Рятівники євреїв з Волині: подвиг, пам'ять, підтримка

За час існування однієї з найпочесніших світських нагород Ізраїлю «Праведник світу» лише 10 волинян удостоїлися її. Нині в живих залишилися лише 2. Решта – вмерли: їм виповнилося 80 і більше років.

7 років тому пішов з життя і Йосип Карпік, родина якого переховувала в роки Холокосту єврейську родину з 4 осіб. Нагородили його у 1995 році, і від того часу він отримував матеріальну допомогу не лише від єврейської громади Луцька, але й від членів врятованої сім’ї.

Хоча й з часу смерті Карпіка пройшло чимало часу, в благодійній організації «Хесед Ошер» не забули про його дружину Анастасію (на фото), яка регулярно отримує медикаментозну та продуктову допомогу.



Жили в буді з сіна

За її словами, чоловіку було 13 чи 14 років, коли його батьки прихистили в своїй хаті єврейську родину: батьків з двома синами. «Була в них ще дочка, яка працювала парикмахером в німців, і вона вирішила залишитися, то її через трохи розстріляли. Схоронили в лісі, і ще є та її могила», - розказала жінка.

Єврейську родину в квасолі на власному городі знайшла мати Йосипа, Рина. Вона покликала чоловіка Олексія і «спільним розумом» вирішили, що не полишать втікачів у біді. Сховок облаштували на горищі в сіні. «Там зробили будку. Наприклад, коли євреї хотіли їсти, то скручували віхтя і кидали в сіни. І коли не було батьків, то чоловік і брат, які мали тоді десь по 14 років, годували їх», - каже Анастасія Йосифівна.

Хованки тривалістю 1,5 року

Бувало й багато тривожних моментів. Особливо, коли в хаті на службу збиралися одновірці Карпіків – адвентисти сьомого дня. «І зверху євреї сидять, а знизу збори і співають. А різні ж люди приходили, могли б і розказати. Але пощастило», - пригадує розповіді чоловіка Анастасія Карпік.



«Часом в матері чоловіка питали, чому вона готує їжу в дуже великих казанах, хоча в сім’ї в неї лише 4 людини. Вона вже мусила якось вибріхуватись: розказувала, що варить для домашньої птиці чи ще щось», - розповіла жінка.

Окрім цього, вона пригадала, що інколи до схованих євреїв приходив «чи то друг, чи то родич», щоб поспілкуватися та «погорювати гуртом».

Зрештою, з «підпілля» родина змогла вийти аж через 1,5 року, коли радянська армія «відкинула» німців за межі Волині. Єврейська сім’я через Польщу перебралися до Ізраїлю. «А того будинку вже й немає. Тільки підвал залишився. Внук нову хату побудував», - розказала Анастасія Йосифівна.

Чоловік боявся

З чоловіком вона познайомилася в 50-х роках. Довгий час він не розказував про вчинок батьків, бо за Радянського Союзу про таке боялися говорити вголос. «Але це він від мене не сховав і відкрив усю правду, а потім ще багато разів розказував і плакав, бо, хоч і давно було, але все одно було страшно. То страшні часи були», - каже жінка.

Тішить її, що врятовані євреї не забули про чоловіка і в 1995 році надіслали запрошення для всієї родини Карпіків відвідати меморіальний комплекс Холокосту і Героїзму «Яд ва-Шем», де Йосипа та його брата Степана нагородили званням «Праведник світу». Їх батьки теж отримали цю нагороду – посмертно.



Зі слів Анастасії Карпік, з того часу її родина регулярно отримувала матеріальну допомогу від єврейської громади Луцька та від врятованої сім’ї. Щоправда, нині обсяги підтримки зменшилися.

«Раніше, як батьки їхні жили, то отримували велику допомогу. Зараз їх діти ще дзвонять до мене, та я й сама часом зателефоную. Намагаємося не втрачати зв’язок», - мовила жінка.

