Припустимо, що я встав зранку й одразу ж замислився над місцем літератури в сучасному світі. Із самої постановки питання напрошується висновок, що вчора я перебрав, і сьогодні мене мучить синдром похмілля. Мій власний стан приблизно відповідатиме стану літератури.

Світ постійно міняє свої декорації. Зрозуміло, що міняють їх люди. Проте котрісь із них – живі й активні, а декотрих можна віднести до убранств сцени. Перші творять цей світ, другі слугують механічною оздобою. Серед творців бувають зодчі, а бувають і руйнівники. Із тих, хто втілює оздобу, декотрі справді прикрашають цей світ, інші ж – просто захаращують простір.

Російський письменник-емігрант Борис Хазанов якось зауважив, що Роберт Музіль (класик австрійської літератури) знаходиться в Британській енциклопедії поміж гравцем у бейсбол Стеном Мьюзіелом і вождем італійського народу Беніто Муссоліні. Музілю присвячена лише одна фраза – п’ять рядків: ім’я автора, хто такий, назва головної книги. Стаття про Мьюзіеля складається із 28 рядків. Стаття, присвячена Муссоліні, при крайній стислості викладу, займає 480 рядків: дитинство, юність, літературна, ораторська і політична кар’єра, всесвітньо-історичні заслуги, світогляд, сімейне життя; враховано все, навіть підхоплений у юні роки сифіліс. Хазанов приходить до висновку, що «місце літератури (М) у масовому суспільстві, кумирами якого є зірки спорту та політики, а верховним суддею і розпорядником – ринок, можна описати за допомогою рівняння: М = М (1) : М (2), де М (1) – Роберт Едлер Музіль, а М (2) – дуче Муссоліні».

Якщо б кому прийшла в голову думка визначити місце української літератури в Україні або, що ще безнадійніше, у світі, – женіть її геть, це трамплін до падіння у депресію. Хоча навіть за цих безнадійних обставин, завжди є шанс ухопитися за який-небудь кущик, що росте над цим бездонним проваллям. Повірте, це зовсім інше відчуття, ніж зачепитися трусами за корч, знаходячись під водою. Аби тільки той кущик не виявився вашою чуприною, за котру ви, як барон Мюнхаузен, витягуєте себе із халепи. Відомо ж: рятування потерпілих – справа рук самих потерпілих. Це все про нас.

Якщо світ – це величезний мегаполіс із нічним неоном та ілюмінацією, то Україна (особливо ж літературна) – це хутір, до котрого ще електрики не провели. І коли ви пробуджуєтеся у крайній хаті, що біля самого лісу, то вам до гасової лампи питання, яке місце укрлітература займає у цьому славному світі. Ви починаєте з того, що жахаєтесь: де я?! І перебуваєте в цьому стані до половини дня. А після того, як знаходите себе, ви жахаєтесь повторно. У другій половині дня ви не можете знайти собі місця під впливом відкриття, що увінчало полудень. Зате вночі ви маєте змогу милуватися звабливими відсвітами вогнів міста, хоча може статись, що це просто на другому кінці хутора чиясь хата горить.

Чи повинно все це нас бентежити?

Франц Кафка було зауважив, що не цікавиться літературою, а складається із літератури. Флобер називав себе людиною-пером. Кажуть, що Джойс, котрий жив на положенні емігранта в Трієсті, дізнавшись що Австрія оголосила війну Сербії, вигукнув: «А як же мій роман?!»

Будемо займатися кожен, хто до чого покликаний, і кому чим належить. Попри все те, що заважає нам це робити. Адже в літературі можна жити так, як живуть у лісі, рубати дрова, грітись біля печі. Головне, тут вам не доведеться шукати себе. Коли ж до вас усе-таки чіпляється блуд, будьте певні, ви не в лісі, а в здичвілому колгоспному садку. Почитайте що-небудь – щоденники Гонкурів або листи Флобера – і все проясниться.