Події, що відбулися сім років тому і свою зав’язку розпочинають із 22 листопада, що зробили причетними чи не кожного українця, досі не дають спокою всім, хто не залишився осторонь тоді у 2004 році. Чим же стала для нас Помаранчева революція - «суворим уроком» чи дійсно подією,про яку варто розповідати своїм дітям та внукам, що засвідчила про українську рішучість, громадянську свідомість та про те, що у нас є минуле, про яке варто пам’ятати?
Запитуючи перехожих про те, чи змогли б ви знову поїхати до Києва на Майдан і там відстояти себе як народ , я чую зовсім не те, що б хотілося. «Звичайно, що ні ! Ми нічого не отримали тоді, і не маєм нічого зараз».
Цілком зрозуміло, що українці керуються фразою «аби не гірше», і це, мабуть, таки для нас найгірше! Та з іншої сторони у 2004 році була об’єднана політична сила, лідери, які отримали прихильність серед більшості українців. Революція повинна мати свій результат. Це може бути протест проти законодавчих актів, які приймаються урядом і не влаштовують певну соціальну групу. Якщо ж революційні події не залишають байдужими всі соціальні групи, людей різних вікових категорій, очевидно, що варто подумати про зміну влади. В даному випадку мова йде про вибори Президента 2004 року, результати яких не влаштовували більшість українців, що і привело народ до всенародного протесту.
Та «ідеали Майдану стерті з лиця землі», і не варто до них повертатися. Лише беззаперечним залишається той факт, що Помаранчева революція стала об’єднуючим фактором для українців у 2004 році. Жодна подія до того часу у нашій незалежній державі ( так і після) не згуртувала українців настільки потужно як Листопадова Помаранчева революція 2004 року. Про це варто пам’ятати. А от чи святкувати чи ні- справа кожного особиста!