USD 25.9 26.2
  • USD 25.9 26.2
  • EUR 29.4 29.65
  • PLN 6.8 6.95
Олександр Сасовський: Епоха депресії і самітності
Не зараховую себе до когорти тих, хто бачить виключно катастрофізми в нашому сучасному житті, не втомлюється повторювати про «занепалої Трої прах». Але все ж таки мій громадянський оптимізм в останні часи зменшується як шагренева шкіра.

Причина банальна: не видно поки що обнадійливих ознак того, що наша влада всерйоз стурбована долею конкретної людини, тими, кого письменник Достоєвський називав в свій час «сірими зіпунами».

Ось уже майже третина віку влада в Україні існує в казенній самоті сама по собі, а люди, занурені в самітність всі разом і кожен окремо з своїми численними проблемами, існують самі по собі. І ці двоє різних світів практично не перетинаються.

У різні історичні періоди мислителі формулювали своє бачення того, як політична еліта держави повинна опікуватися життям народу, пропонували різноманітні методи управління для суспільства. Але часто впровадження цих методів на практиці приводило не тільки до погіршення життя народу, але і до знищення позитиву в людських характерах представників правлячої еліти.

Особливо треба відзначити про те, що цей процес супроводжувався різними формами сріблолюбства, лукавства і патологічної жадоби влади еліти. Ще в середині сімнадцятого століття русинський поет Сімеон Полоцький вивів формулу визначення «народності» влади, як на мене вона в повній мірі може бути навіть критерієм демократичності держави:

«Мудрець підданим своїм плодів шукає і бажає,
Всяк тиран на біді наживається».

Українська влада за часів незалежності успішно вирішила завдання як нажитися «на біді» мільйонів, про своїх громадян вона згадує виключно в декларативному режимі. При цьому, як правило, «турботи» про людей можновладці декларують частіше всього напередодні чергових виборів.

В цьому криється небезпечне соціальне протиріччя, на вирішення якого український політикум не залишає громадянам розумних варіантів, демонструючи при цьому повну байдужість не тільки до їхньої долі, але часто до долі самої держави.

Гарячка користолюбства, дух торговища, занесені в Україну ліберальними економічними реформами в найгіршому варіанті їх проведення, багато в чому зробили свою чорну справу. Українці, які в абсолютній своїй більшості долею історії завжди були сільською нацією, все більше віддаляються від землі, через величезне безробіття втрачають потужну моральну опору – гармонію фізичної і розумової праці, покидають країну в пошуках кращої долі.

Мізерний за світовими мірками прошарок підприємців через контрпродуктивну податкову політику уряду дедалі більше позбавляється життєвої енергії, в суспільстві набуває силу процес тотальної руйнівної девальвації моральних цінностей. Справжня інтелігентність в сфері духовній підміняється кон’юнктурною псевдоінтелектуальністю, кричущою профанацією професіоналізму, пасквілянтством і добре проплаченою «дулею в кишені».

Набирає обертів явище, яке донедавна було ще маловідомим – «оруеллізація» країни. Як відомо, англієць Джордж Оруелл в своєму романі – утопії «1984» показав життя суспільства, в якому постулати «мир – це війна, а війна – це мир», «бідність – це багатство, а багатство – це бідність», «правда - це брехня, а брехня – це правда», «життя – це смерть, а смерть – це життя» набули статусу життєвих законів.

Виступи деяких наших політиків в ЗМІ наче списані з роману Оруелла, досить згадати виступ лідера УНА-УНСО напередодні другого туру президентських виборів, де він закликав до вбивства тих, хто посміє голосувати проти діючого президента Порошенка.

Ми дедалі частіше стаємо свідками того, як так звана «політична еліта» в ім'я охорони священної корови під назвою «державність» забуває не тільки про існування прав людини, але і самої людини, відсікає людей від досягнень кращих зразків літературної, театральної і музичної світової культури, відгороджується від них чисельними заборонами, які в 21-ому столітті для інформаційного світу є нонсенсом.

Письменник Федір Достоєвський в своєму фантастичному оповіданні «Сон смішної людини», характеризуючи деяких політиків царської Росії 19-го століття, писав, що «вони навчилися брехати і полюбили брехню і пізнали красу брехні, кожен став настільки ревнивий до своєї особистості, що з усіх сил намагається принизити і зменшити її в інших, і в цьому бачить сенс свого життя».

Як на мене в цій фразі він напрочуд правильно характеризує не тільки наш сучасний політикум, але і багато в чому так звану «четверту владу». Саме тому головним питанням, яке хвилює зараз всіх без виключення людей в Україні, є проблема справедливості і правди, щоб в цьому впевнитися не треба навіть соціологічних опитувань проводити.

