні проекту транспортної системи майбутнього Hypperloop. Цей проект відомого «космічного» бізнесмена Ілона Маска являє сталевий трубопровід великих розмірів в поперечнику, всередині якого переміщається поїзд - герметична капсула на аеродинамічній подушці.

Створення такої глобальної мережі передбачає будівництво одинадцяти таких трубопроводів між найбільшими містами по всьому світі. І як заявили в Мінінфраструктури, яке очолює пан Омелян, п'ять з одинадцяти гілок системи неодмінно пройдуть по території України.

Цікаво, а що думає сам Ілон Маск про реалізацію його проекту в країні, де зношеність всієї транспортної інфраструктури досягла катастрофічного рівня і перевищила дев'яносто відсотків, де галузь машинобудування практично знищена?

До речі, Ілон Маск провів в липні минулого року в штаті Невада лише випробування дослідного зразка своєї капсули на невеликій трикілометровій ділянці траси. Обізнаним в техніці і науці людям відомо, що від розробки дослідних зразків подібних проектів до їх впровадження на практиці, проходить чимало часу.

Заяви наших «ждунів» - це мареня гоголівського поміщика Манілова з «Мертвих душ», який, як відомо, мріяв побудувати в своєму маєтку будинок з височенним бельведером, з якого можна було б розглядати навіть далеку Москву.

В Україні пройдисвіти - управлінці на кшталт Манілова давно зрозуміли, що втриматися у своєму кріслі і грабувати країну вони зможуть тільки при димовій завісі фантастичних обіцянок, свідомо нездійсненних.

Український філософ Григорій Сковорода відзначав, що «світло є тоді, коли воно є в очах людини». У мільйонів наших людей, котрі терпляче чекають кращого життя вже майже три десятиліття, вогнем очі вже не горять, вони тліють очікуванням. Зате в урядових «ждунів» очі виблискують диявольським вогнем зацькованих маніяків, які, за словами письменника Фазіля Іскандера «колективне виття приймають за єдність духу».

Наші «ждуни» перевели країну в режим очікування виключно з однієї причини - щоби продовжувати красти.

На відміну від влади мільйони наших співвітчизників давно розпрощалися зі статусом «ждунів» в своїй вітчизні, вони виявилися стійкими до вірусу вічного очікування. Багато з них давно зрозуміли, що тільки віра у власні сили і важка робота в далеких землях, а не в «Ждунландіі», дають їм шанс на виживання. Мільйони українців виїхали і продовжують виїжджати в близьке і далеке зарубіжжя.

Нарешті, ще два факти. Як же гідно виглядає досягнення українки, олімпійської чемпіонки Олени Савченко, яка завоювала золото в корейському Пхенчхані для своєї нової країни - Німеччини! Вона вирішила не чекати, коли злодійкуваті чиновники від спорту створять молодому даруванню комфортні умови для розвитку спортивного таланту в її рідному Обухові.

Так само вчинив і єдиний нинішній український олімпійський чемпіон на минулій зимовій олімпіаді, лижний акробат з Миколаєва Олександр Абраменко. Не став він чекати, поки в рідній батьківщині, влада якої зайнята грабунком власного народу, відремонтують трамплін для занять лижною акробатикою - поїхав тренуватися за кордон. І переміг.

Якщо режим очікування, нав'язаний нашій країні безвідповідальними політиканами не трансформується в режим повного перезавантаження збанкрутілої політики влади, то летаргічний сон «ждунів» закінчиться крахом державності.



Наші homunculus loxodontus від краху не постраждають. Віртуального «ждуна» голландська художниця «позбавила» нижніх кінцівок, наші ж «реальні ждуни» вчасно зуміють винести свої власні ноги з розграбованої ними країни.

Олександр Сасовський