Минуло чотири роки після Іловайської трагедії, але жоден високопосадовець досі не відповів за неї.А сп’яніла від безкарності влада намагається взагалі стерти ці події з народної пам’яті.

У кримінальній справі щодо Іловайського котла, здається, поставлено крапку. Це більше не цікавить нашу владу.

На порядку денному – "євробляхи", православна церква, президентські вибори... Але ми примусимо відповідати тих, хто винен у цій трагедії.

Я маю весь пакет документів стосовно Іловайська: бойові накази, розпорядження. Тому знаю, що відбулося насправді.

Тоді 40-й батальйон територіальної оборони "Кривбас", який створювався для охорони стратегічних об’єктів, просто зняли з пропускних опорних пунктів і відправили на штурм.

Зеленопілля вже було спалене, десятки хлопців і техніка – розстріляні з території Російської Федерації. По місцю розташування наших бійців дали серію залпів потужними реактивними системами "Смерч" та "Ураган".

Як можна проводити операцію, коли тобі стріляють у спину, а жодної відповіді немає?

Зрозуміло, що стратегічним завданням було відрізати сепаратистські "республіки" від постачання, а Верховному головнокомандувачу, очевидно, було вкрай важливо здобути перемогу і встановити прапор до 24 серпня.

Але ж вогонь був такий, що хлопців у чистому полі палили живцем!

Вони захищали свою країну, навряд чи уявляючи собі, на що її перетворять можновладці за чотири роки.

Тим часом у Києві готувалися до параду… Як тоді не вистачало цієї техніки в АТО!

Зауважте: бойові машини приїхали в столицю задовго до параду, були задіяні в репетиціях, а після його закінчення також не одразу відправилися на схід.

Згодом почалося розслідування, однак справу хотіли зам’яти. Та у 2015 році ми домоглися, щоб приїхали слідчі й поспілкувалися зі свідками. Коли вони опитали хлопців, то не могли повірити власним вухам! Але справа зайшла в глухий кут, і винні в Іловайській трагедії досі розгулюють на волі.

Сьогодні розслідування практично не ведеться. А в цей же час тисячі простих військових перебувають під слідством.

Державна пропаганда оббріхує й мертвих, і живих, відбувається процес за процесом – там усе чітко відпрацьовано.

Ми постійно нагадуємо владі, що потрібно повертати хлопців з полону. Шукаємо бійців, щоб включити їх до списків на обмін.

Ми повинні повернути всіх – і мертвих, і живих. Мами тих хлопців їздять, пікетують переговори в Нормандському форматі, щоб їхні учасники також обговорювали створення пошукових груп, і все це виключно завдяки волонтерам.

А держава ніяк не допомагає в цій справі, окрім того, намагається криваве минуле просто закопати в землю й забути назавжди.

Закопати – це не метафора. Нещодавно волонтери знайшли у Дніпропетровській області закопані в землю особисті речі бійців з Іловайського котла.

Я брав участь у розкопках. Шар за шаром ми діставали з-під землі просочені кров'ю кітелі з шевронами добровольчих батальйонів, каски й берці з фрагментами тіл, оплавлені кокарди та бойові нагороди.

Від трупного запаху мене просто вивертало. Ще гірше ставало від думки про те, як саме наші можновладці "шанують" пам’ять про тих, хто віддав життя за… А, власне, за що? За "Роттердам+"? За відпочинок на Мальдівах?

І тому ми не дозволимо владі стерти пам'ять про Іловайськ.

У Кривому Розі вже третій рік працює музей легендарного батальйону "Кривбас", де ми проводимо екскурсії. Там є фільми, карти, світлини хлопців, особисті речі й навіть вірші. Музей невеличкий, але в ньому вже побувало близько 30 тисяч відвідувачів.

Наше місто єдине, де 29 серпня офіційно призначено Днем скорботи за загиблими в антитерористичній операції, Іловайському котлі. Це прописано в статуті міста й проголосовано в сесійній залі.

Ми вирішили встановити пам’ятник – уже домовилися зі скульптором, затвердили кошторис. Він буде скромним, але все одно надважливим для нас. Бо десятки криворіжців залишилися в тому "зеленому" коридорі.

З 2014 року були спроби написати історію іловайських подій – проаналізувати, осмислити, надати оцінку тому, що відбулось і що стало причиною загибелі сотень військових.

Я вирішив написати свою книгу про Іловайськ. Зібрав усі офіційні заяви та суб’єктивні оцінки різноманітних експертів того періоду, що з’являлись у пресі й на телебаченні.

Я детально порівнюю їх з реальними доказами, свідченнями та документами, які маю. І розбіжності із загальновідомою інформацією не просто очевидні – вони кричущі.

Тому мета книги – нарешті розповісти суспільству про ті злочини, що призвели до Іловайської трагедії. Якими будуть результати роботи – сподіваюсь, побачимо вже цієї осені.

І поки неспішно повертаються колеса млина правосуддя, ми маємо робити висновки самостійно, спираючись на факти та свідчення.

Ми не дозволимо приховати правду під тисячами пафосних та брехливих слів провладних керманичів. Винні в Іловайській трагедії обов’язково будуть покарані. Якщо не на цьому світі, то після смерті.

Хлопці їх там чекатимуть.

Джерело Українська правда