Народився 25 серпня 1940-ого року, Новосілки, Демидівський район, Рівненська область.

Український літературознавець і політик. Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Президент Міжнародного громадського об'єднання «Волинське братство».

Доктор філологічних наук (1981). Директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік НАН України.

Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка у 2008–2010 рр.

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (1997) і I ступеня (2000), орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009).
Народився у багатодітній селянській родині (7 дітей).
1960–1962 — вчитель 8-річної школи, с. Озерськ (Дубровицький район, Рівненська область).

1962 - закінчив Дубнівське педагогічне училище.
Згодом переїхав до Луцька.

1962–1963 — робітник промкомбінату, Волинський облжитлопостачторг.

1963–1965 — підсобний робітник, слюсар Луцького електроапаратного заводу.

1965–1968 — трубозгинальник Ленінградського суднобудівного заводу.

1968 - закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка (факультет журналістики)

З 1968 — в Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України: аспірант (1968–1971), молодший науковий працівник, науковий секретар, з 1978 — заступник директора з наукової роботи, з 1991 — директор інституту.

Лютий-листопад 1992 — державний радник України з питань гуманітарної політики, голова колегії Державної думи України.

Жовтень 1992 — серпень 1994 — віце-прем'єр-міністр України з питань гуманітарної політики.

Народний депутат України 2-го скликання (1994–1998). Голова підкомітету з питань творчої діяльності, мистецтва, мовної та культурно-просвітницької політики Комітету з питань культури і духовності. Член групи «Конституційний центр».

30 грудня 1999 р. — 29 травня 2001 р. — віце-прем'єр-міністр України.

Народний депутат України 4 скликання (2002–2006) від блоку В.Ющенка «Наша Україна».

Грудень 2006 — листопад 2008 — радник Президента України.

Листопад 2008 — липень 2010 — голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Кандидатська дисертація: «До питання про історичний оптимізм радянської літератури» (Інститут літератури ім. Т.Шевченка АН України, 1972)

Докторська дисертація: «Художня концепція людини і проблема характеру у сучасній радянській літературі» (Київський університет ім. Т.Шевченка, 1981).

Член Спілки письменників України (з 1977 р.), член президії Ради, з 1998 р. — секретар НСПУ.

Заступник голови правління Товариства дружби з українцями за кордоном «Україна», член Української всесвітньої координаційної ради.

1989 — один із ініціаторів створення Міжнародної асоціації україністів.

Член редколегії журналів «Київ», «Київська старовина», «Слово і час».

Очолював редколегію Зводу пам'яток історії та культури України.

Володіє польською, німецькою мовами.

У листопаді 1993 р. Світовий конгрес вільних українців відзначив М.Жулинського найвищою нагородою закордонних українців — медаллю Св. Володимира за видатний внесок у наукову і політичну діяльність.

Лауреат Республіканської премії ім. О.Білецького в галузі літературно-художньої критики (1978), Державної премії України ім. Т.Шевченка (за книгу «Із забуття — в безсмертя», 1991), премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1994).

Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».

15 жовтня 2009 удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка».

Автор більше 20 книг, понад 700 статей, оглядів, рецензій.