23 лютого 2015 року я розмiстив на цьому блозi замiтку "Обережно: реституцiя!" I одразу почалося палке обговорення.
      Дехто з учасникiв пiдняв цiкаву тему: чи були законними, чи незаконними факти перебування теперiшнiх українських територiй у складi окремих сусiднiх держав? 
      Пiсля закiнчення I Свiтової вiйни рiзноманiтних мiждержавних договорiв була безлiч. Берестейський, Версальський, Сен-Жерменський, Трiанонський, Ризький тощо... Нас, галичан i волинян, цiкавить, насамперед, Ризький мирний договiр, бо саме вiн тодi визначив долю наших земель...   
     ...18 березня 1921 року в Ризi (столицi Латвiї) був пiдписаний мирний договiр мiж учасниками т.з. "радянсько-польської" вiйни. Саме згiдно з цим договором Галичина, Волинь i Рiвненщина стали частинами Польщi.
Одразу перерахуємо "пiдписантiв": Польща, РСФРР (вiд свого iменi й вiд iменi Бiлоруської СРР) i Українська СРР*.
     Аналiзуючи юридичну обґрунтованiсть саме такого списку учасникiв договору, треба мати на увазi, що:
     1.Тодiшнi РСФРР i УСРР не вважали й не проголошували себе правонаступницями Росiйської Iмперiї, яка iснувала до 1917 року. (Згаданий чинник має значення, коли йдеться про Волинь i Рiвненщину, бо вони все ж були колись губернiями Росiйської Iмперiї. Щодо Галичини, вона не перебувала у складi Росiйської Iмперiї жодного дня.) 
      2.Державнi установи УСРР тодi бiльш-менш функцiонували тiльки у схiдних i центральних регiонах України. (Не в захiдних!) 
       I що ж ми маємо в пiдсумку, вельмишановнi?
        У пiдсумку ми маємо пiдстави для констатацiї дуже "парадоксального" правового становища: у Ризi долю Галичини, Волинi i Piвненщини визначали країни, жодна з котрих не мала права її визначати! Зараз я маю на увазi не Польщу. Статус полякiв, на ту мить, зрозумiлий:  експансiонiсти й загарбники. Йдеться про статуси тодiшнiх РСФРР i УСРР.
       Чомусь вони (статуси) здаються менi, мишi галицький, схожими на статуси Англiї й Францiї в Мюнхенi, у вереснi 1939 року. Тобто, коли згаданi "великi демократiї" подарували гiтлерiвськiй Нiмеччинi... шматок Чехословаччини, т.з. Судетську область! Я досi не можу второпати: з якого переляку англiйським й французьким полiтикам восени 1939 року спало на думку, що вони, нiбито, були вповноваженi вiддавати комусь частини незалежної Чехословаччини?
       Чи, мабудь, у вереснi 1939 року Чемберлен i Далад'є згадали... Ризький мирний договiр?  Згадали й зробили висновок: Ленiн, мовляв, подарував тодi Галичину й Волинь Пiлсудському, а хiба ми гiршi, нiж Ленiн? Й хiба Гiтлер гiрший, нiж Пiлсудський? Ленiн вiддав Пiлсудському не свої Галичину й Волинь, ми теж маємо вiддати Гiтлеровi не нашi Судети. Тобто, кажучи правовою термiнологiєю, "скористувалися прецедентом".
      (Щоправда, я не знаю точно, про що саме думали Чемберлен i Далад'є тодi, у Мюнхенi.Проте, знаю, що вони дiйсно зробили.)
       Отак, в обох випадках деякi полiтики нахабно вирiшували долi частин чужих для них народiв.
        Що, нуднi роздуми, панове й панi? Допускаю, що для когось вони нуднi. Але, можуть виявитися й корисними!
         Поляки, на вiдмiну вiд українцiв, не мають жодного сумнiву в законностi Ризького договору i його наслiдкiв. I мрiють... про реституцiю своїх приватних майнових прав. (Це "програма-мiнiмум".)  
          А нам, українцям, теж не слiд бути дурними! Най українськi правознавцi й iсторики розберуть подiї березня 1921 року! I най дiйдуть висновку щодо "законностi" (у лапках), або незаконностi (без лапок) списку "ризьких пiдписантiв"! А незаконнiсть складу пiдписантiв будь-якого документу завжди означає його нiкчемнiсть. 
          Отже, чим обґрунтовувати сумнiви щодо польських "реституцiйних" прав... принаймнi, пошукати - можна!
_______________________
*Скорочення РСФРР, УСРР, БСРР - то не друкарськi помилки! Саме такий вигляд вони мали у березнi 1921 pоку. Звичнi для нашого поколiння скорочення РРФСР, УРСР, БРСР вживалися з 30 грудня 1922 року.