Я не вважаю, що онлайн навчання, то є абсолютне зло. Ба більше, я певна, що кожному викладачу варто мати такий досвід.

З теперішніми технічними засобами і за умови нормальної підготовки таке навчання є абсолютно реальним, хоч і має об’єктивні обмеження.

Перше і головне – не можна всьому навчити онлайн. Підозрюю, що навіть в гуманітарних науках. В технічних через дистанційне навчання ми втрачаємо, приблизно, до 50% навичок. Адже, наприклад, в тій же фізиці для того, щоб справді зрозуміти якісь речі, треба не тільки про них почути, а їх «помацати».

Окрім того, немає можливості залучати студентів до наукових досліджень, а це, з мого досвіду, суттєво підвищує їх мотивацію, тому що дає можливість побачити, як теоретичні знання стають практичними результатами. Крім того, слід очікувати суттєвого відкату в наукових дослідженнях.

Звісно, зараз буде сплеск наукових публікацій. Адже треба щось робити, всі подіставали свої напрацювання і порядкують їх у статті. Але вся ця карантинна перерва – це дуже багато, бо в нормі наукові дослідження – безперервний процес.

Свого часу, після року декрету, мені знадобилося півтора року тільки на повернення на додекретний рівень розвитку моєї теми. Зараз це буде в масштабах країни. Що поганого у карантині, на мій погляд, було конкретно в моєму навчальному закладі?

Будемо об’єктивними – студенти суттєво недоотримали знань

Найперше – раптовість. Не зрозуміло, що заважало владі дати хоча б два дні до кінця тижня, щоб люди могли якось підготуватися. Саме закриття майже з сьогодні на завтра значною мірою призвело до того, що перший час викладачі намагалися банально зрозуміти, які з матеріалів у них є на домашніх комп’ютерах та чи можна цим взагалі користуватися зараз.

Аналогічно і зі студентами. У багатьох з них в гуртожитках залишилися конспекти та записи з лабораторних, і це для них було проблемою. Ще одна неприємність – відсутність розуміння перспектив. Тут, власне, ніхто не винен, але якби одразу було відомо, що карантин продовжиться до кінця семестру, це значно вплинуло б на стратегію дій. Адже на початку був настрій, що з семестру випаде лише місяць, а потім ми якось швиденько все зробимо.

Насправді ж, як відомо, дати послаблення карантину постійно відкладалися, і планувати щось не було ніякої змоги. Проблемою і для студентів, і для викладачів, як я частково вже зазначала, стала технічна сторона організації навчання.

Наприклад, моїй домашній робочій машині 10+ років. Ну, от не треба було мені дотепер щось потужніше. Як наслідок, наприклад, Zoom вона не тягне, Google-форми і Google-таблиці – зі скрипом.

Основним робочим інструментом став телефон, але це суттєво все сповільнювало. Знаю, що у багатьох студентів ситуація була схожа. Ну, і окремо слід зазначити, що викладачі, окрім всього, ще й батьки. І як воно працюється зі студентами, у моєму випадку – з активним чотирирічкою поруч, можете уявити самі.

Як будь-яка криза, карантин виявив велику кількість «багів» системи освіти

Додавала проблем і відсутність якоїсь чіткої програми дій від керівництва навчального закладу. Як мінімум, не вистачало якихось базових стандартів: як регулярно треба зв’язуватися зі студентами і рекомендацій щодо можливих варіантів взаємодії (якісь розпорядження на цю тему почали з’являтися лише під кінець обмежувальних заходів).

Карантин продемонстрував, що, в ідеалі, повинна існувати якась єдина на Університет платформа з технічною підтримкою, де все це можна було б робити. Ми з колегами, звісно, навчилися якось один у одного, методом спроб і помилок, але це теж втрачений час... Комунікації – то взагалі була і є проблема. Там, де у звичайному житті можна було заглянути в кабінет до колеги чи забігти на пару в потрібну групу, і за 5 хвилин все вирішити, зараз займає, в кращому випадку, годину. Якщо це щось адміністративне, то, мінімум, день.

Наостанок, будемо об’єктивними – студенти суттєво недоотримали знань. Десь це можна буде виправити в наступних курсах, десь ні. Хоча, по оцінках того і не скажеш. Адже, з моїх спостережень, оцінки в цьому семестрі переважно вищі, ніж зазвичай бо «всі все розуміють». Але скажу і про хороше. Як будь-яка криза, карантин виявив велику кількість «багів» системи освіти.

Тож тепер саме час почати їх виправляти. Сподіваюся, що хоча б частину виправити вдасться. Крім того, попри всі недоліки, місяці карантину – це був цікавий досвід, а також дуже корисний вихід із зони комфорту.

Тетяна Обухова, доцент кафедри мікроелектроніки КПІ ім. Ігоря Сікорського
Текст опубліковано з ІА УНІАН.