Націоналізм до сьогодні залишається однією з провідних світових ідеологій.
Поглянемо, що пишуть про нього найвідоміші словники й енциклопедії. Найбільш авторитетний словник Вебстера ( видання США, 1987 р.), яким користуються в усіх без винятку країнах світу, так визначає поняття «націоналізм»: 1.Відданість своєму народові. 2. Захист національної єдності або незалежності». Британська енциклопедія: «Націоналізм - це вірність і відданість нації або країні, коли національні інтереси стоять вище особистих або групових». Читаємо американський політичний словник, який 1993 р. втримав дев'ять видань: «Націоналізм обожнюється з соціальними й психологічними силами, які зародились під дією унікальних культурних, історичних факторів для того, щоб забезпечити єдність, піднесення в середовищі даного народу завдяки культивуванню чуття загальної приналежності до цих цінностей. Націоналізм об'єднує народ, який володіє спільними культурними,мовними,.расовими, історичними або географічними рисами чи досвідом і який забезпечує вірність цій політичній спільноті».
Напевно, для думаючої людини достатньо.
В європейських країнах останнім часом спостерігаємо зростання ролі в суспільних процесах націоналістичних партій. Національна партія Шотландії взяла на останніх виборах найбільше число місць у шотландському парламенті і вже заявила, що має намір провести референдум щодо незалежності Шотландії. В Австрії переможцями можна вважати дві ультраправі партії - Австрійську партію свободи й Союз за майбутнє Австрії, які отримали третину голосів австрійських виборців і зайняли третину місць у парламенті. І в Нідерландах третє місце на виборах взяла ультраправа «Партія свободи». В Угорщині правоцентристська партія Рісіезі також перемогла на виборах і тепер має 206 з 386 місць у парламенті країни. Більше того, в Європарламенті працює спільна депутатська фракція націоналістів європейських країн «Самобутність, традиція, суверенітет».
А зростання націоналістичних тенденцій в євро¬пейських країнах пов'язане і з необхідністю про¬тидіяти стиранню власних національних особливостей, і з тим, що націоналістичні партії, передусім, дбають про економічні, соціальні й культурні інтереси своїх націй, своїх країн, на відміну від інтернаціонального світового капіталу, який переймається лише величезними надприбутками, за якими не бачить людини.
Чи проявив себе український націоналізм у зовнішній політиці в XXI ст.? На жаль, в найближчий період історії української держави, тобто 20 останніх років, в доктрині політичного націоналізму на державному рівні ми могли спостерігати декларативні заяви, які не тільки не знайшли оптимального, продиктованого державними й національними інтересами рішення, але й додали свіжих невизначеностей наступним поколінням. Глобальна, гуманна й утопічна ідея «бути другом усім» не знайшла реальних відгуків. А декларування багатовекторності або навіть двовекторності стратегії зовнішньої політики швидше свідчить про відсутність позиції української верхівки щодо геополітичного вибору. Очевидно, це питання зрілості національного організму.
Український націоналізм для мене - усвідомлене служіння своїй нації. За словами Дмитра Донцова, це об'єднання мільйонів воль довкола одного суспільного ідеалу. Ідеалу, який єдиний зможе вибороти відвічне право мого народу на господарювання й власновладство на його одвічній етнічній території - Україні. Я хочу і роблю все для того, щоб українці через націоналістичне виховання, працю і чин стали господарями і зажили достойно на своїй землі.
Для цього Україна потребує нашої спільної при¬нципової позиції та жертовної праці, особливо на ниві виховання наших дітей і молоді. Є така при¬казка: «Той народ, який думає на рік вперед, - сіє хліб, хто думає на 10 років - садить сад, хто думає на 100 років - виховує молодь». І під цим оглядом, на моє глибоке переконання, від того, як ми виховаємо молодь, який подамо приклад, які встановимо орієнтири, й залежить наше майбутнє.
Віктор РОГ, головний редактор журналу 'Шлях перемоги»