І для її вирішення перш за все влада повинна подолати бідність, провести дієві реформи в судочинстві, в економіці, не ігнорувати давно перезрілі питання боротьби з корупцією і тотальною некомпетентністю чиновників і управлінців.

Несистемні, спонтанні і непродумані економічні перетворення не принесли позитиву в життя людей, країна продовжує балансувати на межі виживання, а не розвитку.

Майже через третину століття своєї незалежності Україна й досі не визначилась в «проклятому» питанні: яке майбутнє чекає людей? Як показує життя, ні український парламентаризм в сучасній його формі, ні політичні партії, ні малокомпетентні господарські лідери країни, яких особливо багато на місцевому рівні, не здатні зупинити процеси деградації економіки та неухильного сповзання України на цивілізаційну периферію.

Ресурси політичного і економічного зовнішнього блефу для нашої влади практично вичерпані, в складних умовах світової економічної та внутрішньополітичної ситуації вона навряд чи може дати нашим людям більше, ніж сьогодні.

Проте, в сучасному арсеналі відродження України залишаються ще невикористані можливості. По-перше, необхідно розпрощатися з ілюзіями, що українська влада в найближчій історичній перспективі може кардинально змінити життя людей на краще.

По-друге, краще майбутнє України може відбутися тільки через самовдосконалення кожного індивідуума, тільки цей процес утворить сумарний вектор розвитку, що складається з зусиль окремих особистостей і надасть країні шанси для відродження.

Наші громадяни за минулі роки державної самітності повірили в постулати, які насаджуються через ЗМІ владою і самозакоханими політичними «гуру» про те, що окрема особистість практично не впливає на хід історичного процесу, що цей процес визначається виключно факторами великої політики, економіки.

Всі поволі зжилися з цим механістичним постулатом і багато в чому йому довірилися, не намагаючись навіть перевіряти його своїм розумом, адже в будь-якій науці гіпотези перевіряються аналізом і різноманітним практичним досвідом. Звичайно, кожен з нас є не тільки індивідуальністю з неймовірним хромосомним набором різноманітностей, але і частинкою грандіозного механізму під назвою держава, який підпорядковується власним законам і пред'являє неймовірну кількість різних вимог до його функціонування.

Але часто ці вимоги ніяк не враховують волю, сподівання і бажання самих індивідуумів, з яких і складається цей величезний механізм. Тож актуальним залишається питання про те, чи є у нас сили, здатні протистояти тиску цього механізму?

Впевнений, що такі сили є, кожен індивідуум в будь- який час здатний зробити кроки до свого максимально можливого звільнення від тиску державного механізму. І головні перешкоди до цього знаходяться не поза, а всередині людей - це життєві установки самої особистості. Без кардинальної зміни життєвих установок громадян рух країни в бік її справжнього відродження неможливий.

Адже на кожному кроці громадяни щодня вирішують кожен для себе важливу життєву дилему, роблять щоденний вибір: або трохи прогнутися і встояти, втративши себе, як особистість або залишитися вірним своїм переконанням. І правильні життєві установки мають в таких ситуаціях вирішальну роль.

Проіллюструю вищесказане епізодом з фільму «Міміно» грузинського режисера Георгія Данелія, який вийшов на екрани в далекому 1980 році. Там в кабінеті начальника аеропорту старий в робочому одязі маляра вирішив порадитися з питання вибору кольорової гами для об'єкта, який він фарбує.

Зустрівши грубість і хамство начальника, старий відразу ж поставив перед ним в кабінеті відро з фарбою на підлогу і з словами «тоді сам вибирай колір», гордо пішов геть. Впевнений, якщо утворити критичну масу, хоча б половини населення, яка зможе вимовити владі в потрібний момент гідно і твердо слова «тоді сам вибирай колір», країна матиме шанси на відродження.

Адже у всіх випадках навіть саме сміливе рішення для конкретної особистості не загрожує тепер ні в'язницею, ні загрозою для життя. Існує загроза тільки того, що відносини з начальством стануть гіршими, що не відбудеться чергове підвищення на службі, не збільшиться зарплата.

Щодня, щогодини у кожної людини відбувається операція обміну, в якій вона часто розплачуємося шматочками своєї душі, необхідними для її духовного життя. У підсумку після повного «розпродажу» душі в людини зникає почуття власної гідності, з'являється недоброзичливо ставлення до інших людей, лукава психологія.

І життя тоді втрачає світлі сторони, не рідко розплатою за це стає прагнення до придбання абсолютно диких і непотрібних «досягнень» сучасної цивілізації, алкоголізм і наркоманія, які гублять і сьогодення, і майбутнє.

Існує ще одна причина закріпачення особистості. Сучасна наше життя пропонує цінності, сенс яких далеко не матеріальний. Ордени, медалі, наприклад, не годують і не гріють, розкішні машини «Ламборджіні» зовсім не пристосовані для наших поганих доріг, на яких швидкість руху обмежена і в кінцевий пункт поїздки на них можливо доїхати не швидше, ніж на «Таврії».