Добре, що нас не забувають

Нині Анастасія Карпік отримує допомогу лише від обласної організації фонду «Хесед Ошер». Зокрема, регулярно їй передають продуктові та медичні набори. Окрім цього, вона може раз в день безплатно похарчуватися в їдальні «Берізка».

«Минулого тижня приїжджали спонсори і питали, чи все нормально. З нами добре обходяться», - зазначила жінка.

Також її щороку вітають з днем народження. З її слів, раніше обсяги підтримки були в рази більші. Так, рік-два тому ліків могли дати на 600 гривень, а тепер - на 100-150. Щоб отримати необхідні ліки Карпік доводиться просити рецепт в лікаря і передавати документ в «Хесед Ошер», звідки через певний час привозять медикаменти.

«Але добре, що не забувають про нас і допомагають», - насамкінець сказала жінка.

Фонд-рятівник, який «підкосила» криза

Зі слів голови обласного відділення фонду «Хесед Ошер» Ідилії Плотнікової, організація – структурна одиниця благодійного єврейського фонду «Джойнт», який майже 100 років працює в 70-ти країнах світу. На території сучасної України «Джойнт» діяв до 1937 року, а повернувся сюди лише після 1991 року.

Плотнікова стверджує, що в 90-х доброчинна структура допомогла чималій кількості людей вижити. Мовляв, в країні були скрутні часи: відсутність роботи, затримки зарплат і пенсій тощо, а «Джойнт» працював не лише з «Праведниками», але й із сім'ями євреїв.

«Особливо в селах, де зазвичай жили «Праведники». Ті, що мали 45-60 років ще могли щось посадити і зібрати, а ті, кому було 75-80 і з двома палочками ходили, то вже й робити нічого не могли... І це була підтримка така для людей. Майже всі дякували, хоча були й такі, що казали: «Мало», - розповіла голова організації.

Нині ж часи змінилися. За словами керівника волинського «Хесед Ошер», після економічної кризи 2008 року фінансування фонду зменшилося, бо дарують гроші, як правило, приватні особи. Відповідно, зменшилися й обсяги підтримки, яку організація на місці надає людям.

Шлях «Праведника»

Також Ідилія Плотнікова розповіла, що з 10 волинських «Праведників світу» в живих залишилося лише 2. Один живе в селі Новогрузьке Любомльського району, ще один – у Володимирі-Волинському. Окрім цього, існує нагорода «Праведник України». Її видає спеціальна установа, яка функціонує в нашій державі. Її фахівці розшукують свідків та інформацію, які підтверджують порятунок євреїв українцями. «Праведників України» на Волині – 23 особи.

За словами жінки, удостоїтися нагороди дуже важко: для цього потрібні живі свідки хороброго вчинку. «Як правило, це люди, які народилися до 1932-го року. Молодших не буває», - зауважила вона.

Людина може претендувати на цю нагороду, незалежно від того, скільки часу вона переховувала євреїв: день, місяць, рік. Та й віросповідання не грає ніякої ролі. Хоча, понад половину «Праведників» - протестанти або люди, які читають священну книгу євреїв Тору та дотримуються її канонів.

Отримавши відповідні документи, людина офіційно стає «Праведником» та отримує від єврейських фондів чи громад матеріальну допомогу. Українська влада до цього процесу не долучається.

До слова, «Праведників світу» на нагородження запрошують до Ізраїлю, де урочистості відбуваються в меморіальному комплексі Холокосту і Героїзму «Яд ва-Шем». Там імена володарів почесного звання вибивають на спеціальних табличках та кріплять на особливу стіну.

***

Насамкінець Ідилія Плотнікова розказала, що якось запитала в одного чоловіка: навіщо йому це звання, яке його матеріального статусу значно не змінить. Той відповів, що робить це для того, щоб залишити по собі пам'ять. «Якщо ми не знаємо, що було перед нами, тоді не знатимемо, що нам чекати, - додала громадська діячка.

На фото - зразки документів, які передають володарям звань «Праведник світу» та «Праведник України».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---