(народна приказка)
 
Розкішне життя не за можливостями, бум незабезпечених кредитів, підняті до небес ціни на нерухомість, невиправдано високий ріст котирувань українських акцій – все це повинно було колись закінчитися. Тепер цей час настав, і не тільки в Україні. Великі підприємства і фінансові компанії – на межі банкрутства, банки обмежують видачу кредитів або не видають їх зовсім, роботодавці скорочують персонал, будівельні компанії заморожують будівництво.
 
Топ-менеджери та власники бізнесу відчувають кризу, аналізуючи показники діяльності своїх підприємств, за яких вигідніше призупиняти підприємства та не працювати собі в збиток.
 
Пересічний українець теж відчуває, що щось не так, коли, надавши банку необхідний пакет документів про доходи та об’єкти застави, отримує відмову у видачі кредиту; коли, заходячи до супермаркету електроніки, щоб придбати телевізор, бачить, що ціна на товар від моменту вибору до моменту розрахунку збільшується на 10-20 %; коли, незважаючи на належне виконання роботи, отримує повідомлення про звільнення.
 
Кризи були, є і будуть. І парадокс у тому, що чим вищий економічний рівень суспільства, чим більша кількість інститутів, які гарантують «безкризисність», тим сильніші потрясіння.
 
У важкі моменти люди і суспільство пізнаються по тому, як виходять із важкої ситуації, коефіцієнтом стійкості/опору на негаразди.  Незважаючи на перманентний хаос у вищому керівництві держави, розпуск «Верховної зради», я впевнений, що українців, особливо покоління, яке пережило всі «перестройки»та «перестрілки», нічим не зламаєш, ні черговими виборами, ні доларом за шість гривень.