Новий дорогий депутатський костюм з міланського бутіка на вигляд не кращий від такої ж «трійки» вітчизняного дизайнера Вороніна, тобто все це цінності сумнівні. Призначення їх в іншому - вони вказують місце нашої людини в ієрархії, яку вибудували члени суспільства під «мудрим» керівництвом олігархічної влади.

В будь - якому суспільстві завжди присутня ієрархія серед його членів, вона, як правило, відображає світогляд самого суспільства. Люди, які важливі до ефективної діяльності по збереженню влади з точки зору самої влади повинні володіти і більшим авторитетом, тому кожна влада в світі відмічає таких людей символами, що підкреслюють їх значущість: це може бути вмонтоване в ніздрю носа кільце, розшитий золотом мундир або модний автомобіль «Мазератті», ордени і медалі, тощо.

Як правило ці символи набувають виняткову привабливість в тих суспільствах, де Нагірну проповідь Христа мало хто читав. В Україні значущість символів влади набула патологічно хворобливого характеру. Це саме те, що обмежує рух України до справжньої свободи і відродження, джерело народження символів таких символів - погляди людей, які, не замислюючись прагнуть вибудувати ієрархію в оточуючому нас суспільстві такою, в якій високе становище вважається найвищою цінністю.

Не розум, не моральні якості, не працелюбність і професіоналізм, а місце в ієрархії стало справжнім фетишем для тисяч людей. Як півень, біля ніг якого фокусник провів межу крейдою, Україна заціпеніла перед цією межею ієрархії, повірила в її всемогутність.

Але шлях до свободи і відродження країни почнеться всередині кожного з нас з того, коли ми перестанемо дертися по сходах квазіблагополуччя, принижуватися перед нами ж вирощеними хамами, навчимося, нарешті, говорити таку значущу фразу «тоді сам підбирай колір».

Християнство, виникнувши в момент найвищого розквіту античного світу, не визнало його світогляду, в якому володарювала ієрархія чиновництва, символів багатства, в цьому була головна причин його непереможності.

Наша громадянська непереможність не в нескінченних мітингах з нульовим кінцевим результатом, не в вигуках «ганьба!», які струшують тільки повітря, вона в каторжній щоденній інтелектуальній роботі кожної особистості над собою, результатом чого стане ліквідація ієрархії сучасної політичної нікчемності.

У романі нобелівського колумбійського письменника Габріеля Маркеса «Сто років самітності», який розповідає про історію латиноамериканського містечка Макондо, що стало жертвою темних сил, мова йде про відверту есхатологічність життя тамошніх громадян, яка базувалася на жахливих сторонах їхнього щоденного існування.

В фіналі твору «біблійний ураган» змітає з лиця землі «примарне» місто і письменник - пророк саме в останній фразі роману виголошує головну думку роману: «Тим долям людським, які були приречені на сто років самітності, не судилося з'явитися на землі двічі».

Апокаліптичне пророцтво, до якого ми повинні дослухатися! Більш ніж чверть цього «макондівського» терміну Україна бездарно витратила, перебуваючи в режимі створеної своїми ж руками самітності. Але у нас залишився ще досить великий «ресурс Маркеса» тривалістю майже в сімдесят років.

І немає зараз більш важливого завдання для суспільства, ніж позбавити людей синдрому самітності через важку інтелектуальну роботу

кожної окремої особистості над собою. Якщо кожен індивідуум побудує в собі країну внутрішньо вільних від штучно створеної ієрархії громадян, які готові в будь - яких обставинах виголосити «тоді сам вибирай колір», ось тоді і відбудеться нова, впевнена в собі благополучна держава, в майбутньому якої вже не доведеться сумніватися.

…В інавгураційній промові нового президента України люди почули слова про те, що «українці не повинні більше плакати». Як на мене, то чи не вперше в історії незалежності найвищий посадовець країни відважився сказати людям такі «людські» слова. Вони вселяють надію про те, що епоха тотальної депресії і самітності залишиться в нашому минулому.



Олександр Сасовський
      Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
      Точка зору редакції Інформаційного агентства Волинські Новини може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія.
У багатьох посткризових країнах саме податкові пільги стали ефективним інструментом для стимулювання бурхливого економічного зростання, інвестиційної діяльності в порівнянні з…
За офіційною статистикою за роки незалежності на дорогах України загинуло більше ста тисяч чоловік, близько трьохсот тисяч покалічено. Криваві жнива…
Влада України стрімко деградує і це відбувається на тлі непривабливого суспільного феномена: більшість людей доволі терпляче сприймають перебування при владі…
Загрузка...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.