На Рівненщині відзначали 360-у річницю Берестейської битви. Відзначали традиційно: з мітингами, молебнами, майками про Божу ласку, бо не москаль та кулешем. Втім, на честь ювілею подію доповнила реконструкція битви, затіяна майстрами подібних двіженій з України, Росії, Польщі, Чехії та Білорусі.





Колоритні учасники перед самою “битвою”, що мала відбутись о 4-й, розминались та працювали живими скульптурами.





Гості приїхали цілими родинами.



Дехто доводив, що у порохівницях є ще порох.





Кінні учасники – ладували коней.



Тим часом мітингували. Переважно закликали до єдності та винесення уроків з минулого. Берестечко – нагадаю – не найгероїчніший епізод нашої історії. Тоді Богданове військо продуло, тож ті події звуть звитягою. Якби виграли – був би подвиг.



Прапорів було не менше, ніж людей.



Тігіпко (його чекає звитяга) представляло кілька скромних прапорів. Тягнибок (що його чекає – не знаю) – конкурував із знаменами особисто.



Ще більший прапор розгорнули силами сотні ентузіастів.



На найвищій вежі посеред поля прапор майорів не по-феншую.



Тим часом, мітинги сі скінчили. Народ потягнувся за покупками.





Спраглих та голодних було кому і напоїти, і нагодувати.







Перекусон завершили співами.



Та ось і четверта. Інсталяцію розпочали дитячою анімацією. Цифри на прапорцях – я так зрозумів – означали роки звитяги. Не вистачало 2004-го.



Мочити козаків підтягнулися мушкетери та інша зарубіжна наволоч.





Не знаю, чи враховувались історичні пропорції, але козаків було шкода. Позаду болото, попереду – купа ворогів, а самих їх – на пальцях полічити. Навіть героїв-панфіловців було 28.



Втім, боронитись було і не так важко. Бо частина ворогів не стільки цілилась з гармати, скільки фоткалась.



Планова поразка завершилась урочистим шикуванням.



І вже за годинку на полі битви було пусто.


М-р Брут