"Це буде питання років, а не десятиліть", – заявив про приєднання України до ЄС та НАТО президент Петро Порошенко в інтерв’ю німецькій медіа-групі Funke.

Якщо хтось забув серіал 2014-2016 років з численних порожніх обіцянок Порошенка про отримання Україною безвізового режиму "вже за місяць-два", то президент про нього нагадує, знову демонструючи вражаючу обізнаність у питаннях європейської та євроатлантичної інтеграції, пише Анатолій Марциновський для Європейської правди.

Фахівцям зрозуміло, що ані до ЄС, ані до НАТО в близькому майбутньому Україна не вступить – скільки б разів президент про це не заявив. Та й немає нині жодних інструментів чи відправної точки для обрахування часу, який може забрати повна інтеграція до згаданих міжнародних організацій.

Хоча потребу зближуватися з ЄС та НАТО це, звісно, не скасовує. І в цьому твердженні немає суперечності.

Справи європейські

До певної міри відправною точкою для прогнозів щодо членства в ЄС – якщо вже дуже треба це рахувати – може бути початок переговорів про вступ. Наприклад, у випадку Хорватії вони тривали з 2005 по 2011 рік, а приєдналася вона до Союзу в 2013-му.

Цьому передували обов’язкові етапи: у 2000-му країна отримала перспективу членства, у 2003 подала заявку на вступ, у 2004 – отримала статус країни-кандидата.

Натомість ми не пройшли навіть найперші попередні кроки.

Україна ще не отримала визнання перспективи членства у Європейського Союзу – тобто формальної згоди усіх країн-членів на приєднання її до ЄС в майбутньому. Натомість зворотні заяви – про неготовність ЄС розширюватися на Схід – ми чуємо більш ніж регулярно. А минулого літа згадка навіть про "європейські прагнення України" заблокувала підсумкову заяву саміту Україна-ЄС.

Це, звісно, не значить, що ми маємо відмовитися від своїх прагнень. Але означає, що вступ України в Євросоюз залишається глибокою теорією.

Весь процес – від визнання перспективи членства і до вступу – займе якраз не роки, а саме десятиліття.

Та знову ж: навіть якби Україна і мала цю "перспективу", прогнозувати час приєднання все одно немає сенсу – звісно, якщо йдеться про реальні прогнози, а не про порожні політичні гасла. Тривалість та складність шляху до Євросоюзу є очевидними, і Порошенко про це чудово знає. Принаймні, мав би знати як чинний президент та колишній міністр закордонних справ.

Справи євроатлантичні

Те саме стосується НАТО. Прогнози Порошенка щодо термінів набуття членства в Альянсі також є повною профанацією.

По-перше, там, як і в ЄС, наразі немає згоди всіх членів на приєднання України до нього. Про це прямо кажуть представники західноєвропейських держав, попри досі чинне рішення Бухарестського саміту. А для приєднання нових членів потрібен консенсус в Альянсі.

По-друге, членство в НАТО напряму залежить від завершення війни з Росією та повернення загарбаних нею територій – до Альянсу не можна вступити, маючи відкритий збройний конфлікт з іншою державою (зокрема - той, що відбувається нині на Донбасі).

По-третє, шлях інтеграції в НАТО є так само тривалим і забирає не кілька років, а значно довший період.

Якщо говорити про процедуру, то на сьогодні Україна не має Плану дій щодо членства (ПДЧ), і Альянс виступає категорично проти його надання. Для розуміння ситуації – його "найновіший" член, Чорногорія, отримала ПДЧ 2009 року, а вступила до НАТО у 2017-му.

Чи означає це, що ми маємо забути про євроатлантичний шлях? Точно ні.

В силу різних причин Україна перебуває в такій ситуації, коли саме шлях до ЄС і НАТО, нехай навіть без гарантії вступу до них, є реальним і надзвичайно цінним.

Цей шлях передбачає капітальний ремонт країни і наближення її до європейських стандартів – від безпечності харчів до професійної сучасної армії.

Реформування країни з використанням наявних інструментів інтеграції до цих міжнародних організацій є на сьогодні питанням безпеки держави і рецептом її виживання. З цим у нас не все ідеально, про що свідчить і сьогоднішня непублічна доповідь глав МЗС країн-членів ЄС.

Тож замість нереальних прогнозів часу вступу до Євросоюзу та НАТО українській владі слід перейматися саме цим.

Безперечно, приєднання до обох організацій повинно залишатися нашою стратегічною метою – але в жодному разі не предметом спекуляцій. Охочих культивувати популізм в Україні вистачає і без чинного президента, особливо з настанням передвиборчого періоду.

До речі, у вже згаданій доповіді європейських міністрів підкреслюється, що ЄС та його країни-члени мають будь-що уникати підтримки політиків-популістів в Україні. Обравши шлях популістичних та нездійсненних обіцянок, Порошенко може одного дня виявити, що цей підхід європейців стосується також особисто його.