Волонтерство і благодійність додають оптимізму. І це не лише мої слова – такий результат показало дослідження «Справедливість, довіра і багатство: як українці оцінюють ресурси, успіх і соціальну відповідальність».

Коли ми тільки починали аналіз, нам було цікаво дізнатись, як українське суспільство ставиться до заможних людей і які завдання перед ними ставить. Але одним із найсильніших осяянь стала закономірність про систему переконань та віру у свої сили.

Виявилося, що люди, які мали досвід благодійності або волонтерства за останній рік, частіше вірять, що в Україні можна досягнути успіху своїми силами, – 46% серед тих, хто допомагав, проти 30% серед тих, хто такого досвіду не мав. А ті, хто вірить у те, що успіху можна досягти своїми силами, більше довіряють бізнесу.

Але почнімо з контексту: загалом 54% людей в Україні не вірять, що успіху можна досягнути своїми силами. Половина вважає, що для цього потрібні зв’язки (близько 50%), і лише 41,7% говорять про наполегливу працю. Тобто базова установка має доволі простий вигляд: сам ти не впораєшся. Навіть серед молоді, яка видається більш оптимістичною, зв’язки залишаються важливим фактором – 50%.

І тут починається найцікавіше.

Якщо придивитися уважніше, ми бачимо не просто різницю в настроях – ми бачимо дві різні моделі реальності. І це, знову-таки, не припущення, а те, що показують цифри. Люди, які мали досвід волонтерства чи благодійності за останні 12 місяців, називають працю ключем до успіху в 46% випадків проти 35% серед тих, хто такого досвіду не мав. Так само віра в себе – 41% проти 34%, освіта – 39% проти 32%. Водночас роль зв’язків у цій групі нижча – 48% проти 54%.

Коли людина вірить, що успіх можливий, вона частіше припускає, що й заможні люди могли заробити свої статки відносно чесно. У цій групі середня оцінка чесності багатства – близько 2,7 з 5. Коли людина переконана, що «чесно не вийде», ця оцінка падає до 1,6.

Тобто питання не тільки у статках. Питання ще й у тому, чи віримо ми взагалі, що меритократичні соціальні ліфти можуть працювати в Україні.

Те саме ми бачимо у ставленні до бізнесу.

Люди, які вірять у справедливість (або хоча б у те, що за неї варто боротися), значно частіше бачать бізнес як партнера – більш як половина в цій групі. Серед тих, хто вважає, що справедливості не буде, – лише близько чверті.

Віра в успіх, віра в справедливість і довіра до інших – це не окремі речі. Це один і той самий світоглядний «пакет».

І тут ми повертаємося до того, з чого почали. До досвіду.

Люди, які мали досвід волонтерства і благодійності:

частіше вірять у можливість успіху (46% vs 30%);

частіше обирають позицію «справедливість є, і за неї треба боротися» (38% vs 30%);

значно рідше вважають, що «справедливості не буде» (15% vs 25%).

Тобто вони не просто «більш оптимістичні». Вони мають інший досвід взаємодії зі світом. І це підводить до питання, яке залишається відкритим: що первинне? Віра в успіх власними силами, бажання боротися за справедливість, а від того долученість до волонтерства та благодійності? Чи навпаки – цей досвід дає віру?

Дослідження не має відповіді. Воно оприявнює взаємозалежність. Для мене ж це – про те, що насправді варто працювати у двох напрямах: створювати умови для залучення людей до волонтерства та благодійності та ще більше розповідати історії тих, кому вдається досягати змін у суспільстві, тим самим даючи внутрішньому людському оптимізму факти для першого кроку до дій.

Оксана Лихожон

Директорка зі стратегій Zagoriy Foundation

Спеціально для hromadske.